Війна це не тільки боротьба з ворогом зовнішнім, а це боротьба і з внутрішніми проблемами з якими стикаються люди, які є соціально незахищеними (пенсіонери, малозабезпечені сімї, інваліди переселенці і.т.д). Люди, які сьогодні, в війну, опинилися у вкрай складних умовах напередодні зими, коли розпочинається опалювальний сезон.
Зокрема хочу поділитися одним випадком з життя, який нещодавно трапився на моїй маленькій Батьківщині в с.Словечне Словечанської громади. Саме в Словечному проживає жіночка пенсіонерка Марія Куліш. Її покійний чоловік все життя пропрацював на тракторі в ДП Словечанському лісовому господарстві. (Робота була не з легких в різні пори року). Тож пані Марія, як людина похилого віку, має 93 роки, а пенсію в 3 700 грн, не маючи змоги придбати собі тверде паливо для опалення будинку звернулась до керівництва Словечанського лісгоспу, де директором є Олександр Павлушенко.
Пішки в 93 роки на палицях подолати шлях до лісгоспу літній людині, яка живе на самоті, вкрай важко. Ну і що ж виявляється?
Привезли по зверненню пані Марії, як в тій приказці ” На тобі небоже, що мені не гоже”. Та ще й доплатила за те 3500 грн. З тієї ж пенсії тож лишилося 200 грн на хліб, а ще скільки коштів потрібно, щоб порізати та порубати.
Коли б за такі гроші, то літній людині, якщо з повагою та милосердям, могли б привезти готових порубаних і до хліва скласти. Це не говорячи про те, що таких людей, які дожили до дев’ятого десятку в Словечному на пальцях можна порахувати.
На противагу іншому лісгоспу – ДП Словечанський лісгосп АПК, де директор Юрій Макарчук, коли до нього не звертався як радник голови Коростенської РДА, то всі питання вирішувалися без ніяких проблем безвідмовно. То, що ж виходить – країна у нас одна, всі підприємства українські, ліс один, а відношенння до людей різне. Не знаю як тепер, а до війни крім паливної норми, матеріальної допомоги і санаторно курортного лікування пан Макарчук забезпечував ветеранів праці.
Сьогодні пригадались лісові пожежі два роки тому, в чому приїжджала пожежна охорона ДП Словечанське лісове господарство – без відповідної амуніції, загалом ставлення до лісу. Бо сьогодні напевне думають, можна різати все. Бо ж не вони його садили. А якби садили своїми руками, вирощували, то думали б тоді, чи різати чи ні. І ставлення до лісу було б інше, і до людей ставилися б, напевне, по-іншому.
В скорому часі війна закінчиться. Настане перемога, мирне життя і знову ми будемо обирати депутатів, керівників. От тоді треба буде добре подумати, хто по справжньому заслуговує на людську повагу. Бо війна показала і ще покаже, хто є хто.
P.S. Від Чорнобильської організації Союз ветеранів ліквідації Чорнобильської катастрофи особисто теж звертався до Олександра Павлушенка, щоб допоміг з бензопилою для зони відчуження Чорнобильської станції, яка відновлює свою роботу після нападу рашистів. Бо були розграбовані підприємства, які забезпечували нормальне функціонування станції ЧАЕС. І на вагу золота кожен інструмент, будь- яка підтримка. Але після мого звернення Олександр Денисович вже і на дзвінки не відповідає. А от скільки звертався до депутата Овруцької міської ради пана Соляра, який працював в лісгоспі, то питання вирішувалися в позитивному напрямку.
Тож не забуваймо про повагу до людей похилого віку, бо настане час і самі будемо такими.
