В Бердичівському медичному коледжі пройшло засідання ради директорів коледжів присвячене питанням національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання здобувачів освіти.
На ньому мала б бути присутньої директор обласного департаменту освіти, але вона, очевидно, в День вишиванки мала інші нагальні справи. Не було на зустрічі і представників від міської влади Бердичева, адже традиційно, вони вважають, що те, чим вони не командують, їх не цікавить.
Директор коледжу В’ячеслав Шевченко презентував коротку історію закладу, але більш детально він розповів про волонтерську діяльність, патріотичні флешмоби, та інші виховні заходи. Головним мотивуючим студентів заходом під час війни стали курси домедичної допомоги.
Ще в 2022 році керівник коледжу запросив фахівців громадської організації «Мотор хелп» показати найновіші європейські методики, які перейняли усі викладачі та студенти. А потім вже студенти показували їх тисячам учнів загальноосвітніх шкіл, працівникам підприємств, військовим та усім бажаючим. За допомогою депутатки обласної ради Людмили Кицак були закуплені дефібрилятори та спеціальні манекени, які дозволяють зробити ці навчання більш практичними.
Директори бердичівських педколеджу та коледжу промисловості економіки та права, Алла Лейчук та Іван Демусь, теж коротко розповіли про патріотичне виховання в своїх закладах, хоча й підготували досить об’ємні презентації. Як дуже вагому форму виховання вони наводили приклади зустрічей зі своїми випускниками, які досягли значних успіхів у кар’єрі, а найбільше з тими, хто нині боронить Україну в лавах ЗСУ, Нацгвардії, ТРО чи прикордонних військах.
Питання до доповідачів виникло лише у мене. І стосувалось воно майже повної відсутності в коледжах такого дієвого способу виховання як розвиток спортивного туризму. Адже саме цей вид спорту чи спосіб життя дає розвинути навички орієнтування, виживання, взаємодопомоги. Один триденний похід, думаю, дасть більше у вихованні молодої людини ніж річний курс виховних годин та й запам’ятається на довше.
В’ячеслав Шевченко відповів, що з початком війни, та й навіть раніше, з пандемією нормативи і директиви керівних структур набагато звузили свободу вибору форм позакласної діяльності, посиливши особисту відповідальність керівника закладу. Мовляв, закінчиться війна і до таких форм теж повернемось. Керівники інших закладів теж лише позітхали про те, що раніше все це було, а тепер ось якось немає…
Та коли в лекції психолога коледжу, яка слідувала після виступів керівників кілька разів прозвучало слово «ментальний», я зрозумів, коли в наших школах і коледжах знову повернуться лицем до туризму – тоді, коли дружиною наступного президента буде якась затята туристка чи скелелазка.
Після лекційної частини зустрічі, на якій директори змогли згадати себе в ролі студентів, гості пройшли аудиторіями коледжу та побачили на власні очі те, про що розповідав керівник закладу. В ході огляду спілкувались, обговорювали спільні проблеми та різні способи їх вирішення, ділились своїми, як тепер модно говорити, «кейсами» як у сфері виховання, так і навчання.
Такі зустрічі, без сумніву, допомагають колегам бути в курсі нововведень, обмінюватись досвідом та знаходити нові ідеї для подальшої діяльності. Часто на заходах, які організовують якісь грантові організації, чи міністерства, розповідають про закордонний досвід або ж лише теорію вирішення питань. А саме такі, горизонтальні зустрічі можуть дати багато для практики.
Думаю, що якби зустрілись, наприклад, директори водоканалів чи комунсервісів області, то теж могли б дізнатись багато корисних практичних навичок один в одного.
Джерело: Ріо-Бердичів
Автор: Олександр Доманський
