Переселенку з Херсонщини Анастасію Хлєбосолову виселили із гуртожитку для вимушених переселенців у Хорошеві. Кореспонденти дізнавалися, чому так сталося. У благодійному фонді прокоментували і пояснили цю ситуацію.
Про те, що її виселяють із гуртожитку, розповіла сама Анастасія Хлєбосолова. З її слів, 4 березня на дверях її кімнати зламали замки і винесли на коридор всі речі, сказавши їх забрати.
“Я зараз сиджу тут з усіма своїми речами на коридорі і хоч плач. Мій чоловік воює на авдіївському напрямку, в мене питання: за що він воює? Сьогодні мені зателефонувала дільнична з поліції і сказала: ви жодних документів не підписували, у вас є 5 хвилин, щоб приїхати і забрати свої речі. Я сказала, що я в Житомирі і не маю змоги так швидко приїхати. Дільнична мені сказала: ну, тоді вона (директорка благодійного фонду “Валькірія” Ірина Лук’янчук — ред.) тут господиня, це її. Я відповіла, що це приміщення це не її власність, а держави, просто вона взяла його в оренду, як волонтер. Я сюди приїхала упродовж 40 хвилин — мої речі вже всі в коридорі. Я сиджу зараз серед цих речей і не знаю, що мені робити і до кого звертатися. Я написала заяву в поліцію, в прокуратуру. Так гарно розповідали на відео для телебачення, як стараються для переселенців. Я зателефонувала селищному голові, а він сказав: викликайте поліцію. Я йому сказала, що поліція нічого не може зробити, але мою кімнату зламали і винесли речі. На що селищний голова відповів: тоді я тим більше нічого не можу зробити”, — розповіла Анастасія Хлєбосолова.
За словами жінки, вона є переселенкою з Олешок із Херсонщини. Анастасія каже, що в серпні 2023 року волонтерка Ірина Лук’янчук запропонувала їй з дитиною заїхати у гуртожиток для переселенців в Хорошеві.
“Я погодилася. Оскільки кімната буда дуже маленька, згодом мені дали ще одну кімнату, але без ремонту. Я там шпаклювала стіни, фарбувала двері та підлогу. Все було добре, але, коли похолодало, почали приходити великі рахунки за опалення, яке тут електричне. Це 8 гривень 20 копійок за кіловат. У жовтні ми з чоловіком поїхали на два тижні, нас не було і я заплатила за цей період півтори тисячі гривень. У грудні в коридорах температура стала 2-3 градуси тепла. Я вирішила, що мені з дитиною некомфортно буде тут жити, адже і туалет, і душ знаходяться в кінці коридору. І взимку для дитини це буде складно. Взявши необхідні речі, на зимовий період я з’їхала на квартиру до своєї подруги у Хорошеві. Вона теж переселенка, їй цю квартиру місцева влада підшукала раніше. Усі свої речі я залишила в кімнаті”, — каже Анастасія.
Разом з Анастасією у гуртожитку жили ще дві жінки-переселенки, які, за її словами, теж мають маленьких дітей і на зиму також вирішили переїхати. Після цього приміщення гуртожитку волонтерка закрила.
“31 грудня на ротацію приїхав мій чоловік, і я зателефонувала Ірині Лук’янчук та сказала, що чоловіка-військового на два дні відпустили і мені потрібно взяти в гуртожитку його військові речі. Вона мені відповіла, що їй байдуже, хто в мене чоловік. “Прийдеш після обіду і візьмеш”, — сказала вона мені. Я прийшла, взяла речі, він перебрав їх і ті, які не потрібні, зношені або малі, залишив на підлозі — сказав, щоб я їх викинула. Увесь січень я Ірині Миколаївні (Лук’янчук — ред.) дуже багато разів телефонувала, починаючи з 10 січня по 10 лютого вона не брала трубку. В мене є голосові повідомлення — я розмовляла чемно і культурно. А у відповідь чула лише грубощі: та хто ти, та що ти? Це було постійно. 8 лютого я написала СМС: Ірино Миколаївно, скажіть, будь ласка, коли ви будете в Хорошеві — мені потрібно взяти дитячі речі. Повідомлення було прочитане, але вона нічого мені не відповіла. Потім вона взагалі перестала від мене брати трубку. В суботу (2 березня — ред.) я сюди потрапила — тут уже почали жити інші люди і вхідні двері були відчинені. Я взяла необхідні мені документи, занесла свій посуд з кухні в кімнату, бо зрозуміла, що люди почали ним користуватися. Я чекала на звільнення квартири, аби у найближчі 2-3 тижні перевезти речі туди, щоб мені було куди їх перевозити. Бо я живу у подруги у двокімнатній квартирі — і в мене дитина, і в неї двоє дітей. У мене багато речей — і моїх з дитиною, і чоловікових — немає куди це все везти”, — розповіла Анастасія.
Жінка каже, що жодних договорів на користування житлом вони не підписували.
“Ірина Миколаївна сказала: мене тут всі знають, я не перший рік працюю. Дівчата взагалі поробили ремонти на 50 тисяч: і двері повставляли в кімнатах, і пластикові вікна. На зимовий період з’їхали звідси, бо теж мають по кілька маленьких дітей. Кажуть: поверніть нам витрачені гроші, інакше ми свої двері познімаємо і позабираємо, а вона (Ірина Лук’янчук — ред.) сказала, що вони благодійністю займалися, коли робили тут ремонт. Хоча вони це зробили за дитячі гроші. Нам сказали, що сюди заселяються люди. Коли мене селили, то казали, що все, що ми тут робимо, це для себе, що це наше тепер назавжди. Навіть селищний голова говорив, що все це роблять для того, аби це перейшло у власність людей. Якщо нічого не вирішиться, я свої речі зберу і поїду під селищну раду. За що воює мій чоловік? Зараз у моїй кімнаті роблять замки, там вже інші люди. Волонтерка стверджує, що двері та вікна вставляла вона за свої гроші, але в дівчат є чеки на все, і вони написали заяви в поліцію. Коли я тут жила, то постійно чула від Ірини Миколаївни, щоб я вставляла вікна та двері. А коли ми з чоловіком поїхали на Новий рік відпочити в Карпати, бо йому потрібно було відновити морально-психологічний стан, то Ірина Миколаївна спитала мене, мовляв, як це я поїхала в Карпати, а чого я тоді вікна та двері не повставляла?” — говорить Анастасія.
Позиція Ірини Лук’янчук
Суспільне звернулося за коментарем до директорки благодійного фонду “Валькірія” Ірини Лук’янчук, яка підтвердила інформацію, що речі Анастасії Хлєбосолової 4 березня у присутності дільничної поліцейської винесли на коридор гуртожитку для переселенців.
“До нас приїхали 20 нових людей, яких треба поселити і які раді будь-якому житлу. Анастасія тут, фактично, і не жила. Ще 8 місяців тому я запропонувала Анастасії кімнату. Сказала їй, що ось є кімната — робіть по-своєму як хочете. Вона тоді посміялася і пішла. Минув час, коли ми вже зробили ремонти, поставили вікна, Анастасія прийшла і спитала, чи можна, щоб вона тут жила. Я сказала: звісно, можна — є вільні кімнати, беріть і живіть. Кімнату речами вона заселила, але сама вона тут не жила. Може, кілька ночей тут переночувала і все. А в мене є люди, яким потрібно місце. От у мене приїхала людина прямо з Авдіївки і вона рада тому, що я дала їй будь-яке житло. Так, Анастасія мені дзвонила і я не брала трубку, бо дзвонили кожні 20 хвилин, а я вагітна і в мене хворе серце”, — говорить волонтерка.
Ціни на опалення, зі слів Ірини Лук’янчук, пов’язані з тим, що приміщення для переселенців наразі не переоформлене, а тому платять за відповідним тарифом.
“В нас в громаді немає газового опалення. А це приміщення гуртожитку все ще рахується приміщенням лікарні, тому розцінки на електрику відповідні. Ми переоформляємо документи, але це тривалий процес. Це ще десь пів року точно триватиме. Перші два місяці платила за них я, селищна рада допомагала нам. Спочатку нам допомагала і оплачувала рахунки лікарня, коли приміщення було на її балансі. За житло переселенці платили лише половину — тисячу з чимось гривень. Я пропонувала їм потерпіти, поки переоформлюються документи. Їх тут троє і їм тут весело було — уявіть собі, що вони пропонували мені посидіти з десятьма їхніми дітьми, коли вони поїдуть на Закарпаття. Двоє дівчат виселилися добровільно, а Настя тут, фактично, не жила. Коли вони добровільно виселилися, то я вимкнула воду світло і закрила гуртожиток. Вимкнула все, коли виїхали всі. Щодо відключення води, то її перекрили, бо Настя, коли приходила перебирати речі, відкрила кран і затопило перший поверх — три дні топило. А сьогодні вони повиривали електрику. В результаті затоплення те, що шпаклювалося на морози, було затоплене і досі цвіте. Дівчина, яка зі слів Анастасії, писала заяву в поліцію, насправді писала відмову від заяви — саме тому дільнична і прийшла”, — розповіла Ірина Лук’янчук.
Директорка благодійного фонду каже, що договір на проживання з переселенцями не оформляли не з її вини.
“Договір зі мною вони не захотіли складати. Пів року я просила принести копії документів, щоб заключити договір. А потім вони ще й виїхали. Ну і все. Ти тут не живеш. Наша благодійна організація орендувала це приміщення — свого часу я знайшла це приміщення і захотіла тут таке створити і вклала в це, в тому числі, і свої власні гроші. Інших двох дівчат я поселяла у будинки — мені довіряли люди. Безкоштовно — живи собі. Вони посварилися з хазяйками, поселили їх тут. Тут вже їм не подобається — виселели. Настя прийшла згодом. Вони від мене вимагали, щоб я приносила довідки про те, що люди, яких я збираюся підселяти в цей гуртожиток, здорові. Вони тут хотіли керувати. Я мала звітувати, кого я маю сюди поселяти. Я керую цим приміщенням, ключі в мене. Юридично це приміщення перейшло на наш баланс, я його взяла в оренду. Щодо сьогоднішньої ситуації, то приїхала поліція, приїхала дільнична поліцейська. Вона мені сказала, що це моє житло, а значить, я маю право це зробити. Я двері відкривала у присутності поліції. Поліція попросила: зніміть відео, щоб було видно, що де як лежить. І я попросила, щоб вони дивилися за цим процесом, аби потім не було претензій, щоби не казали, що ми щось взяли. Ми знайшли у неї речі, які належать нам. Нам приватний підприємець безкоштовно надає шкарпетки для військових. Ми знайшли в Анастасії на ліжку багато пар цих шкарпеток, і сама дільнична сказала, що, зрозуміло, чому Анастасія не хотіла, щоб ми сюди заходили. Ми попросили поліцейську бути присутньою при виносі речей, де і виявили крадіжку”, — сказала Ірина Лук’янчук.
У відповідь на це Анастасія Хлєбосолова повідомила, що написала заяву в поліцію.
“З’ясувалося, що Ірина Миколаївна сказала, ніби я в неї вкрала машинку, а під подушкою у мене знайшли сто пар шкарпеток. Одразу скажу, що це не моє. В суботу вони міняли там замки, і я тепер не знаю, чи могли вони не на камеру вибити двері і підкласти мені ці речі”, — відповіла Анастасія кореспондентам Суспільного.
Ірина Лук’янчук сказала, що Анастасія сама зламала замок, бо загубила ключі.
“Анастасія вільно приходила брати речі, навіть не питала дозволу. Там практично завжди хтось є, бо продовжуємо робити ремонти. Я сама піднімаю цей гуртожиток, сама там працюю навіть у неділю. Їжджу за 50 кілометрів, щоб їм допомагати. Люди пишуть нам і дякують за допомогу. Щодо Анастасії, то ті шкарпетки, які ми виявили в неї, я не забирала, нехай носить”, — сказала директорка благодійного фонду.
Позиція поліції і місцевої влади
У поліції Житомирщини журналістам пообіцяли дати коментар згодом — після того, як зберуть повну інформацію щодо цього інциденту.
Хорошівський селищний голова Володимир Столярчук сказав, що наразі у відпустці і прокоментувати ситуацію зможе у середу 6 березня.
Джерело: suspilne.media
