Понад століття тому на високому березі Мики в Радомислі запрацював завод «Пільзень» — підприємство, чиє пиво знали далеко за межами міста і навіть вивозили за кордон. Його варили з місцевого ячменю, хмелю, вирощеного чеськими колоністами, та води з Малої Мики, яку засновники броварні обрали після тривалих пошуків. Краєзнавець Олександр Пирогов розповідає, як народилася пивоварна слава Радомисля, хто стояв за відомим заводом і чому разом із місцевим хмелярством зникла ціла промислова епоха.
Завод «Пільзень» на березі Мики
В 1906 році у Микгороді – древній частині сучасного поліського міста Радомишля, на високому правому березі річки Мики, брати Ігнат і Франц Альбрехти збудували пивоварний завод «Пільзень». Статутний капітал підприємства – 150000 рублів. На заводі встановили паровий двигун потужністю 18 кінських сил, а штат працівників складав 60 осіб. Річна переробка ячменю та хмелю давала 1152 пуди солоду.
За свідченнями старожилів – головним пивоваром був спеціаліст на прізвище Цибулько. Управляючим заводом працював Генріх Айнгорт. Пізніше заводом володіли: Я.В. Вольшан, Адольф Генріхович Тайферт, який володів двома готелями-ресторанами в Радомишлі та у селі Кочерів.
Будівля заводу, зведена із червоної цегли радомисльського цегельного заводу, в наші часи вважається пам’яткою промислової архітектури початку ХХ століття.
Добра слава радомисльського пива розповсюджувалась на всі околиці. Варто зауважити, що жителі Радомисля й повіту були патріотами свого краю – то ж вживали горілку й пиво лише місцевого розливу. У відомому творі Гете «Фауст» є такий вислів: «Я патріот і п’ю все те, що дає батьківщина».
Зараз для багатьох може здатися дивним, але в жодній із газет «Радомыслянинъ» з 1 червня 1912 року по 29 квітня 1917 року не опубліковано жодної реклами радомисльського пива. В наш час німецька фірма «Мерседес» не рекламує свої автомобілі, оскільки їхня якість гарантується.
Радомисльське пиво не мало потреби в рекламі. Це був високоякісний товар, екологічно чистий. Всі знали – одна лиш назва «Радомисль» говорить про все – це продукт, перевірений часом.
Також пивоварний завод «Пільзень» випускав газований напій «Столовий», котрий мав не меншу популярність, аніж радомисльське пиво. Цікаво, що воду для виготовлення пива й газованого напою «Столовий» використовували безпосередньо з річки Мики.
Вода, що створила особливий смак
Засновники пивоварного заводу в місті Радомислі – брати Альбрехти на початку ХХ століття об’їздили майже увесь Південно-Західний край (так називали тоді значну частину сучасної України. – Авт.) і брали проби води для досліджень з різних джерел.
Неповторну м’якість, а головне – воду з рідкісним смаком у своїй розчинності виявили лише у водоймі Мала Мика. Таку назву річка мала неподалік сучасної приватної пивоварні більш ніж 100 років тому.
За своїми смаковими властивостями радомисльське пиво значно переважало таку ж продукцію інших заводів. На пивоварному заводі виготовляли пиво декількох сортів, розливали в темні пляшки і дубові діжки.
Радомисльське пиво користувалось великим попитом не тільки в місті, але й далеко за його межами. Пиво сортів «Віденське», «Мюнхенське» та «Бок-Бірь» (козлине пиво. нім.-Авт.) вивозили за кордон.
У 1914 році виробляли 80 тисяч відер (одне відро – 12 літрів) на суму 60 тисяч рублів.
Чеський хміль для радомисльської броварні
Умови розвитку пивоварного промислу були сприятливі. Господарства поліщуків, головним чином заможних селян, щедро постачали на ринок ячмінь, хміль. Тож основна сировина була на місці.
Цікаво, що в селі Вівчому, де в ті часи знаходилась чеська колонія, вирощували сортовий хміль спеціально для Радомисльського пивзаводу.
Назва села Вівче нагадує про тваринний світ давнього лісу, який до цього часу не зберігся. За переказами місцевих жителів, під час великих морозів через поселення перебігали великі зграї вовків.
Перші переселенці чеського походження з’явилися в Радомисльському повіті в другій половині ХІХ століття. Переселення на Радомисльщину набуло більшої масовості після 1867 року, коли царський уряд гарантував їм свободу віросповідання та звільняв на п’ять років від сплати податків, поземельних зборів та військової служби.
Чехи-переселенці відрізнялися рівнем добробуту, були заможнішими за місцеве населення. Середній земельний наділ у переселенців становив 8-15 моргів, тоді як в українських селян – максимум 6,8 морга.
Селилися чехи переважно неподалік великих доріг. Будували 2-4 кімнатні будинки, садиби обгороджували, всюди було дуже чисто. Переселенці цінували землю, дбайливо її обробляли.
За переписом 1897 року чехів у Радомисльському повіті налічувалося 1106 осіб, безпосередньо у Радомислі – шість.
На Радомисльщину чехи принесли технологію вирощування хмелю. Хмелярство стало одним із джерел добробуту колоністів. Навіть у найбільш несприятливий за врожайністю рік реалізація хмелю давала не менше 100 рублів з десятини, а в добрі роки – 1000-1800 рублів.
Чеський колоніст Риба з села Вівче, який мав на початку XX ст. 9,5 десятин землі, отримував річний дохід 360 рублів, і став одним із кращих господарів краю, що відзначено у книзі О. Ярошевича «Очерк хуторских хозяйств Киевской губернии (1911)» (Національна історична бібліотека України. м. Київ).
Чехи зробили певний внесок і у розвиток промисловості, заснували в Україні низку заводів і фабрик. Зокрема, в Києві на Шулявці діяли і мали добру славу заводи Гретера і Криванека. З 1882 року виготовляли устаткування для броварень.
На жаль, сьогодні місцевий хміль став непотрібним ані державі, ані новітнім власникам заводу, і хмелярство на Радомишльщині зникло, можливо, назавжди.
Лист про спадок родини Тайфертів
Цікавий документ надійшов нещодавно до місцевої державної адміністрації від Української Іноземної Юридичної колегії. (Укрінюрколегія): «Шановні добродії. В наше провадження надійшла справа про спадок померлої в Німеччині Елеонори Кльонфлер, яка народилась 18.05.1921року в Радомислі. Її батько Кльонфлер Рудольф-Максиміліан народився в Радомислі. Мати спадкоємиці Альма Адольфівна Тайферт в лютому 1924 року в Радомислі вступила в шлюб з Лео Туровцем і від цього шлюбу в Радомислі в 1924 році народився їх син Георг, а 15.07.1927 року син Аркадій. Не виключено, що у них були і інші діти. Очевидно, що це німецька сім’я. Просимо доручити опитом однофамільців, якщо такі проживають в Радомишлі, а також старожилів, які можуть пам’ятати цю сім’ю встановити любі відомості про неї, використавши які можна було б відшукати будь-кого з родичів. З повагою П.П.Кривенко».
Подейкують, що у когось з радомишлян є реальна можливість стати мільйонером.
Картина місцевого художника Анатолія Політа
Пивоварня в пам’яті міста
Ще за моєї пам’яті, 50 років тому, кришталево чисту воду з річки брали для приготування їжі. В наш час воду із Мики не лише пити неможливо, але й купатися небезпечно для здоров’я.
В сучасних піснях співають: «Губить людей не пиво, губить людей вода. Моя мила любить пиво – і тому така красива».
Те, що пиво там – де «успіх», що воно об’єднує «друзів», робить справжніми «чоловіками» і тим, хто ти є – безперестанку навіюється зранку до вечора. Ефекту досягнуто: прибуток пивної компанії зростає, а населення потрапляє в нову залежність – пивну.
Небайдужі громадяни й медичні світила б’ють на сполох, вказуючи на зростаючу алкогольну залежність серед молоді. Загальновідомо, що більшість п’яниць починали саме із вживання пива у великій кількості.
У вересні 1960 року в районному краєзнавчому музеї проведена виставка місцевих художників. Найкращі відгуки отримала картина Анатолія Політа «Радомишльська пивоварня ранком».
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Фото із архіву автора
Історії Житомирщини, які варто зберегти, — поруч із вами.
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook.
Джерело: Субота Онлайн
Автор: Олександр Пирогов, м. Радомишль
