В калюжі сечі та розстріл біля туалету – як помирали диктатори ХХ століття

Великий російський бізнес готовий до радикальних кроків. Окремі олігархи навіть обговорюють можливість фізичного знищення Володимира Путіна, повідомляє українська розвідка. Ми поцікавилися кончиною найвідоміших диктаторів ХХ століття. Історія показує, що вони зазвичай закінчують безславно. Голландський історик Франк Дікетер у виданні History Extra пише про смерть лідерів тих режимів, які сформували історію останнього століття:

“Тирани, що захопили владу, рідко закінчують дні, мирно лежачи в ліжку в колі сім’ї та друзів. Навіть такі люди, як Сталін і Мао, які померли природнім чином, були самотніми фігурами, що страждали від параної, особливо в кінці життя. Історія показує, що диктаторам, які захопили владу, незмінно доводиться утримувати її за допомогою все більшого насильства, що створює ще більше ворогів, яких слід усунути. Якщо диктатор може захопити владу, інші можуть теж, що підвищує ймовірність удару в спину. Завжди є суперники, часто настільки ж безжальні. Оскільки конкурент може виникнути з оточення диктатора, він має постійно чистити ряди наближених”.

Культура страху

У багатьох випадках настає параноя, оскільки диктатори всюди бачать справжніх і уявних ворогів. Генсек Комуністичної партії СРСР Йосип Сталін домігся того, що тільки в період з 1934 по 1939 рік понад 1,5 млн людей спіймали спецслужби, допитали, катували і в багатьох випадках стратили. Він продовжував бачити змови всюди, і в наступні десятиліття мільйони людей розстріляли або відправили в трудові табори.

Але культура страху навколо Сталіна вплинула і на його власну смерть. 1 березня 1953 його знайшли на підлозі, в калюжі власної сечі. У його мозку розірвалася кровоносна судина, але ніхто не наважився потривожити його в спальні. Медична допомога теж затримувалася, бо оточення вождя боялося зробити хибний дзвінок. Сталін помер 5 березня.

Схожа параноя охопила і лідера Комуністичної партії Китаю Мао Цзедуна. В останнє десятиліття свого життя він став дуже підозрілим і почав нацьковувати близьких один на одного. Люди в оточенні були змушені доводити безмежну вірність, засуджуючи членів сім’ї, друзів і колег. Кампанія терору зруйнувала життя десятків мільйонів людей. Коли в його близького соратника Чжоу Еньлая діагностували рак, Мао відмовився дозволити йому лікування, доки не стало запізно, і Чжоу помер у грудні 1976 року. Сам Мао помер через вісім місяців, 9 вересня 1976 року.

Принизливі смерті

Сталін і Мао померли природною смертю, але не всім диктаторам так пощастило. Після вторгнення союзників на Сицилію 1943 року “Велика рада” фашистів виступила проти італійського диктатора Беніто Муссоліні. У липні король Віктор Еммануїл III наказав армії заарештувати Муссоліні. Жоден член партії не виступив проти, попри попередню урочисту клятву захищати лідера до смерті. Муссоліні ув’язнили на острові Понца, неподалік італійського узбережжя.

Однак у Муссоліні залишився друг. Адольф Гітлер організував зухвалу рятувальну операцію, відправивши на звільнення дуче групу десантників. Операція увінчалася успіхом, дозволивши Муссоліні сформувати нову фашистську адміністрацію на півночі Італії.

Кінець дуче настав через два роки, коли його і кількох послідовників схопили антифашистські партизани біля озера Комо. 28 квітня 1945 року його розстріляли, тіло завантажили у фургон і відвезли до Мілана, де підвісили вниз головою на балці.

В останні місяці війни Гітлер сховався в бункері в Берліні, збудованому під новою канцелярією. Це була “остання станція у втечі від реальності”, – писав улюблений архітектор фюрера Альберт Шпеєр.

Вирішивши принести смерть і руйнування Німеччині, яка, на його думку, не заслуговувала на нього, Гітлер наказав продовжувати боротьбу. 20 квітня 1945 року, у день 56-річчя Гітлера, в Берлін потрапив перший ворожий снаряд. За кілька днів навколо бункера не залишилося нічого, крім уламків.

Почувши про негідну поведінку з тілом Муссоліні, Гітлер наказав спалити його решки, щоб завадити будь-якому оскверненню. 30 квітня 1945 року він наклав на себе руки, застрелившись. Тіло Гітлера і його давньої коханки Єви Браун, з якою він одружився днем раніше, і яка сама наклала на себе руки, прийнявши ціанід, витягли з бункера, облили бензином і спалили.

Зруйновані символи

У 1961 році всього за 100 м від бункера Гітлера був побудований бетонний бар’єр. Берлінська стіна була для Східної Німеччини вирішенням проблеми масової втечі її громадян на захід через відкритий кордон Західного Берліна у розпал Холодної війни. Після падіння стіни в листопаді 1989 року впали незліченні статуї диктаторів.

По всій східній Європі люди скидали статуї Володимира Леніна, руйнуючи їх молотками чи обезголовлюючи. 2014 року ця хвиля докотилася до східної України. Послідовники Леніна також падали у немилість.

У випадку з комуністичним диктатором Румунії Ніколає Чаушеску, який правив з 1965 до 1989 року, момент падіння можна визначити майже до хвилини. 21 грудня 1989 року він з’явився на балконі штаб-квартири партії у центрі Бухареста, щоб виступити на масовому мітингу, організованому на підтримку режиму. Усього чотирма днями раніше, 17 грудня, Чаушеску наказав своїм силам безпеки Секурітате відкрити вогонь по антиурядових акціях у місті Тімішоара. У той час як таємна поліція диктатора десятиліттями жорстко контролювала свободу слова та ЗМІ, невдоволення його режимом зростало.

Через кілька хвилин після того, як Чаушеску почав говорити, люди в натовпі почали свистіти. Той підняв руку, вимагаючи тиші, не раз постукуючи мікрофоном, але шум продовжувався. Чаушеску виглядав приголомшеним. Його дружина Єлена нахилилася вперед, звертаючись до натовпу: “Мовчати! Що з вами не так?”. Чаушеску вирішив продовжити промову. Хрипким голосом намагався задобрити демонстрантів, пропонуючи підвищити мінімальну зарплату. Але його явно трясло. Мітинг перетворився на бунт, змусивши лідера та його дружину втікати на гелікоптері. За кілька днів їх вистежили та судили.

Після винесення смертного вироку пару відвели до холодного двору поряд із туалетом. Чаушеску співав “Інтернаціонал”. Єлена кричала лайку, коли їх розстріляли.

Дні розплати

Диктаторам іноді вдається відстрочити день відплати після смерті. Іспанський диктатор, генерал Франциско Франко, спочатку був похований у Вальє-де-лос-Каїдос – колосальному меморіалі, збудованому за його вказівкою на згадку про загиблих з обох сторін у громадянській війні в Іспанії. Його не турбувало, що політичних в’язнів використовували як рабів на будівництві. Але у вересні 2019 року тіло Франка ексгумували і помістили на більш скромній сімейній ділянці.

Так само Сталін був забальзамований і похований поруч з Леніним. Після того, як його наступник Микита Хрущов засудив тирана, тіло Сталіна витягли з мавзолею на Красній площі в 1962 році та поховали на Красній площі.

Після розпаду СРСР трапилася ще не одна революція проти диктаторів. Одна з них припала на Арабську весну. З 2011 року було повалено або серйозно пошарпано кілька режимів.

Лівійський диктатор Муаммар Каддафі був одним із наймерзенніших в арабському світі, і після понад 40 років перебування при владі зустрів смерть у 2011 році. Каддафі опинився у пастці після того, як заліз у дренажну трубу, намагаючись урятуватися від повстанців. Він благав зберегти йому життя, коли його спіймали під час кривавої громадянської війни. Каддафі побили, розділи догола, і знущалися з нього, перш ніж застрелити.

У деяких випадках тиранам вдавалося встановити власне потомство, побічно продовжуючи правління. Франсуа Дювальє, також відомий як “Папа Док”, був диктатором Гаїті протягом 14 років. Спочатку його поховали на Національному цвинтарі Гаїті, коли помер у квітні 1971 року, але пізніше перенесли до грандіозного мавзолею, зведеного сином, який змінив його на посаді президента, Жан-Клодом Дювальє. Але коли в 1986 році сам режим “Бебі Дока” впав, розлючений натовп зруйнував місце останнього спочинку його батька.

Північна Корея, без сумніву, найуспішніший приклад сімейної династії диктаторів, оскільки Кім Чен Ин уважно стежить за гігантським мавзолеєм, де лежить його дід, “Великий вождь”, і батько, “Дорогий вождь”, які спочивають у скляних трунах. По всій країні стоять пам’ятники, які нагадують населенню, що Кім Ір Сен та Кім Чен Ір “вічно з нами”. Це невелика втіха, але, якщо вірити історичним даним, їхня спадщина теж зустріне ганебний кінець.

Джерело: gazeta.ua