3 грудня 2020-го року сесія Новоград-Волинської міської ради ухвалила рішення проголосити 2021-й рік «роком Лесі Українки». Офіційний лист від імені звягельських депутатів було направлено до Житомирської обласної ради, а також – на ім’я Президента України В.О Зеленського.
Загалом рішення і звернення до вищого керівництва Житомирщини та України можна розцінювати лише, як заклик «давайте щось будемо робити!». Адже до 26 лютого 2021-го року, коли увесь цивілізований і культурний світ відзначатиме 150-річчя від народження Лесі Українки, залишилося вже менше двох місяців. Більше того, на рівні центральної влади було ухвалено парламентське рішення (Постанова) про відзначення ювілею поетеси, затим Уряд України створив оргкомітет, що опікуватиметься питаннями конкретної підготовки до ювілею. Щодо конкретних адрес, які найтіснішим чином «прив’язані» до очікуваних подій із уславлення пам’яті Лесі Українки, то їх дві: на Житомирщині, де 150 років тому у місті Новограді –Волинську народилася Лариса Косач і на Волині, де сім’я Косачів проживала у селі Колодяжному із 1882 року (тепер Ковельського району).
Якщо повернутися до події у Новограді-Волинську, де на сесії говорилося про наближення дати ювілею, то тут варто зауважити, що новообраний голова Новоград-Волинської громади Микола Боровець намагається певним чином наздогнати втрачений час, коли підготовка до ювілею знаменитої землячки у Звягелі завмерла. Але що можна зробити без підтримки обласного керівництва, а ще більше – без допомоги Києва? У Житомирі, схоже, також сподівалися за рахунок коштів Державного бюджету вирішити комплекс завдань із підготовки 150- річчя ювілею Лесі Українки, але, як сьогодні вже очевидно, із того нічого не вийшло. Принаймні, поки що незрозуміло, коли з’являться кошти на реконструкцію літературно – меморіального музею Лесі Українки у місті Новограді-Волинську, але те, що 150-річний ювілей пройде на старій музейній «базі», ні у кого не викликає сумнівів.
Що ще заплановано провести із нагоди ювілею? Поки що відомо про оголошення Новоград-Волинською міськрадою конкурсу мініскульптур «Герої Лесиних сторінок», який офіційно розпочав свою «ходу» із 15 листопада 2020-го року і закінчиться 15 квітня 2021-го року. Це до того, що Державне агентство з питань мистецтва та мистецької освіти влітку 2020-го року оголосило два конкурси на створення аудіовізуальної продукції на тематику творів Лесі Українки. Йдеться про створення документальної кінострічки, а також – про створення коротких інформаційних роликів.
Ось на цьому і все. Це – щодо Житомирщини. Але Волинь, яка також вважає Лесю Українку своєю поетесою, готується до 150-річного ювілею більш достойно і відповідально. У вересні 2020-го року Волинська обласна рада затвердила своїм рішенням Регіональну програму з відзначення 150-річчя Лесі Українки. Бюджет програми – 26,6 млн. грн. Але ще до ухвали Регіональної програми у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки спромоглися підготувати до друку повне (академічне!) видання творів Лесі Українки. Це насправді подія національного значення, адже востаннє твори Лесі Українки друкувалися у форматі повного зібрання ще за радянських часів. Із чисельними правками і навіть скороченнями. У Луцьку на лютий 2021-го року заплановано проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури». Це , швидше за все, буде також дуже потужним заходом, оскільки літературознавці, історики та краєзнавці прибудуть до Луцька не лише із України, але й із інших країн. Не спроста 150- річчя з дня народження Лесі Українки включено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО, бо постать поетеси і тематика її творчості викликає у світі потужний інтерес. В Україні такий інтерес очевидно ще не пробудився.У нас поки що немає розуміння того, що саме ДУХ творчості Лесі Українки, унікальна палітра проблематики її творів допомагає українцям ідентифікуватися у світі, як НАЦІЇ.
На жаль, найрідніша для Лесі земля – Житомирщина, дуже кволо і наче спросоння збирається відзначати ювілейну дату від часу народження уславленої поетеси. Цікаво, що нинішній губернатор Житомирщини Віталій Бунечко свого часу навчався і отримав свою першу фахову освіту якраз у Луцьку – на історичному факультеті нинішнього національного університету імені Лесі Українки. Тому якраз у Житомирі мав би на повну потужність розпочатися процес підготовки до відзначення славного ювілею. Але де там! Окрім трьох засідань оргкомітету , які пройшли чи то у Новограді-Волинську, чи то у Житомирі, поки що про змістовну підготовку навіть не йдеться. Влада Житомирщини ( стара і вже нова) навіть не докумекала оголосити конкурс ідей чи то сценаріїв із проведення майбутнього ювілею. Очевидно COVID- 19 вплинув, або ще й досі впливає наспроможність чиновників думати, вирішувати і передбачати хоча б на півроку вперед? Можливо локдаун, який збираються оголосити у січні 2021-го року, буде продовжений аж до весни. Тоді «Лесин» ювілей перенесуть на пізніше, а можливо проведуть влітку – під час традиційного у Новограді-Волинську фестивалі – «Лесині джерела»? Проте річ не тільки ж у фестивалях, концертах та нагородах, які чиновники та «діячі» ( ці не пропустять) безумовно отримають з нагоди «славної» ювілейної дати . Справа у тому, аби популяризувати творчість Лесі Українки, як національної поетеси, бо справжньої ЛЕСІ в Україні поки що не знають. Навіть у «Читанці», яку ми ще за радянських часів починали вивчати у 1-му класі одразу після «Букваря» , на першій сторінці були незабутні лесині рядки: «Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема…»
На жаль, в Україні тепер вже й зим немає, але ж пам’ять свою ми ще спроможні вберегти від «кліматичних» змін? Давайте – думаємо!
Автор: Сидір Ковпак
