У 1930-х роках на порцеляновому заводі в Довбиші на Житомирщині виготовляли чайні сервізи, чашки, вази й тарілки з традиційними українськими орнаментами. Над оформленням такого посуду працювала художниця Валентина Панащатенко. Одинадцять років вона створювала малюнки для заводських виробів, а згодом навчала майбутніх майстрів кераміки.
28 листопада 2026 року минає 118 років від її народження. Валентина Панащатенко прожила 93 роки. Її біографія збереглася в Енциклопедії Сучасної України, а в краєзнавчих працях можна знайти й особисті спогади художниці — про дитинство, перші захоплення та речі, які вона берегла протягом життя.

Як українські візерунки потрапляли на заводський посуд
Валентина Степанівна Панащатенко народилася 28 листопада 1908 року в Миргороді на Полтавщині. Спочатку навчалася в місцевому художньо-керамічному технікумі, який закінчила 1929 року, а наступного року — в індустріально-керамічному інституті.
Серед її викладачів були художники Федір Красицький та Опанас Сластьон.
У 1930 році молода керамістка почала працювати на Мархлевському порцеляновому заводі. Підприємство розташовувалося в нинішньому Довбиші Звягельського району Житомирської області.
За даними Енциклопедії Сучасної України, Панащатенко розробляла нові зразки посуду масового вжитку: чайні сервізи, вази, чашки, кухлі й тарелі.
Вона також створювала малюнки для деколей — спеціальних зображень, які переносять на керамічну поверхню. У своїй роботі використовувала традиційні українські візерунки.
Це була робота художниці всередині великого виробництва. Орнамент потрібно було пристосувати до форми чашки, тарілки чи вази, щоб ним можна було оздоблювати заводський посуд.
У дитинстві шила ляльок і віддавала зароблені гроші на храм
Про ранні роки Панащатенко розповідає іншу історію миргородська краєзнавиця Людмила Розсоха у книжці «Миргородська старовина».
У дитинстві Валентина відвідувала Успінський собор у Миргороді. Згодом вона згадувала, що саме там багато чого навчилася:
«Всього найкращого – музики, співу, живопису, краси – я вчилася в соборі».
Краєзнавиця записала й інший спогад. Валентина разом із подругою, ще дівчатками-підлітками, шили ляльок на продаж. Виручені гроші віддавали на допомогу собору та священнику Миколі Базилевському, якого дуже шанували.
Згодом мистецтво стало професією Панащатенко. Вона навчилася не лише створювати окремі речі, а й розробляти оздоблення для промислового виробництва.
Після Довбиша повернулася до Миргорода
На Мархлевському порцеляновому заводі Валентина Панащатенко працювала до 1941 року. Після початку німецько-радянської війни повернулася до рідного Миргорода.
У 1943–1946 роках вона керувала цехом керамічної майстерні при Миргородському керамічному технікумі. Там створювала зразки орнаментального оздоблення виробів.
Від 1944 до 1971 року викладала в цьому навчальному закладі та завідувала музеєм кераміки. Деякі її роботи нині зберігаються в музейній збірці Миргородського фахового коледжу.
Серед учениць Панащатенко була й Валентина Щербань — майбутня художниця Полонського фарфорового заводу. Вона закінчила Миргородський керамічний технікум 1968 року, а згодом створювала сервізи й малюнки для серійного виробництва посуду.
На Житомирщині працювали й інші потужні осередки порцелянового мистецтва. Зокрема, Баранівський завод прославився сервізами, декоративними вазами та порцеляновими скульптурами, частина яких сьогодні зберігається в музейних колекціях.
Портрет, який художниця зберегла під час війни
У Валентини Панащатенко була ще одна річ, пов’язана з її юністю. Після смерті миргородського священника Миколи Базилевського художник Василь Хитько написав його портрет за фотографією. Валентина купила картину на згадку про людину, яку знала з дитинства.
За спогадами, записаними Людмилою Розсохою, портрет залишався в Панащатенко навіть під час війни. Але після неї зберігати вдома зображення священника стало небезпечно для викладачки радянського навчального закладу. Художниця передала картину до собору.
Згодом портрет зник разом з іншими мистецькими цінностями під час руйнування храму. Так завершилася історія картини, яку Валентина Панащатенко зберігала протягом багатьох років.













