Чим мальовниче місто Радомишль славиться на всю Україну і завдяки чому відоме далеко за межами нашої країни? Звичайно ж, завдяки місцевому пиву!
Пиво – найвідоміший бренд міста, продукція місцевого пивзаводу в наші часи відома всій Європі, гідно конкурує з найвідомішими сортами пива.
Це надзвичайно тішить самолюбство городян. Без радомишльського пива неможливо уявити старий добрий Радомишль, столицю дитинства і юності тисячів радомишлян.У буремні 1970 – 1990 роки – час цікавий та незвичайний. Влаштуватися торгувати пивом набагато важче, ніж нині місцевим красуням потрапити на республіканський конкурс краси. На той час – дуже прибутковий торгівельний бізнес. Кухоль якісного радомишльського пива коштував смішну ціну – 24 копійки. Продавщиці махлювали на недоливах і пивній піні – матеріально забезпечували себе, дітей і близьких.
У мальовничому куточку міста вирувало незвичайне дозвілля городян. При чудовій погоді, весною і влітку, в центрі Радомишля, біля Березової алеї, неподалік від пам’ятника Шевченку, майже щодня привозили бочку пива. На бочці з обох боків, великими літерами написано «Радомишльське пиво». В наші часи жовта посудина уявляється, як динозавр. Тоді ж бочка з пивом – неодмінний атрибут міста. Як і точнісінько така ж бочка, тільки з хлібним квасом, виробництва радомишльського хлібокомбінату, що стояла неподалік торгового центру. Смачний радомишльський квас коштував малі гроші – один скляний бокал 6 копійок, стакан – 3 копійки. В спекотні дні прохолодний квас користувався великим попитом у населення. Торгувати з бочки квасом запрошувались продавці на роботу постійно, адже діло невигідне, розмах не той. Інша справа – пиво.
Неподалік пивної бочки, особливо в спекотні дні, збиралися десятки мешканців, комфортно вмостившись між деревами на траві. Яких тільки подій та пригод там не траплялось! Тут закохувались, призначалися романтичні побачення, і не тільки романтичні. Шукачі пригод і романтики, в кишенях яких ніколи не гуляє вітер. Компанії підвипивших чоловіків по-серйозному грали в азартні ігри. Деякі грали у картярські ігри, або нарди,інших можна побачити також сидячими навпочинки, оповідаючи один одному бувальщини. Молоді хлопці пропонували горілку і пиво молодим дівкам, які приносили особливий колорит та емоції. А сивочолі, розчулені повторними узливаннями, цілувалися, присягаючись у вічній дружбі. Місцеві інтелектуали гомоніли на теми, до яких схиляла атмосфера пивного свята. Побути в товаристві з дотепними друзями – вже розкіш. Зазвичай, компанії траплялись різноманітні, та з цікавими людьми завжди весело. В той же час звичним явищем відбувалися майже не щоденні бійки. Словом, веселились, хто як міг і як умів, в своє задоволення.
Неподалік пивної бочки спритні шинкарки продавали істинно народний напій – самогон, хоч зазвичай і розбавлений. У середовищі постійних відвідувачів мало популярність прислів’я: «Пиво без горілки – гроші, викинуті на вітер». Хоча були й ті, хто дотримувався іншого правила: «Не змішуй пиво з горілкою, а жінку з бізнесом». Зрештою сходились в думці, що в обох випадках головний біль забезпечений. Тим часом усюди встигаючі хлопчаки продавали неподалік бочки свіжозварених червоних раків – благо, на ту пору в річках Мика і Тетерів їх водилось багато, а також низками тараньку під гаслом – «Життя без пива – як пиво без тараньки». Знаходились гурмани, що споживали свіжих раків і пиво кілограмами і декалітрами. В той час багато чоловіків та деякі жінки пили по-чорному, будучи ображеними через невідповідність існуючих реалій та їхніх мрій. А також через відсутність змоги що-небудь змінити.
«Місцеві інтелектуали» споживали радомишльське пиво з бочки під гаслом: «Краще пити пиво темне, ніж чекати світле майбутнє». Згодом, як відомо, себто комунізму, так і не дочекались. Розвалився СРСР, а заразом зникли бочки з пивом. Відомий поет Леонід Пількевич (працював художником у районному відділі зв’язку) присвятив пивній темі один з найкращих своїх віршів:
Коли в мене немає злету
І думки в голову не йдуть,
То я прямую до центру,
Де пиво з бочки продають.
Хильну я пива кухлів зо два–
Тоді прозріє білий світ,
І миттєво мене потягне
Іти у зоряний політ.
Погляну я у чисте небо
Як зграя в вирій відлітає,
Полинув би і я за нею
Та пиво з бочки не пускає.
Щоправда, на початку незалежності України 1991-1993 рр., за інерцією ще привозили бочку з радомишльським пивом, а от пивні скляні кухлі миттєво щезли. Тож доводилося любителям бурштинного напою прихоплювати з собою літрові та півлітрові слоїки. Деякі компанії приносили і декілька трилітрових слоїків. Якось у ті часи до пивної бочки підкотив «мерседес» якщо не останньої, то передостанньої моделі. З автомобіля вийшла розкішна, невизначеного віку з модельною фігурою жінка. В екзотичній пурпурно-блискучій сукні, вкритій східною вишивкою. Вся із себе, як кухоль пива – мабуть жила досить красиво. З шиї, вух, рук звисало стільки золотих прикрас, що красуня ніби згиналась від їх ваги. Не звертаючи увагу на чергу, гарна на вроду жінка запитала у продавщиці: «Скільки коштує пиво цілої бочки?». Не моргнувши оком, та спритно відповіла – 400 карбованців. Хоча вже встигла продати з бочки чимало слоїків пива.
Шляхетна пані вийняла із гаманця гроші, простягнула продавщиці. На той час – значні кошти. Звернулася до любителів бурштинного напою та неголосно, чітко мовила: «Люди добрі,радомишльське пиво сьогодні будете вживати безкоштовно!» Незнайомка театрально махнула рукою, і з машини, мабуть, її охоронці вдягнені в червоні піджаки з блискучими ґудзиками, винесли картонні коробки з літровими пляшками горілки «Смирнов» і пластмасовим посудом. На якусь мить стало дуже тихо. Здавалось, що ніхто не дихав. Добре виховані, любителі випити і закусити «на дурняк» зі здивуванням, затамувавши подих, а дехто з роззявленими ротами спостерігали те дійство. Для п’яниць такий подарунок долі й уявити годі. Враз всі весело загомоніли. Доброзичливі відпочивальники дивувались, та дехто, набравшись сміливості обережно підходив до ящиків з горілкою – один, другий, третій, інші сміливці – до бочки з радомишльським пивом. Гуляти так гуляти! Продавщиця в білосніжному халаті покірно, неквапливо розливала пиво у слоїки. Поступово виникла велика черга. Екстравагантна жінка, щиро посміхаючись спокійно стояла між охоронцями, з цікавістю спостерігала за людьми.
Один відчайдушний сміливець, хильнувши оковитої, раптом підійшов до благодійниці і,хитро посміхаючись запитав: «Дякую за пригощання, а що, на закуску грошей не вистачило?»Красуня здригнулася, на хвилину по-селянськи закрила руками обличчя, повернулась до своїх амбалів, щось промовила, і ті хутко побігли до крамниці, що в народі називали «Рівин магазин», який знаходився на розі вулиць, майже навпроти бочки. Через кілька хвилин охоронці в червоних піджаках принесли кілька ящиків примітивних консервів «Кілька в томаті» та «Сніданок туриста». Не промовивши опісля ні слова, гості поїхали на превеликий жаль для присутніх. Так ніхто і не зрозумів, хто та жінка і за що, чи за кого пити? Можливо, горе в людини, чи радість родинна, а можливо, гроші «підняла великі». Ім’я ж благодійниці так і залишилось невідомим. Нащастя, чи нажаль повторити незвичайний вчинок грошовитої пані більше ніхто не наважується. Що потім сталося – словами не передати. Звіриний інстинкт – одні порядні чоловіки з вишуканими манерами та деякі жінки з бездоганними репутаціями кинулися до бочки з пивом, інші – до ящиків з горілкою та консервами. Далі – букет різних висловлювань, матюки, сварки, бійки. Пива й горілки більше розлито, ніж випито. Більш жахливої і ганебної картини, ніж перетворення людей на стадо жалюгідних тварин, годі уявити. Як кажуть, ганьба і неподобство. Незабаром дармове «пійло» закінчилось. Згодом можна спостерігати процесії чоловіків, котрі хитаючись перетинали вулиці; дехто підтримував один одного, інші валилися на землю, але з Божою поміччю швидко підводилися. Сміх та й годі! Доволі неприємна алкогольна історія. Незвичайна подія залишилась яскравим спомином у пам’яті городян.
У Радомишлі та й в районі, влітку в різних палатках, а взимку в багатьох барах продають пиво будь-яких сортів, різних заводів, баночне та закордонне. Одначе в місті не спостерігається біля наметів із «Радомишльським пивом» тієї кількості відвідувачів, як колись біля пивної бочки. Нема того духу романтики, того таїнства. Проста банальна пиятика.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
