З початку повномасштабної війни 80 навчальних закладів Житомирської області пошкодила російська зброя. Один із них – 25 ліцей – знищила повністю.
Понад 1000 учнів лишилися без рідних навчальних стін. Бігати коридорами й сидіти на уроках вони там більше не зможуть. З вересня дітей прийняли інші приміщення міста.
Однак 25-й ліцей з рахунків не списують ні місцева влада, ні благодійники. Вони уже працюють над тим, аби на місці російського злочину збудувати новий, надсучасний ліцей.
“А нас є кому захищати?”
Житомир, 24 лютого, світанок. У своєму будинку в приватному секторі прокинулася восьмикласниця Марія. Прислухалася. На першому поверсі ходили її батьки й про щось говорили. Рипнули вхідні двері. Дівчина зрозуміла, що це тато пішов на вулицю.
“Хм, якщо мене досі не розбудили, значить 7 ранку ще нема”, – подумала. Задзвенів мобільний. То була подруга.
“Машо, зайди у нашу групу в Telegram”, – почула прохання зайти в їхній з коліжанками чат.
“Дівчата, я чую вибухи”
“Літаки, полетіли літаки!”
“Це війна, війна почалася”
Восьмикласниця Марія на фоні зруйнованої школи |
Марія спустилася до батьків. Мати пакувала речі. “Збирайся”, – стримано сказала дівчині. Сім’я довго думала, що робити далі: родичів у західних областях чи за кордоном не мали. Житла також. Врешті, вирішили залишитися у Житомирі.
Ввечері зібралися перед телевізором. На всіх каналах показували, як російські ракети падають на українські міста.
“А нас ще є кому захищати? Як довго ще існуватиме Україна?”, – думала Маша.
Її подруга Софія з одинадцятого класу живе неподалік. 24 лютого лягла спати близько третьої ночі – робила презентацію з хімії. Сон був коротким: дівчина підстрибнула від вибуху. І прожогом кинулася до кімнати батьків.
“Це… просто навчання. На полігоні. Йди… спати”, – тремтячим голосом сказала матір. Батько у цей момент щось наполегливо видивлявся за вікном.
“Дивно. Коли на полігоні навчання, мама з татом так не поводяться. І мамин голос… тремтів”, – подумала Софія, але пішла до себе.
За дві години дівчина почала збиратися до ліцею. В кімнату зайшла мама. Показала відео з Києва: “Це не полігон, Софіє. Почалася війна”.
Думки стали ватяні. Душили сльози. Софія з батьком поїхали по магазинах. День минув у чергах за продуктами. Вдома було страшно лишатися, тож сім’я виїхала за місто. Ночували просто неба в авто. Мало спали: батько весь час ходив колами, роздивляючись навколо, у небі ревіли літаки, Софія безупину читала новини.
Десятикласниця Анна передчувала недобре ще раніше. 23 лютого вона не робила домашнє завдання, не складала рюкзак. Сходила в душ, написала друзям, як сильно їх любить. Прочитала у Telegram заяву Байдена про те, що війна почнеться за 72 год. Опівночі лягла спати. Години за дві прокинулася, ввімкнула світло в кімнаті і чекала, коли подзвонить подруга. У неї тато військовий. Вона набрала Анну о 5:08. Сказала, що війна почалася.
“Я живу біля аеродрому. За хвилину після дзвінка почула, як злітають літаки. Страшно, – пригадує дівчина. – Прибігла у кімнату батьків, трусило, не могла стояти. Мама намагалася мене заспокоїти, казала, що це все приснилося. До ранку ми з татом лежали разом у ліжку і грали в слова. Тоді знову почули вибухи – аж ліжко підстрибнуло”.
Так для учнів 25 ліцею почалася повномасштабна війна.
Софія з одинадцятого класу |
Знищений ліцей
Ми сидимо Софією, Марією та Анною у невеличкій шкільній бібліотеці. Разом з нами – ще кілька школярів, які погодилися на зустріч.
На столах акуратно розкладені книжки. Кілька з них особливо привертають увагу: тут зібрані історії про Майдан і війну на Донбасі. У кожного з підлітків – власна історія знайомства з війною. Якщо зібрати їх докупи – можна видати окрему книжку.
Школярі розповідають, як переживали перші обстріли і ходили в підвали. Як навчання зупинилося і оголосили двотижневі канікули. Вчителі скидали їм завдання, однак воно було не обов’язковим.
“25 лютого, наприклад, вчителька з англійської, скинула нам контрольну роботу. Сказала, що робити не обов’язково. Але якщо раптом хтось хоче відволіктися на якийсь час від новин – може попрацювати. Я ту контрольну зробив”, – розповідає одинадцятикласник Богдан.
За 9 днів від початку вторгнення, 4 березня, у 25 ліцей прилетіла російська ракета. На той момент в будівлі було 5 людей, дивом ніхто не постраждав. В результаті обстрілу половина будівлі фізично знищена, інша – сильно пошкоджена. Учнів перевели на дистанційне навчання. Так вони завершили рік.
Знищений ліцей у Житомирі |
З вересня школярі не мають власного приміщення, дітей розпорошили по кількох будівлях: молодші класи навчаються у будівлі Центру профтехосвіти Житомира, середні і старші – в приміщенні 33 школи.
“Я живу за 5 хв від школи, бачу її з вікна під’їзду. Зранку 4 березня була повітряна тривога. Я взяв рюкзак і зібрався іти до підвалу. Почув вибух. Пішов глянути у вікно: все в диму, у повітрі літає багато паперу. Не міг зрозуміти, що сталося. Зайшов у міські пабліки й побачив, що у школу щось прилетіло. Зрозумів, що той папір – це зошити, журнали, книжки. А далі намагався про це не згадувати. Ти щодня 10 років ходиш у те саме місце, вчишся там. А потім там руїни. Плакав через це раз”, – говорить Богдан.
“Того дня я не чула ані тривоги, ані вибуху. Прокинулася, а мама каже: “Доброго ранку, твоєї школи нема”. Спочатку не повірила. А потім побачила фото. Прилетіло у ту частину будівлі, де всі наші документи були. І ти думаєш: “Ну от, 9 років пройшли марно”. Було тяжко. Думала, що не дуже люблю школу, поки в неї не прилетіла ракета”, – розповідає десятикласниця Дарина.
Те, що залишилося від ліцею |
Нині підлітки вчаться за змішаною системою: частина відвідує уроки онлайн, з дому. Ще частина ходить до 33-ї школи.
Школярі пояснюють, що перед тим, як їх розділити на групи, провели опитування: хто і як хоче вчитися. Кажуть, на онлайн погодилися ті, хто більш організований і ті, хто займається вдома з репетиторами.
Хоча найбільша проблема в усіх та сама: російські обстріли. Бо через повітряні тривоги скасовують уроки, незалежно від того, як відбувається навчання: якщо у школі, доводиться спускатися до підвалу, якщо ж вдома – урок переривається і теж доводиться йти в укриття. В обох випадках про поновлення навчання, навіть якщо це були контрольні роботи, говорити не доводиться.
Половина будівлі перетворилася на купу сміття з цегли, бетону й арматури |
“Я не вийду випускницею зі своєї школи”
Софія з Марією погоджуються провести екскурсію до зруйнованого ліцею. Виходимо з будівлі профтехучилища, йдемо до виходу через двір. Око чіпляється за вікна цокольного поверху, закладені мішками з піском. Частина вікон на першому поверсі забита фанерою. Йти недалеко, хвилин 10-15. Дорогою говоримо про відбудову школи й навчання.
“Ми багато новин читали про те, що нам школу відбудувати мають. Казали, що різні європейські міста дадуть гроші. Але в школі досі стіни обвалюються. Вже й не віриш, що це колись станеться”, – говорить Марія.
“Я знаю, що не вийду випускницею зі своєї школи. Так, я випускниця 25 ліцею, але випуск буде деінде. Це сумно. Може, мої молодші брати…” – говорить Софія.
Підходимо до того, що від ліцею лишилося. Половина будівлі стоїть із вибитими вікнами, крізь які можна роздивитися залишки кабінетів. Інша половина перетворилася на купу сміття з цегли, бетону й арматури.
Половина будівлі стоїть із вибитими вікнами, крізь які можна роздивитися залишки кабінетів |
Досі в завалах можна розгледіти чиїсь зошити.
Обходимо школу з лівого боку, найбільш постраждалого. Заходимо до спортзалу. Під ногами шар пилу, по кутках досі лежить сміття: облуплена штукатурка, чорний кросівок, що самотньо лежить посеред зали.
Зруйнований спортзал школи |
“Ракета прилетіла в кабінети, які були найкрутіші. Хімія, фізика, біологія. На першому поверсі була актова зала, вона уже завалилася. Там же був кабінет директора”, – пояснюють дівчата.
Виходимо зі спортзалу у такий же темний коридор. Праворуч, крізь величезну діру, в стіні у приміщення просочується сіре зимове світло.
Школярки показують руїни одного з кабінетів: перекинуті парти, покручена шкільна дошка на стіні, знайомий шар пилу під ногами. Проходимо коридором ще кілька метрів.
“А отут була їдальня. Ми з дівчатами тут збиралися майже кожну перерву. Розмовляли про своє. Тепер їдальні немає”, – сумно говорить Марія.
У їдальні досі лишилися столи й лави, за якими обідали школярі. Стеля після вибуху розійшлася по швах, на стиках бетонних перекриттів виросли довгі білі бурулі.
Зі стелі їдальні звисають довгі білі бурулі |
Школярки ходять коридорами, мов привиди, заглядаючи до порожніх кабінетів. Кажуть, винесли собі на згадку сувеніри: Марія забрала новорічну гірлянду з класу, а Софія – костюм Діда Мороза з актової зали.
Проходимо у відносно ціле крило, де були молодші класи. Стіни майже кожного розписані на свій лад: тут намальовані олівці, там – школярі, в кутку – палітра з фарбами. Тепер, напівобсипані й потріскані, у порожніх кабінетах, вони справляють гнітюче враження.
“А отут роздягальня. Від коридору її відділяла стіна, якої вже нема”, – пояснює Софія.
На підлозі лежать припорошені пилом дитячі речі. Збоку від них, під стіною біля вікна – плетений з лози янгол. Марія зупиняється біля нього, підіймає, обтрушує від пилу й акуратно ставить на підвіконня. Виходимо через головний вхід.
“Мій клас на 4-му поверсі. Теж без вікон. Ми в перші тижні сюди приходили, відео знімали, потім монтували. Щоб було видно, якою наша школа була і якою стала”, – додає Софія.
“Нам знайомі з Криму присилали фотографії нашої школи й казали, що це склад боєприпасів у Маріуполі. Так їм в новинах розказали російських”, – розповідають підлітки.
Вертаємося у місто. Дівчата беруть по чашці фруктового чаю, прощаються і йдуть до подруг.
Усе, що залишилося від шкільної їдальні |
Після війни
Від початку війни, за даними Міністерства освіти, Росія знищила в Україні понад 400 шкіл, більше 2600 пошкоджені. Найбільше таких у Донецькій, Луганській областях та на Сумщині. Сильно постраждали Київщина та Чернігівщина.
Карта зруйнованих шкіл по областях |
Як пояснюють у благодійному фонді savED, який допомагає з відновленням доступу до освіти по всій країні, навіть якщо сама будівля лишилася цілою, це не означає, що школярі не мають проблем.
Для прикладу, у прифронтових районах росіяни пограбували навчальні заклади, або й людей, які жили у селах і містечках.
Діти й дорослі не мають ані телефонів, ані комп’ютерів для дистанційного навчання.
Опитування про потреба шкіл |
У сорокакілометровій зоні біля кордону РФ досі регулярні обстріли, тож ходити до шкіл небезпечно. Є селища, у яких росіяни єдину школу підірвали, а дитсадок, в якому можна було організувати навчання – спалили. Тож для таких громад треба шукати швидкі рішення.
Для прикладу – переобладнувати публічні простори, як-от будинки культури чи бібліотеки. Дехто облаштовує навчальні класи у підвалах. Подеколи школи можна відновити, з цим Україні допомагає, зокрема, гуманітарна організація Finn Church Aid.
“Ми працюємо в Україні з травня за кількома напрямками, але освіта – у пріоритеті. Влітку допомагали з відновленням шкіл в Чернігові й області. Зараз маємо спільний з фондом savED проєкт в Житомирі щодо відновлення 25 ліцею. Найбільша проблема – руйнування, підрив освітнього процесу. Багато шкіл закрилися, бо не мають укриттів. Уроки онлайн не відбуваються, бо зникає світло. Багато людей не мають планшетів і телефонів”, – говорить Патриція Марущак, директорка Finn Church Aid в Україні.
Патриція Марущак, директорка Finn Church Aid в Україні |
Відбудову 25 ліцею, про яку каже Патриція, можна розглядати як пробний проєкт з відновлення шкіл в повоєнній країні. Це перший такий кейс державної школи. Міська влада заявила про плани відбудувати ліцей ще 18 березня. Мер Сергій Сухомлин заявляв у травні, що має початися демонтаж будівлі.
“Європейські гроші не будуть давати без розуміння чіткої потреби, проєкту і концепції школи. Наша задача – підготувати робочий проєкт”, – каже мер.
Мер Житомира Сергій Сухомлин |
До того ж, важливо не просто відбудувати стіни. А створити нову якість української освіти.
Як каже співзасновниця фонду savED, ексміністерка освіти і науки Анна Новосад, ключове у відбудові – не просто вкласти кількадесят мільйонів гривень на нові стіни, а відновитися змістовно. Тому 12 січня 2023 року міська влада підписала меморандум з міжнародним благодійним фондом savED та Малою академією наук України про створення концепції і стратегії ліцею. Йдеться про створення на місці зруйнованого принципово нового навчального закладу і розробку нової навчальної програми.
співзасновниця фонду savED, ексміністерка освіти і науки Анна Новосад |
“Підписання меморандуму дає можливість провести стажування вчителів за кордоном. Щодо відбудови – гроші на це готові виділити, зокрема, у Португалії, нині тривають роботи з попереднього проєктування. Проте перед затвердженням проєкту треба розуміти, як школа має виглядати: які там мають бути лабораторії, яке обладнання. Загалом хочемо створити освітній квартал. Поруч з ліцеєм хочемо зробити музей науки, а у будівлі обласної бібліотеки – освітній громадський простір. Орієнтовно це може коштувати від €15 до 25 млн”, – розповів Сухомлин.
Однак фізична відбудова ліцею почнеться, скоріш за все, вже після війни – аби вкладені європейцями кошти знову не зруйнували російські ракети. Будівництво триватиме ще 2-3 роки.
Поки ж робитимуть усю підготовчу роботу. За планом, розробка нового концепту ліцею триватиме майже рік. У листопаді мають його презентувати. До роботи, крім місцевої влади, залучені представники Малої академії наук, викладачі українських університетів, вчителі школи та батьки.
“Важливо, що саме місто Житомир виступило з ініціативою не просто відновити школу, а отримати новий навчальний заклад. І в цьому ми допомагатимемо”, – додає Новосад.
Це має бути ліцей, пояснюють благодійники та посадовці. Тобто з 8 по 12 класи. Уже 13-14 січня близько 40 освітніх експертів різних напрямків, представники міської влади Житомира, місцевої бізнес-спільноти, освітяни, вчителі та учні ліцею провели першу стратегічну сесію, якою має бути їхня сучасна повоєнна школа. У березні українців, задіяних у відбудові, вчитимуть фінські експерти.
Весною керівництво ліцею також повезуть до Фінляндії. Наразі фінська система освіти є однією з найефективніших у світі. Саме там свого часу сталося “освітнє диво”. У savED сподіваються, що напрацьований тут досвід згодом пошириться по всій країні.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Джерело: Українська правда
Автор: Стас Козлюк