Це уже третій новий вид для теріофауни. У попередні роки були вперше зустрінуті зубр і шляхетний олень.
Про це повідомляється на сторінці Поліський природний заповідник – Polissya Reserve.
Цього разу це золотистий шакал (Canis aureus Linnaeus, 1758). При певному досвіді сліди шакала легко відрізняються від домашнього пса, лисиці і вовка. У шакала дві верхні подушечки ступні зрослись і з цієї причини відбиток сліду у нього завжди вузький. Хижак майже не здатний розпускати лапу на м’якому грунті, як це роблять інші псові. У Поліському заповіднику вид зареєстрований поблизу долини р. Уборть. В регіоні Поліського заповідника цей вид згідно попередніх даних зустрічається у місцях, де вовки рідкісні (долина р.Уборть та густо заселена людиною територоія Овруцько-Словечанського кряжу). Чисельність на півночі Житомирщини вікрай низька. У перспективі цей вид разом з американською норкою, лисицею і яструбом може долучитись до нападів на домашню птицю у лісових селах. До прикладу у с.Селезівка, де розміщена центральна садиба Поліського заповідника такі напади вже звичне явище.
Шакал хижак середнього розміру з Порівняно з іншими видами псових, золотистий шакал має один з найбільших ареалів в Європі та Азії. Завдяки високій пластичності поведінки, пристосування до різних ландшафтів і всеїдному харчуванню золотистий шакал розширює свій ареал у Європі і україні. Найвища ймовірність зустріти цей вид, як правило, у сутінковий час, але їхня активність у місцях, де вони живуть поблизу людей, переважно нічна ( Ginsberg & Macdonald 1990 , Patil & Jhala 2008 ). Це соціальна тварина, яка живе в моногамних парах або в організованих сімейних групах, але може легко жити як одинокий бродяга у пошуках відповідної території та партнера ( Negi 2014 ). По всьому ареалу популяція золотистого шакала зменшувалася до 1960-х років через фрагментацію середовища проживання, практику вибракування та інтенсивне полювання. Протягом 1980-х років кількість золотих шакалів зросла в центральній зоні ареалу, а з кінця століття розповсюдження виду почалося на північ і захід. Деякі дослідження показали, що природні причини та антропогенний вплив, а також присутність інших головних хижаків, особливо територіальних вовчих зграй, можуть впливати на їх моделі швидкого розселення та встановлення на нових територіях. Тим не менш, основні причини, які можуть чітко пояснити цю теорію вивільнення мезохижаків, досі малозрозумілі. Відомі щільності різняться залежно від відмінностей у середовищі існування та, головним чином, від наявності їжі, але існує мало кількісної інформації щодо повного ареалу ( Sillero-Zubiri et al. 2004 , Arnold et al. 2012). Українські зоологи не схильні вважати, що шакал для України виявиться скільки небудь проблемним видом. З шакалом в Українському Поліссі науковці і місцеві жителі малознайомі і на фото представлені особливості слідового визначення цього виду.
На фото:
1. Свіжий слід шакала на доріжній пилюці у заплаві р. Уборть.
2. Особливість сліду шакала велика довжина кроку у порівнянні з відбитком сліду. Вагове навантаження у шакала досить немале і слід провалюється.
4. (httpswww.westend61.deenimageViewESF001006algeria-tassili-n-ajjer-sahara-fresh-track-of-a-golden-jackal-canis-aureus)
(Текст і фото Сергія Жили)
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
