Жорстока іронія долі: військовослужбовець, який пройшов АТО і воював з перших днів повномасштабного вторгнення, загинув безглуздою і трагічною смертю – задихнувся від чадного газу під час пожежі у власному будинку.
Трагедія сталася увечері 23 січня у селищі Биківка Романівської громади. Кореспондентка обласної газети “Субота” приїхала у селище через кілька днів, щоб дізнатися про обставини загибелі чоловіка.
Пластикове вікно розплавилось від вогню
35-річний Володимир Гарбовський жив у селищі Биківка у багатоквартирному одноповерховому будинку на п’ять господарів. У кожного господаря – свій окремий вхід та своя частка городу. Будинок доглянутий, видно, що мешканці будинку – люди хазяйновиті і люблять своє обійстя. У тій частині будинку, яка належала Володимиру, в очі одразу кидаються чорні обгорілі вікна та майже згорілі речі біля будинку, серед яких дитяча іграшка – колись це був коник… За словами сусідів, певний час тут жила сестра Володі, яка приїжджала в селище з Києва зі своєю дитиною, рятуючись від обстрілів.
Пожежу виявили сусіди, які живуть через стіну від помешкання Володимира. Сусідка Леся Авраменко досі не може оговтатись від пережитого.
– Володя приїхав додому у відпустку 22 січня, – згадує Леся. – Я йому віддала ключі від його квартири, які зберігала, поки Володя був на фронті. А наступного дня увечері ми у себе вдома відчули запах диму. Спочатку навіть не знали, звідки він іде, а потім зрозуміли, що він просочується з половини Володі. Вибігли на вулицю і побачили, що пластикове вікно у кімнату Володі вже розплавилось від вогню. Ми доторкнулися до нього рукою і вікно просто розсипалось. Всередині було повно чорного диму. Ми одразу подзвонили старості Биківки Олександру Романчуку, який є командиром селищної добровольчої пожежної команди. І він з хлопцями прибіг буквально через декілька хвилин…
“В задимленій кімнаті Володя сидів на дивані. Він вже не дихав”
– Коли наша добровільна пожежна команда із п’яти чоловік прибула до будинку, ми побачили, що у частині будинку, де проживав Володя, повно диму, і вогонь вирує зверху біля груби в одній із кімнат, – розповідає Олександр Романчук. – Вхідні двері були зачинені зсередини. Через клуби чорного диму потрапити в приміщення було просто неможливо. Ми через вікно почали гасити вогонь. Потім один хлопець з нашої команди одягнув захисну маску і заліз в будинок через вікно, відкрив зсередини інше вікно та вхідні двері. Дим почав виходити на вулицю. Потім він взяв ліхтарик і пішов шукати Володю. Знайшов його у віддаленій кімнаті. Володя сидів на дивані. Чоловіка одразу винесли на вулицю, намагалися надати першу допомогу та привести до тями, але було занадто пізно – він був мертвий. Ще до початку гасіння пожежі я викликав пожежних ГУ ДСНС, тому що була велика вірогідність розповсюдження вогню на дах будинку, і тоді могли би постраждати всі квартири цього будинку. А ще викликав швидку, медики якої констатували смерть Володі…
Все сталося через недолік конструкції димаря печі
Ось що розповів Ілля Ковальський – начальник 29 пожежно-рятувального поста 4 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Житомирській області, який брав участь у гасінні пожежі.
– Виклик про пожежу у Биківці був отриманий о 20 годині 45 хвилин і пожежні одразу виїхали із Довбиша до Биківки. Коли прибули на місце, побачили, що на вулицю вже встигли винести тіло господаря квартири, де почалася пожежа. Диму було дуже багато, він поширився і до квартир сусідів. Осередок загоряння знаходився у перекритті стелі у кімнаті, де встановлена піч. Недалеко від грубки стояв диван, який загорівся, а також горіли дитячі іграшки біля нього. Судячи з усього господар дуже сильно напалив грубу, пережарив димохід, через що почало горіти дерев’яне перекриття. Ймовірно, загоряння сталося через недолік конструкції димаря печі – димохід не був ізольований негорючими матеріалами від дерев’яного перекриття. Крім того, на диван могла потрапити і жарина із грубки… Пожежу загасили за десять хвилин. Пожежні не дали вогню перекинутися на дах та інші приміщення.
Володя умів пекти смачні шарлотки та бісквіти
Сусіди Загиблого Володимира дуже тяжко переживають смерть Володі, адже його всі любили і поважали.
– Володя жив один, – говорить сусід Євген Авраменко. – Він підтримував стосунки зі своєю старшою сестрою, яка з сім’єю живе в Києві. Доречі, вона на днях повинна була народити другу дитину. Володя приїхав у відпустку в понеділок, до нього заходили знайомі хлопці, але він ніколи не залишав гостей у себе на ніч, завжди був сам і зачиняв двері. Він жив у цьому будинку з дитинства, був дуже позитивною і порядною людиною. Я ніколи не бачив його п’яним чи агресивним. Він пройшов АТО, працював на гранітному кар’єрі, і з першого дня війни добровільно пішов до збройних сил. Всі гроші, які там заробив, вкладав у ремонт свого будинку, придбання нових меблів. Тільки недавно йому встановили нову кухню. Що стосується груби, то його сестра її палила, коли жила тут з сім’єю. Груба була доглянута, прочищена, нормально працювала. Мабуть, він її перепалив, через що зайнялося перекриття навколо труби. Та кімната, де стоїть груба, дуже постраждала від вогню, а всі інші кімнати – чорні від сажі і диму. Добре, що у той вечір не було сильного вітру, інакше наслідки могли бути гіршими.
Тітка Володимира – Тетяна Клименчук, яка живе у цьому ж будинку, не може змиритися з непоправною втратою.
– Вова був дуже добрим хлопчиком, з самого дитинства ходив у церкву, постійно прибігав до нас і мене називав своєю хрещеною, хоча я хрестила його сестру. Володя був дуже прив’язаний до своєї бабусі, яка жила разом з ними в цьому будинку. Він любив порядок і чистоту. Останнім часом постійно займався капітальним ремонтом своєї хати. А ще він любив готувати, особливо гарно вдавалися йому бісквіти, шарлотки та пироги, якими завжди мене пригощав. Певний час він зустрічався з дівчиною, але потім щось у них розладилося і вони розлучилися. Після того він більше ні з ким не зустрічався. Вова нікого ніколи не образив, він ніколи не сварився і взагалі був не конфліктною людиною. Дуже шкода хлопця…
“Володя вів влучний вогонь по ворогу і всі знали, що він ніколи не підведе”
Кореспондентці вдалося поговорити з заступником командира артилерійської батареї, старшим лейтенантом Володимиром Андрушенком, який служив в одному підрозділі з Володимиром Гарбовським.
– Спочатку Володимир служив на Донбасі, на “нулі”, на контрольно-спостережному пункті. Він слідкував за тим, як працює ворожа артилерія, відмічав на карті, звідки вистріли, а потім вирішував, де краще виставити нашу гармату, щоб ефективно і максимально безпечно вести вогонь. Робота відповідальна і небезпечна. А потім його перевели у другий підрозділ на Харківщину, де він безпосередньо вів вогонь по ворогу. Взагалі Володя швидко і якісно виконував будь які завдання і ніколи не підводив.
* * *
Сусіди кажуть, що Володя дуже любив свій будинок і свій невеличкий город, де сам вирощував овочі та саджав фруктові дерева. Він мріяв, як після війни із задоволенням буде тут хазяйнувати, але доля вирішила інакше…
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
