Щоб отримати одну тонну спирту для ракетного пального, нацистській Німеччині доводилося переробляти близько 30 тонн картоплі. А паливний бак однієї V-2 вміщував майже чотири тонни суміші, яка на три чверті складалася зі спирту.
Це відбувалося у країні, виснаженій війною та продовольчим дефіцитом. Тисячі тонн сільськогосподарської сировини перетворювали на пальне, щоб багатотонна ракета за лічені хвилини пролетіла кількасот кілометрів і впала на місто, житловий квартал або випадкове поле.
Темну історію V-2 у своєму дописі у Facebook розповів Павел Космачевський. Він описує ракету не як романтичну перемогу інженерної думки, а як технологію, у якій мрії про космос з’єдналися з терором, рабською працею та масовою смертю.
«Саме в цих декораціях тотального виснаження та індустріального терору людство закладало свій перший, рясно закривавлений міст у космос».
Мрія про Місяць перетворилася на «зброю відплати»
Спочатку німецьке ракетобудування розвивали ентузіасти, які мріяли про міжпланетні польоти. Серед них був молодий Вернер фон Браун — майбутній керівник команди, що створила V-2, а після війни долучилася до американської космічної програми.
Німецьких військових цікавили не зорі. Версальський договір обмежував розвиток класичної артилерії, однак ракет на рідкому пальному його автори практично не врахували. Для армії це стало можливістю отримати зброю, яка могла б переносити вибухівку на сотні кілометрів.
V-2 була не єдиним наддорогим технологічним проєктом Третього Рейху. Паралельно нацистське керівництво намагалося створити власну атомну бомбу, однак так званий урановий проєкт зазнав краху. Обидві програми поглинали величезні ресурси держави, яка вже програвала війну.
Центром розробки став полігон Пенемюнде на острові Узедом у Балтійському морі. Перші прототипи вибухали, втрачали керування або падали невдовзі після старту. Лише 3 жовтня 1942 року ракета А-4 здійснила перший повністю успішний політ, піднявшись приблизно на 90 кілометрів.
Згодом нацистська пропаганда перейменувала А-4 на V-2 — Vergeltungswaffe 2, або «Зброю відплати-2». Це була перша сучасна далекобійна балістична ракета: близько 14 метрів завдовжки, масою понад 12 тонн, із бойовою частиною приблизно в одну тонну та дальністю до 320 кілометрів.
Двигун спалював водно-спиртову суміш і рідкий кисень. За приблизно хвилину роботи турбонасоси перекачували до камери згоряння майже дев’ять тонн компонентів пального. Після вимкнення двигуна ракета продовжувала рухатися балістичною траєкторією, розвиваючи надзвукову швидкість.
Для жертв це означало майже повну відсутність попередження. Характерний звук польоту люди чули вже після вибуху, адже ракета падала швидше, ніж поширювався звук.
Підземний завод, де людей витрачали швидше за деталі
У серпні 1943 року британська авіація атакувала ракетний центр у Пенемюнде. Після цього серійне виробництво V-2 перенесли під землю — у систему тунелів усередині гори Конштайн поблизу Нордгаузена.
Так з’явився завод Міттельверк. Два головні тунелі завдовжки майже два кілометри з’єднували десятки поперечних галерей. Поруч нацисти створили концтабір Міттельбау-Дора, в’язнів якого змушували розширювати підземелля, встановлювати обладнання та збирати ракети.
Через систему таборів Міттельбау пройшли понад 60 тисяч людей з різних країн Європи. Щонайменше третина з них не пережила ув’язнення. Люди гинули від голоду, побоїв, хвороб, виснаження, страт і маршів смерті.
У перші місяці в’язні не мали навіть бараків і спали просто в тунелях. Вони працювали по 12 годин серед пилу, вибухів, холоду, токсичних речовин і постійного насильства з боку охорони.
«Виробництво ракети V-2 забрало життя значно більшої кількості людей, ніж усі її бойові запуски по містах Західної Європи».
За оцінкою Національного музею авіації та космонавтики США, щонайменше 10 тисяч в’язнів загинули безпосередньо під час облаштування заводу та виробництва V-2. Від ударів самих ракет загинуло трохи більше п’яти тисяч людей.
В’язні відповідали саботажем. Вони псували електричні з’єднання, залишали сторонні предмети у механізмах, не завершували зварювання та навмисно збирали окремі вузли з дефектами.
Ціна такого опору була смертельною. Людей, запідозрених у саботажі, катували й публічно страчували безпосередньо у виробничих тунелях. Але браковані ракети продовжували виходити із заводу до останніх місяців війни.
Неефективна зброя, що змінила світ після поразки нацистів
V-2 була технологічно революційною, але як військова система виявилася надзвичайно дорогою, складною та неточною. Ракета складалася з десятків тисяч деталей, вимагала окремих машин для транспортування, заправлення, електроживлення та встановлення перед стартом.
Підготувати один запуск могла лише велика колона спеціалізованої техніки. Водночас бойова частина за руйнівною силою поступалася вантажу звичайного важкого бомбардувальника, який міг нести кілька бомб за один виліт.
Від вересня 1944-го до березня 1945 року нацисти запустили по цілях у Великій Британії, Бельгії, Франції та інших країнах понад три тисячі V-2. Основними мішенями стали Лондон і Антверпен.
Перехопити ракету в польоті союзники не могли. Вони били по заводах, залізницях, дорогах, складах пального і мобільних стартових підрозділах. Саме руйнування логістики, а не захист у небі, стало найефективнішим способом протидії V-2.
Після падіння Третього Рейху моральна оцінка програми швидко поступилася технологічному суперництву. США, Велика Британія та Радянський Союз вивозили ракети, креслення, обладнання й німецьких інженерів.
Вернер фон Браун разом із частиною команди здався американцям. У США він працював над військовими ракетами, а згодом очолив розробку носія Saturn V, який доставив астронавтів програми Apollo до Місяця.
Захоплені V-2 американці використовували для дослідження верхніх шарів атмосфери, випробувань багатоступеневих ракет і перших знімків Землі з великої висоти.
Радянський Союз створив на основі німецької А-4 ракету Р-1. Одним із ключових керівників післявоєнної ракетної програми став уродженець Житомира Сергій Корольов, який у 1946 році очолив розробку далекобійної балістичної ракети. Згодом саме під його керівництвом СРСР запустив перший штучний супутник і відправив людину на орбіту. Про ракетні розробки Корольова та експонати житомирського музею космонавтики Субота Онлайн розповідала раніше.
Так V-2 стала одночасно зброєю масового терору і предком космічних носіїв. Але розповідати цю історію лише як біографію геніальних конструкторів означає не побачити людей, які помирали під землею, поки ракета підіймалася до межі космосу.
Перший міст до зірок виявився не лише металевим. Його опорами стали голод, рабська праця та життя тисяч в’язнів, імена більшості з яких так і залишилися невідомими.
Історії, які допомагають краще зрозуміти минуле і сучасність, — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
