Щойно побачив світ новий роман українського письменника, видатного дипломата, одного із зачинателів екологічного руху в Україні, Юрія Щербака.
Його романи «Час тирана» та «Час смертохристів» своєю появою будили в Україні справжні і потужні суспільні імпульси – сплески, оскільки вони були напрочуд актуальними і зачіпали найболючіші проблеми сьогодення. Дивовижно, але жанрова особливість творів Юрія Щербака – романи – передбачення і, здавалося б, вони стосуються щонайменше десятилітнього майбуття. Але якраз майстерність досвідченого , вже 87-літнього автора, полягає у тому, щоб показати наймовірніші сценарії майбутнього через головні тенденції нинішньої епохи.
Отже, новий роман Юрія Щербака – «Мертва пам’ять. Голоси і крики». Серед найголовніших питань, над якими розмірковує письменник у своєму творі, є національна метальна хвороба, яка упродовж багатьох років ( насправді – віків) запрограмовує у середовищі українців естафету поразок. І, на думку автора, зумовлена ця хвороба вірусом безпам’ятcтва.
Найкраще про свій роман у день його появи перед читачами сказав сам Юрій Щербак: «Усе, про що йдеться в цьому романі (я б назвав його радше українським серіалом), взято з живої української дійсності, яка своєю фантасмагорійністю, вибуховістю, неймовірністю, неочікуваністю та вигадливістю політичних інтриг, напруженістю сюжетів, пов’язаних із боротьбою за долю України, перевершує всі письменницькі фантазії. Ні Джоржу Орвеллу, ні Францу Кафці не могли й наснитися реалії нашого державницького й суспільного життя: якщо крадіжка – то моху..; якщо зрада – то напряму з офісу президента; якщо призначення на високу державну посаду – то маразматичного старого мудака, який тупо проголошує антиукраїнські пропагандистські гасла Росії; якщо корупція – то виведення мільярдів доларів, кровної власності вкладників українського банку, та відмивання цих грошей не абиде, а в США; якщо ж розваги – то п’яні танці молодих недоумків на могилах воїнів, що врятували їх від неволі. Можна подумати, що йдеться про країну суцільних дебілів, проте це не так. Ідеться радше про країну людей із мертвою історичною пам’яттю. Країну політичних діячів з переважно паралізованою совістю, підступних і хитрих кидайлів».
Тож «Мертва пам´ять. Голоси і крики» – не лише роман-попередження, застереження, а й дзеркало сьогодення, в якому неважко впізнати нам себе: від «вершителів доль» – до тих, хто підпадає під Шевченкову дефініцію «раби незрячі».
