Новини, які надійшли із Малина у першу листопадову декаду , приголомшують ще більше, аніж статистика захворюваності на ковід. Йдеться про перипетії навколо перейменування у Малині вулиці генерала Ватутіна. Напередодні сторіччя розстрілу вояків армії УНР під Базаром, вулицю Ватутіна запропонували назвати іменем Героїв Базару. Але депутати Малинської міської ради показали себе у всій своїй «совковій» красі: лише декілька депутатів на чолі із міським головою проголосували «за» перейменування вулиці Ватутіна на вулицю Героїів Базару. Така ж само частина депутатів висловилася проти такої топонімічної «диверсії». Ну, і основна маса «депів» у питанні перейменування зайняли типово хуторянську позицію – вони утримались.
Важко сказати і однозначно відповісти, чому так сталося? Чому місто, яке свого часу «збудило» Україну від летаргічного комуно-більшовицького сну, намагаючись ще восени 1990-го року відновити крупинки історичної правди щодо подій у Базарі, сьогодні так безславно і дуже ганебно відзначилося напередодні сторіччя подій під Базаром. Можливо Малин потонув у мороці постійної зміни орієнтацій, коли на зміну «правильним пацанам» приходили злодійкуваті «патріоти». А тепер на зміну їм прийшли правильні «господарники», які затямили, що краще більше не гратися у патріотизм. Краще знову почекати. Адже на зміну «кавеенівської» команди можуть прийти знову ж ті самі «правильні», які розстріляних котовцями вояків армії УНР і на дух не переносять. І оце очікування, орієнтація на те, куди «подує вітер», згубила Малин і малинчан остаточно.
Однак, якщо повернутися до керівництва міста, до депутатського «бомонду», до зборища цілої когорти науковців на чолі із всілякими докторами та професорами начебто історичних наук , то ж усім мало б бути зрозуміло, що сторіччя трагедії під Базаром – це не що інше, як сторіччя завершення Української національно – демократичної революції 1917 – 1921 років. І відзначити таку дату варто було б дуже потужно. Навіть не в тому значенні, щоб щось там перейменовувати. А саме у тому, щоб донести громаді Малина і Малинщини в цілому, що то був час активної боротьби за власну державність і незалежність України. З усіма помилками і негараздами, які варто ВИВЧИТИ і ПАМ’ЯТАТИ. Адже це набагато важливіше, аніж усі гранітно – щебеневі та паперові підприємства Малинщини разом узяті. Разом із їх власниками та господарниками.
Ну, а тепер про те, скільки раз малинчани ( як, власне, і всі українці) будуть наступати на одні й ті ж граблі? Адже можна було б «скинутись» мізками та всілякими іншими потугами, аби зрозуміти, що не обов’язково перейменовувати вулицю Ватутіна. Той генерал, якого намагаються у чомусь звинувачувати, або з іншого боку – героїзувати, зобразивши жертвою бандерівських пострілів «у спину», насправді ні у чому «такому» не винуватий. Адже він справді воював із нацистами. Прагнув визволити Україну від загарбницького «чобота». Ну, і куди із цим подітися – що було, то було. Але ж і 359 вояків, які не здалися червоній пошесті, які залишилися вірними до кінця своїй Українській державі , також заслуговують на шану і вдячність від нащадків. І не можна вести себе так, як ті депутати, які «утримались». Натомість логіка правильного і мудрого «господарювання» вже давно підказує шлях примирення. Як це було, наприклад, в Іспанії, де франкісти і республіканці тепер в однаковій пошані, як патріоти єдиної Іспанії. Навіть ненависний усім нам «Пуйло» 4 листопада у своєму виступі у Севастополі показав приклад однакової пошани, як до тих «білих» гвардійців, хто восени 1920 року сідав на кораблі і плив в еміграцію, так і до тих, хто прагнув тут, вдома, «построить новый мир». До речі, Пуйло показує, як можуть примирити росіяни своїх предків, але нам, українцям, цього дозволити не хоче. У цьому його імперська сутність. Але ж у нас мали б бути свої мізки, свої міркування і нарешті ж, і своя гордість. Чи не так, панове «господарники»? Агов, «слуги», а ви що скажете із такого приводу? Можливо ще встигнете до того, як на могили розстріляних під Базаром героїв – відчайдух приїдуть їх нащадки і виголосять 21 листопада чергові полум’яні промови, із вулицею у Малині нарешті визначитись? Або хоча б висловити свою позицію. Так, щоб чесно, і зрозуміло. Чи ми поважаємо свою історію і вшановуємо пам’ять усіх патріотів, полеглих за «нашу і вашу» незалежність , свободу і демократію, чи ми тільки граємося у зміну прапорів , не забуваючи при цьому колекціонувати партійні квитки всіляких партій, рухів та фронтів? Бо насправді це ганебство у ставленні до своєї матері – України! Єдине, що може пом’якшити ступінь того ганебства , яке трапилося на сесії у Малині – це те, що депутати – малинчани не єдині, хто , так чи інакше , проігнорував підготовку до сторіччя подій під Базаром. Адже точно такий по..їзм проявили і проявляють депутати Житомирської обласної ради, які нещодавно проводили свою «закриту» сесію і ніхто навіть не здогадався нагадати шановному загалу про те, що на обрії – сумний, але знаково – грандіозний ювілей. Так, 21 листопада до Базару приїде багато всілякого люду, аби виголосити і вшанувати пам’ять про полеглих борців за волю України. Але хто слухатиме їх промови? Зрештою, хто почує і хто переконається, що і ті, які ще недавно так затято «грали на роялі», сьогодні все ж таки знають і розуміють, що ж саме сталося під Базаром рівно сто років тому? Ось такі запитання напередодні столітнього ювілею виникли і на них треба відповідати. До речі, не лише малинчанам! І не лише «господарникам» чи «рухівцям», а всім нам. І то краще все ж таки – разом!
