Наполеон відбив ніс Сфінксу, а гладіатори билися до смерті: 5 туристичних міфів про знамениті пам’ятки

Ніс Великого Сфінкса нібито відбила гармата Наполеона. Мікеланджело буцімто роками лежав на спині, розписуючи Сікстинську капелу. А гладіатор, який програв бій у Колізеї, неодмінно мав померти. Ці історії звучать настільки яскраво, що легко запам’ятовуються. Проте справжнє минуле знаменитих пам’яток виявляється зовсім іншим.

Навколо історичних споруд століттями виникали перекази. Одні народилися з неправильно зрозумілих фактів, інші стали популярними завдяки книжкам і кіно. Деякі не мають переконливих підтверджень, хоча їх переповідають як установлені події.

Ось п’ять відомих туристичних легенд, за якими ховаються несподівані історії.

1. Наполеон наказав відстрелити ніс Великому Сфінксу

Уявити таку сцену нескладно. Наполеон прибуває до Єгипту, французькі солдати встановлюють гармату перед величезною кам’яною статуєю й стріляють їй просто в обличчя. Відтоді Великий Сфінкс стоїть без носа.

Ця історія настільки міцно пов’язалася з пам’яткою, що її можна зустріти навіть у підписах до старих фотографій. Але є одна деталь, яка руйнує всю легенду.

Коли Наполеон прибув до Єгипту в 1798 році, у Сфінкса вже не було носа.

Данський мандрівник Фредерік Людвіг Норден відвідав Єгипет у 1737–1738 роках і зробив малюнки знаменитої статуї. На них Сфінкс уже з пошкодженим обличчям — за шість десятиліть до французької військової експедиції.

Британський Національний військовий музей також пояснює, що розповідь про наполеонівську гармату є міфом. Серед можливих пояснень пошкодження згадують навмисне руйнування скульптури ще в середньовіччі.

Отже, головна загадка полягає не в тому, чому Наполеон наказав стріляти у Сфінкса, а в тому, хто й коли насправді пошкодив його обличчя.

2. Мікеланджело розписував Сікстинську капелу лежачи на спині

Це один із найвідоміших образів в історії мистецтва: геніальний художник лежить на високому помості, піднімає пензель над собою й роками створює знамениті фрески.

Але Мікеланджело працював інакше.

Він розписував стелю стоячи на спеціальних риштуваннях, закинувши голову догори. Положення було незручним, шия й спина постійно напружувалися. Художник навіть залишив жартівливий вірш, у якому описав, як його тіло викривилося від такої праці.

Мистецтвознавчий матеріал Smithsonian Magazine нагадує, що образ художника, який працює лежачи, став особливо впізнаваним після голлівудського фільму «Муки і радощі» 1965 року.

За даними Музеїв Ватикану, роботу над стелею завершили до кінця жовтня 1512 року. Серед зображених сцен — створення Адама, гріхопадіння та Всесвітній потоп.

Справжня історія праці Мікеланджело не менш виснажлива, ніж кінематографічна. Просто художник терпів незручності стоячи, а не лежачи.

3. У скляній піраміді Лувру рівно 666 панелей

Перед входом до Лувру стоїть скляна піраміда, яку відкрили 1989 року. За кілька десятиліть вона стала майже таким самим упізнаваним символом музею, як його знамениті картини.

З пірамідою пов’язують легенду про число 666. За одним із переказів, у ній нібито встановили саме стільки скляних панелей — число, яке в християнській традиції асоціюють зі звіром з Апокаліпсису.

Звучить загадково. Але достатньо звернутися до технічного опису самої будівлі.

На офіційному сайті Лувру зазначено, що піраміда має 675 ромбоподібних і 118 трикутних скляних панелей. Числа 666 в цьому переліку немає.

Автором споруди став архітектор Йо Мін Пей. Він прагнув зробити скляні стіни максимально прозорими, щоб крізь них можна було бачити історичні фасади палацу. На розробку спеціального надпрозорого скла витратили два роки.

Піраміда має висоту 21 метр. Вона стала головним входом до Лувру, допомігши організувати доступ відвідувачів до величезного музейного комплексу.

Тож за скляною пірамідою стоїть насамперед складний архітектурний задум, а не загадковий нумерологічний код.

4. Кожен гладіаторський бій у Колізеї закінчувався смертю переможеного

Кіно показує гладіаторські бої майже однаково. Двоє озброєних чоловіків виходять на арену. Один перемагає, другий падає. Далі імператор вирішує, залишити переможеного живим чи наказати його вбити.

У Стародавньому Римі бої справді були жорстокими, а загибель гладіаторів — реальною. Проте далеко не кожен поєдинок мав завершуватися смертю.

Дослідники нью-йоркського Метрополітен-музею пояснюють, що переможеному гладіатору могли дарувати життя. Такий дозвіл називався missio. Поєдинки, у яких програвший не мав шансу на помилування, існували, але були особливим випадком.

Причина була й цілком практична. Підготовлений боєць коштував великих грошей. Його потрібно було утримувати, годувати, тренувати й забезпечувати зброєю. Загибель цінного гладіатора могла обернутися значними витратами для організатора видовища.

Чимало бійців мали власних прихильників. На уламках мармурових плит Колізею збереглися навіть малюнки гладіаторів, залишені глядачами. Деяких улюбленців публіки підписували поіменно або супроводжували вигуками захоплення.

Отже, Колізей був місцем смертельно небезпечних видовищ, але не ареною, де кожен програний поєдинок автоматично означав загибель.

5. Галілей кидав кулі з Пізанської вежі, щоб довести свій закон

Один із найвідоміших сюжетів історії науки розгортається на верхівці Пізанської вежі.

Галілео Галілей начебто піднімається нагору з двома кулями різної ваги, одночасно відпускає їх і на очах здивованих викладачів доводить, що важчі предмети не обов’язково падають швидше.

Історія красива. Проте історики досі сперечаються, чи відбувався саме такий експеримент.

У власних працях Галілей не залишив прямого опису знаменитого показового досліду на Пізанській вежі. Розповідь про нього з’явилася в біографії, написаній його учнем Вінченцо Вівіані вже після смерті вченого.

Науково-історичний маршрут Музею Галілея прямо зазначає, що історична достовірність цього епізоду викликає сумніви.

Водночас сам Галілей справді досліджував рух тіл. Серед його найважливіших дослідів були експерименти з похилою площиною, які допомагали вивчати прискорення.

Тому сам науковий внесок Галілея не залежить від того, чи стояв він одного дня на верхівці знаменитої вежі з двома кулями в руках.

Чому легенди живуть довше за історичні факти

У кожної з цих історій свій шлях до популярності. Десь спрацював ефектний образ із кіно. Десь — таємниче число. А десь складну історію науки чи давніх звичаїв поступово звели до однієї зрозумілої сцени.

Подібні перекази існують і в Україні. Наприклад, походження назви Житомира традиційно пов’язують із легендою про воєводу князя Аскольда. Про легенду заснування Житомира та найдавніші історичні згадки про місто раніше розповідав краєзнавець Геннадій Махорін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У Житомирі відзначають 1140-річчя від дня заснування міста

Звідки походить легенда про засновника Житомира та що розповідають краєзнавці про найдавнішу історію міста

А от причина відсутності носа у Великого Сфінкса залишається предметом історичних досліджень. Малюнки XVIII століття допомогли відкинути версію про гармату Наполеона, але не назвали з певністю людину, яка пошкодила стародавню статую.