Головнокомандувача Збройних сил України (ЗСУ) Валерія Залужного сьогодні вважають одним із найкращих організаторів та найуспішніших керівників оборони України проти російської агресії , розпочатої наприкінці лютого 2022 року.
Його і раніше знали, як вправного генерала із когорти воєначальників новітнього покоління військових керівників України, яким не довелося служити у Радянській армії. Однак саме талант і досвід генерала Валерія Федоровича Залужного, який грунтується на бездоганному знанні найсучасніших методів управління військовими підрозділами в умовах військових дій, неабияк допомогли ЗСУ вести успішну оборонну кампанію проти потужної армади російських агресорів.
Безумовно, генерал Валерій Залужний і раніше неодноразово згадувався у середовищі керівників українського війська, яке брало участь в АТО /ООС упродовж 2014 -2021 років. Ще кращу репутацію Валерій Федорович здобув у середовищі натівських (здебільшого американських та британських) військових, які активно співпрацювали із військовими України під час проведення різноманітних навчань і стажувань. Однак саме вдалі дії ЗСУ весною 2022 року довели світу, що Головнокомандувач українського війська має сьогодні і відповідний Генштаб, а також неабиякий хист полководця, що у підсумку дозволило Україні проводити успішні оборонні операції, а головне те, що українське військо вже відчуло смак значних та вагомих перемог над ворогом.
Саме тому за кордоном генерала Валерія Залужного справедливо вважають головним двигуном і конструктором вдалого українського спротиву армії, яку ще півроку тому називали «другою армією світу». Журналісти зарубіжних видань, які весною 2022-го мали нагоду побувати в Україні, розповідаючи про діяльність Головнокомандувача ЗСУ, називали його не інакше, як «залізний генерал».
Тим самим підкреслюється потужна здатність Валерія Федоровича Залужного працювати у найнапруженішому ритмі, досягаючи значно меншою кількістю сучасного озброєння перемог над противником на тих чи інших напрямках ворожого вторгнення.
Валерія Залужного знають не лише у Генеральному штабі, адже Головнокомандувач доволі часто, як і личить бойовому офіцерові, з’являється у розташуванні багатьох військових частин. Звісно, для того, аби на власні очі переконатися у тому, як почувається солдат «на передку», а тим паче – щоб переконатися у тому, як працює нова і потужна техніка, якою допомогли Україні стримувати і громити ворога західні союзники.
Генерал Залужний – абсолютно сучасний воєначальник, який ніколи не сповідував, а навпаки – назавжди «поховав» колись поширену тактику підготовки у військах до приїзду високого начальства. Його мало цікавить зовнішній лоск чи марафет у вигляді пофарбованого паркану військової частини, куди він приїздить для ознайомлення із конкретними умовами служби солдатів та молодших командирів. Щодо офіцерського складу ЗСУ, то Валерія Залужного цікавить здебільшого те, що командир знає (чи не знає) про щоденні потреби своїх підлеглих, а також ще одна важлива деталь – наскільки добре знають командири ЗСУ іноземні мови. З огляду на потреби інтеграції ЗСУ із військовими структурами західних держав (в основному – із НАТО), знання мови є наріжним каменем підготовки сучасного українського офіцера.
Першою «академією» Валерія Залужного стала школа №9 у Новограді –Волинському
Коли мова заходить про життєвий шлях нинішнього Головнокомандувача ЗСУ, найчастіше згадують якраз його високий фаховий рівень. Адже після навчання в Одесі, де Валерій Залужний отримав своє перше офіцерське звання «лейтенант», він отримав дипломи ще трьох найпрестижніших українських вишів. Навчання у стінах Національної оборони України, згодом – вишкіл Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, а наостанок генерал Валерій Федорович Залужний успішно завершив навчання у стінах Національного університету України «Острозька академія», де здобув диплом фахівця у сфері міжнародної діяльності. Тому прихильність і любов до іноземних мов у Головнокомандувача ЗСУ – це не просто данина моді, а важливий і навіть бездоганний інструмент у роботі сучасного військового керівника.
Проте, поза увагою суспільства поки що залишаються ще два навчальних заклади, де Валерій Залужний отримував свої перші і найгрунтовніші світоглядні орієнтири. Йдеться про його рідну школу – «десятирічку» у місті Новограді – Волинському, де він навчався дев’ять років.
Це були восьмидесяті роки минулого століття. Здавалося б звичайна школа у типово робітничому районі, яка розташувалася по сусідству із тоді найпотужнішим у місті заводом сільськогосподарських машин. З іншого боку до школи №9 у Новограді- Волинському «примикав» район залізничного вокзалу, у якому народився Валерій Залужний.
Військовий у Новограді – Волинському – професія чи не найтиповіша і наймасовіша, адже ще на початку 80-х років минулого століття кожен пятий житель цього мальовничого міста над Случчю належав до сімей військовослужбовців. Звісно, професія військового завжди приваблювала місцевих хлопчаків, хоча серед однокласників Валерія Залужного збереглися трохи інші спомини про дитинство нинішнього Головнокомандувача ЗСУ.
«Генералом нашого Валерія ми й не уявляли, і про своє бажання офіцером він мало коли загадував”, – каже однокласниця Валерія Залужного Жанна Васянович . Сьогодні вона працює заступником директора у своїй рідній школі № 9 міста Новограда –Волинського.
Розповідає про те, що майбутній генерал Валерій Залужний помітно вирізнявся серед однолітків тим, що чудово встигав займатися навчанням і мав багато захоплень. Як і всі хлопці того часу, приділяв особливу увагу спортивному гарту, однак на вулиці пригод чи «подвигів» Валерій ніколи не шукав.
Після завершення девятого класу, коли до завершення навчання у «десятирічці» залишився всього рік, Валерій Залужний вступає на навчання до місцевого машинобудівного технікуму. І вже після навчання у технікумі, маючи свій перший диплом молодшого інженера, він поїхав до Одеси і вступив до військового училища.
«Коли у школі дізналися про те, що Валерій Залужний вступив до військового училища, коли у Новограді його побачили у погонах курсанта, стало зрозуміло, що це не просто вибір, а все ж таки покликання”, – каже нинішня директорка новоград – волинської школи №9 Лідія Хоменко. – Цікаво, що на два роки пізніше, ніж Валерій Залужний, до військового училища (і також в Одесу) подався ще один випускник нашої школи, який також сьогодні дослужився до генерала, якого добре знають у Збройних силах України, – продовжує свою розповідь Лідія Павлівна Хоменко. – Мені також довелося вчитися у нашій школі у ті роки, – каже нинішня директорка, – і я добре пам’ятаю наших майбутніх генералів Валерія Залужного та Олега Мікаца. Вони, звісно ж, помітно різні, однак обоє дуже вирізнялися серед своїх однолітків. Ну, а сьогодні наші уславлені випускники – генерали не забувають рідної школи».
Лідія Хоменко розповіла, що восени 2021 року новоград – волинська школа №9 відзначала свій столітній ювілей від часу заснування. Валерій Федорович Залужний, який тільки що отримав призначення на посаду Головнокомандувача ЗСУ, на святкування ювілею не зміг прибути, оскільки був зайнятий найнагальнішими питаннями підготовки ЗСУ в умовах загострення ситуації на північних та східних кордонах України.
На згадку про ювілей рідної школи Валерій Залужний надіслав чудовий подарунок – виготовлену із бурштинового каменю карту України.
« У сімї Валерія Федоровича двоє дівчаток”, – розповідає однокласниця «залізного генерала» Жанна Васянович. – Одна із них також обрала батькову «військову» життєву стежку, а друга донечка опанувала професію лікаря.
Місто над Случем – криниця військових талантів
Цікаво, що загалом місто Новоград – Волинський має унікальний статус осередку, де гартувались кадри багатьох керівників – генералів Збройних Сил України. Свого часу тут на посаді начальника штабу, а потім командира 30-ї , тоді ще танкової дивізії, тут служив і жив Олександр Кузьмук – майбутній міністр оборони України.
Окрім Валерія Залужного та Олега Мікаца у Новограді –Волинському шанують і поважають ще одного авторитетного генерала – земляка – Героя України Олександра Павлюка, який із початку віроломного вторгнення російського агресора очолив оборону столиці України. Причому, не просто очолив, а успішно, особисто і безпосередньо керував багатьма операціями зі знешкодження ворожих колон, що сунули на столицю.
Ось так українське містечко, оточене досі розкішними лісами, багате дарами та здобутками землеробів із довколишніх сіл, на весь світ уславилося своїми військовими талантами. Своїми синами – генералами. І що не кажіть, але професія захищати Вітчизну таки найпочесніша. Нині ми у цьому стократно пересвідчилися. І про це – пам’ятатимемо!
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Віктор Герант
