У селі Тартачок на Житомирщині живуть дві родини. Магазину в селі немає, тому місцеві жителі купують продукти харчування за три кілометри від села. Кореспонденти Суспільного побували у селі та поспілкувалися з місцевими жителями.
Тетяна Бондарчук народилася і живе в селі Тартачок. Вона розповідає, що наразі в селі живуть лише вона та її мама, і її не лякає відсутність інших людей поруч. Тетяна згадує, що Тартачок завжди був маленьким селом.
“Магазину тут немає. Я ходжу в магазин в Рудківку — три кілометри. Або, якщо ні, то в Новий Завод — п’ять кілометрів”, — розказала Тетяна Бондарчук.
За словами Тетяни Бондарчук, вона любить займатися городом і садом, а також тримає козу.
“З яблук готую варення або консервую, ще роблю закваску. Яблуню антонівку посадила сама — сіянку, щоб не купувати наступного разу, вже посходила. Також маю козу Кармеліту. Вона все їсть, інколи відривається і брикається. Одного разу мені навіть пом’яла кості. Я сиділа на порозі біля хліва, гуляла з нею, а вона стрибнула кілька разів на хребет. До тепер не можу випростатися”, — говорить Тетяна.
Тетяна Бондарчук розповіла кореспондентам Суспільного, що після закінчення війни планує переїхати жити до міста.
“Нехай закінчиться війна і я буду жити в місті. У мене син купив квартиру, зараз він живе в Румунії. У мене четверо онуків, всі хлопці”, — сказала жителька Тартачка.
Зі слів мами Тетяни Бондарчук Ядвіги Гусятникової, їй самотньо жити одній.
“Так живу та й усе. Нема нікого. Коли були діти, бувала онука приїжджала. А зараз ось вже тиждень, а її немає. Колись навколо були будинки і жили люди. А тепер навколо дикі тварини. Були кури у мене та за день зникло 17 курей. Лиси тут. І куниці бувають, і шуляки“, — говорить Ядвіга Гусятникова.
Староста Новозаводського старостинського округу Пулинької громади Ірина Гарбузюк розповіла, що на теперішній час в селі Тарточок зареєстровано троє людей та шість домогосподарств.
“За останні 20 років моєї роботи найбільше було зареєстровано п’ятеро людей і вісім домогосподарств. Одна хата розвалилася, вона не рахується, інша згоріла. Коли проходиш селом, інколи навіть важко збагнути, що це було село. Лише вуличка та садки нагадують про те, що тут жили люди. Садок за садком. Колись тут був колгосп, магазин. Село вирувало, жило, діти народжувалися. Не дали забудовуватися у свій час і люди потроху виїхали. Там, де залишилися будівлі, стало модним приїжджати у таку глуш жителям міста. Вони знаходять тут затишок, спокій і природу. Ось так”, — сказала Ірина Гарбузюк.
Джерело: suspilne.media
