19 липня Вахтангу Кікабідзе виповнилося б 88 років. Для мільйонів глядачів він назавжди залишився льотчиком Валіко з «Міміно», виконавцем «Мої роки — моє багатство» та власником голосу, який неможливо було сплутати з жодним іншим. Для українців він став ще й другом, який не обмежився співчутливими словами.
Кікабідзе приїжджав із концертами до прифронтових міст, присвятив великий виступ Героям Небесної сотні, віддав кошти від свого ювілею українським артилеристам і до останніх місяців життя вірив у перемогу України.
Майбутній актор і співак народився 19 липня 1938 року в Тбілісі. Його батько пішов на фронт і в 1942 році зник безвісти під Керчю. Вахтанг навчався у Тбіліському університеті та інституті іноземних мов, однак зрештою обрав сцену.
Доречі, до знаменитого ансамблю «Орера» він прийшов не лише як вокаліст, а й як ударник. У тому ж 1966 році Кікабідзе дебютував у кіно — у стрічці «Зустріч у горах». Через одинадцять років роль грузинського льотчика у «Міміно» зробила його одним із найвідоміших акторів свого часу.
Після 2008 року до Росії не повернувся
Життєвий вибір Кікабідзе особливо виразно проявився у серпні 2008 року, коли Росія напала на Грузію. Артист відмовився приймати російський орден Дружби, яким його планували нагородити до 70-річчя, скасував концерти в Москві й більше не виступав у країні-агресорці.
Це рішення коштувало йому великої частини концертного ринку, але відступати він не збирався. Свою позицію артист пояснював дуже просто: людина не може розважати тих, хто напав на її батьківщину.
Коли Росія розпочала агресію проти України, Кікабідзе одразу впізнав знайомий сценарій. Він не приховував, на чиєму боці стоїть, і говорив про український спротив без дипломатичних обтічностей.
«Якби я був молодим, я б теж зараз був в АТО і чинив опір, захищаючи честь країни. Другого варіанту немає!»
Йому пропонували виступити на окупованій частині Донеччини, однак Кікабідзе відмовився. Пізніше він розповідав, що у відповідь отримував погрози. Це не завадило йому продовжувати їздити до України.
«Червона рута» грузинською і концерти на Донбасі
У березні 2015 року Кікабідзе дав у Києві двогодинний концерт, присвячений пам’яті Героїв Небесної сотні. Того вечора на сцені відбулося те, чого публіка не очікувала: артист переклав куплети «Червоної рути» грузинською мовою, а приспів зал співав українською.
«Україні зараз дуже важко, але треба пам’ятати, що це мине і все буде добре».
У 2018 році він виступив у Маріуполі. Кікабідзе згадував українських військових, які приходили на концерт просто у камуфляжі, і говорив, що не боявся їхати до міста біля лінії фронту.
Наступного літа артист дав концерти у Лисичанську, Рубіжному та Сєвєродонецьку. Виступи були присвячені п’ятій річниці визволення міст від незаконних збройних формувань. Для місцевих жителів поява зірки такого рівня мала особливий зміст: Кікабідзе приїхав не до безпечної столиці для красивої заяви, а безпосередньо на Донбас.
У 2021 році Україна відзначила його орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня — за внесок у міждержавну співпрацю, міжнародний авторитет України та популяризацію її культурної спадщини.
Одним з останніх великих жестів артиста став концерт у Батумі на честь його 84-річчя. Шоу присвятили Україні, а виручені кошти Кікабідзе витратив на мікроавтобус і запас сухих пайків для 26-ї артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.
Його підтримка не була випадковим емоційним поривом. Від Грузії 2008 року до повномасштабної війни проти України Кікабідзе залишався послідовним: агресора потрібно називати агресором, а людині не можна торгувати совістю за концерти, нагороди чи популярність.
«Бог на вашому боці, тому що ви захищаєте свою Батьківщину. Це геройство».
Вахтанг Кікабідзе помер 15 січня 2023 року у Тбілісі. Він не побачив української перемоги, у яку вірив, але залишився в українській пам’яті людиною, яка була поруч не лише тоді, коли це приносило оплески.
Пам’ять про щирих друзів України має жити.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
