13 вересня 1993 року у Києві на 57-му році життя помер Борис Мозолевський — український археолог, історик та поет, який відкрив світові найбільшу знахідку ХХ століття в археології — золоту скіфську пектораль і зумів відстояти, аби вона залишилася в Україні.
Доля щедро обдарувала цю неповторну людину талантами, а сама земля зростила його вільним і мужнім серед безмежних українських степів з незчисленними загадковими курганами. Скіфський дух і тонкі почуття поета-романтика послужили розкриттю незвіданих скарбниць нашої історії.
З ім’ям Бориса Мозолевського пов’язані археологічні дослідження Чортомлика, Хоминої, Денисової, Завадських, Реп’яхуватої, Товстої, Жовтокам’янської Товстої, Бабиної, Водяної, Соболевої могил та інших курганів. Це була «епоха Мозолевського» у вітчизняному скіфознавстві.
Важливо відзначити, що дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, – це його знахідки!
А одне з найбільших відкриттів Бориса Мозолевського, яким по праву може пишатися українська археологічна наука, – Золота скіфська пектораль середини ІV ст. до н.е., знайдена 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Вона стала однією з візитних карток України і навіки ввійшла в історію світової культури.
За оцінкою експертів, вартість Золотої пекторалі становить близько 200 млн. доларів (насправді, ця реліквія безцінна). Найбільше відкриття археології ХХ століття, «поема золотого сонячного сяйва», якому передували 35 років непростого життя непосидючого упертюха-мандрівника, поета, шукача пригод «на свою… голову».
Вражає сміливість українців-упертюхів! Знаючи, що відкриття такого рівня осідають у музеях митрополії, Борис Мозолевський, надягнувши на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, чудо «мікромініатюрної» ювелірної техніки, 1150-грамовий шматок чистого золота, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку, привіз її до Києва.
А що далі? Якщо злапають органи: пришиють крадіжку – і вишка, тому до гуртожитку краще не заходити. Загорнув Борис знахідку у газету, поклав до авоськи і пішов до Олеся Гончара; зрештою домігся свого… Кандидата на відправку до Мордовії прийняв перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, у кабінеті були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон.
Наслідком плідної бесіди стало наступне: археолог, який жив у гуртожитку, отримав трикімнатну квартиру; зарплата у 98 крб. зросла до 200 крб. Окрім того, 500 крб. премії (кажуть, що її змусили віддати у фонд миру).
Попри тиск Москви, скарб залишився у Києві (зберігається у Музеї історичних коштовностей України).
Він мріяв побачити Україну оновленою. Коли довідався, що прийнято Декларацію про незалежність, пофарбував свій вагончик у степу в блакитний і жовтий кольори, підняв над польовим станом археологів національний прапорець, нашвидкуруч зшитий із вигорілих футболок.
Борис Мозолевський не встиг захистити докторську; рак, операція, перебування у палаті на сімох часто без знеболювання.
Українець, якому належить найбільше світове археологічне відкриття ХХ ст., поет, Б. Мозолевський помер 13 вересня 1993 р., але полишив по собі незабутній слід – свої наукові праці, відкриття, глибоку пророчу поезію й світлу пам’ять.
