Україна

“В Україні немає далекого краю. Всі ми поруч і стислі”

Малювання – мій хліб. Не обмежуюся техніками, стилями, інструментами. Зараз роблю гербарії. Ця безалаберність не дає розвиватися в одному напрямку. Але така моя природа – хочу спробувати все.

Музика – у пріоритеті. Це теж прикладне мистецтво. Омузиковую все, що пишу на полотні.

Не знаю нотної грамоти. Подобається видобувати звуки з різних інструментів. Найважче працювати зі скрипкою.

На малювання віддала мати. Сама малювала. Тато іноді виступав у музичних гуртах, потім і мене навчав грати на гітарі. Батьки завжди підтримували у творчості. Не розуміли лише мого небажання вчитися. Хотів вступати в художнє училище. Забракло грошей. Батьки відправили в лісотех. Наука не давалася. Ходив тусити, а не навчатися.

Мар’ян ПИРІГ, 41 рік, музикант, художник. Народився 9 вересня 1979 року у Львові. Батько працював на автобусному підприємстві, мати – інженерка заводу ”Біофізприлад”. Півтора року провчився на дизайнера меблів у Лісотехнічному інституті. Покинув і пішов в армію. Служив у Борисполі та селі Калинів у Самбірському районі на Львівщині. Працював у фірмі ”Захід-Сюжет”, малював пейзажі на продаж. Художник-фрілансер. Малює в різних стилях і різними інструментами. Мав персональну виставку у Львові. Засновник музичних гуртів ”ГИЧ оркестр” і ”Пиріг і Батіг”. Дружина – художниця Юлія Долинська. Мають кішку Уну. У дитинстві любив слухати тріо Мареничів. Захоплюється поезією Павла Тичини, Богдана-Ігоря Антонича та Степана Руданського. Колекціонує марки. Живе в рідному місті
Мар’ян ПИРІГ, 41 рік, музикант, художник. Народився 9 вересня 1979 року у Львові. Батько працював на автобусному підприємстві, мати – інженерка заводу ”Біофізприлад”. Півтора року провчився на дизайнера меблів у Лісотехнічному інституті. Покинув і пішов в армію. Служив у Борисполі та селі Калинів у Самбірському районі на Львівщині. Працював у фірмі ”Захід-Сюжет”, малював пейзажі на продаж. Художник-фрілансер. Малює в різних стилях і різними інструментами. Мав персональну виставку у Львові. Засновник музичних гуртів ”ГИЧ оркестр” і ”Пиріг і Батіг”. Дружина – художниця Юлія Долинська. Мають кішку Уну. У дитинстві любив слухати тріо Мареничів. Захоплюється поезією Павла Тичини, Богдана-Ігоря Антонича та Степана Руданського. Колекціонує марки. Живе в рідному місті

Пішов в армію, щоб побути на самоті. Спершу засмутився – довелося вчити те, що не до душі. А потім взявся малювати плакати.

В Україні немає далекого краю. Всі ми поруч і стислі. Але різні.

Доброта – наша чеснота. Подорожнього впускали до хати навіть у піст. А він виявився хижаком. Тому ми з добрих і наївних перетворилися на переляканих, параноїдальних. Стали надуважними.

Ходив тусити, а не навчатися

Змушений певною мірою бути ксенофобом і шовіністом, бо мені важливий цей край.

Норму встановлює більшість. Решта – поза межею нормальності.

Я на стороні, яка відстоює культурологічні питання. В цю нішу ніхто не кличе, сюди самі приходять.

Спочатку потрібно законсервувати культурні надбання, а тоді будувати нове. Якщо хтось цього не розуміє, хай не втручається у процес.

Кожен край, який має свою мову, має і нею продиктовану межу. Степан Руданський похований у Ялті. Нащо запитувати “Чий Крим?”, якщо з цього все зрозуміло.

Мову треба вміти смакувати. Навчився цього, читаючи Тичину. Писав про те саме, що й інші пишуть тепер російською. Але в рази вишуканіше та віртуозніше.

Традицій не стало менше. На місце старої приходять п’ять нових – пафосніші й урочистіші. Ми до цього звикли.

Егоїзм у глобальному сенсі набув катастрофічних розмірів. Не розумію, які ще права потрібні людям, щоб наситити хтивість і пиху.

Усе істинне відбувається в тиші.

Мову треба вміти смакувати

Основна ідея людини – увічнити себе в нетлінному. Зобразити в подобі Творця. Якщо Бог – людина, можна не боятися своєї кінечності.

Не розуміємо, наскільки небезпечні у своїх бажаннях.

Кожна людина – відрізок від чогось незнаного до чогось незнаного. Подобається ця таємниця.

Необов’язково перемагати. Можна отримати радість від спроби.

Люблю форс-мажори. Вони дають енергію. Пандемія відбилася на мені економічно, але дала поштовх до роботи.

Обмеження пригнічують. Навчився адаптуватися до правил лише на певний час. Потім підпорядковуватися стає важко.

Страхи – глибокі та з планами на майбутнє, радість – бездумна.

Люблю спостерігати за наляканими людьми. Таке особисте збочення.

Боюся перестати боятися. Невідомо, що буде, коли втрачу страх, яким зараз переповнений.

Люблю спостерігати за наляканими людьми. Таке особисте збочення

Віра, надія, любов – три кити людського самообману. Розумію, можна повірити, тоді – понадіятися, головне – любити. Але так не працює.

Незвичайного у знайомстві з дружиною не було. А все звичайне залишу при собі.

з Юлею разом 19 років. За честь бути поруч із нею. Вона – мій стимул. Можливо, я її – теж.

Батьківство – це не наше. Продовження залишаємо у творчості.

Вміти оцінити ситуацію неемоційно – добра наука. Тоді можна побачити суть речей.

Збираю свої мінуси і перетворюю на плюси. Колекціоную комплекси й амбіції. Йду неспішною ходою.

Жену думки про війну. Переконую, що все-таки роблю щось для України. На своєму місці намагаюся вирішувати питання, в яких компетентний.

Тіло важливе мені доти, доки я в ньому. Якби сталася хвороба чи нещасний випадок, волів би евтаназію. Та вона поза законом. Якщо настане потреба – не можна буде ні жити, ні померти.

Смерть – це завжди крах. Йому ми і служимо.

Смерть – це завжди крах. Йому ми і служимо

Помираю щодня. Засинаю з думкою, чого не встиг зробити. Прокидаюся вранці – і лінуюся.

Спіймати Святого Духа можна будь-якого моменту. Що більше він несподіваний, то правдивіший.

Автор: Анна-Лілія КОКОРА

Схожі матеріали