Шахраї – це не просто злочинці. Це майстри психології, талановиті актори та люди з безмежною фантазією. Вони вміють обдурити навіть обережних і заробити на «повітрі». Деякі їхні афери стали справжніми легендами.
Країна, якої не існувало: Пояїс
Шотландець Грегор МакГрегор – один із найвідоміших шахраїв в історії. Народившись у 1786 році, він пройшов службу офіцером британської армії, воював на Піренейському півострові та у Венесуелі. МакГрегор навіть став генералом і очолив кілька успішних кампаній проти іспанців.
У 1820-х він опинився при дворі короля Георга Фредеріка Августа на Москітному узбережжі (Карибський регіон у Центральній Америці). За обмін на ром і ювелірні вироби МакГрегор отримав територію площею понад 32 000 км². Він назвав її «Пояїс» і оголосив себе її вождем.
Повернувшись до Лондона, шахрай розповідав про райські можливості країни: родючі землі, чисті річки, рідкісні фрукти та золоті копальні. МакГрегор відкрив «посольство» Пояїсу, створив путівник і залучив інвесторів.
Америка була далеко, а політична ситуація там була заплутана, тож чимало багатіїв і не тільки повірили в існування казкового Пояїсу та вклали в нього гроші. Люди, які завдяки агресивній рекламній кампанії, яку вів МакГрегор, повірили, що десь за океаном на них чекає райська країна можливостей, та купували сертифікати на землю.
Зрештою до Пояїсу навіть вирушили два кораблі з 240 емігрантами на борту. Але замість раю на них чекала сувора земля та хвороби. Тільки 50 людям вдалося повернутися на батьківщину та викрити аферу Грегора МакГрегора.
Щоправда, він на той час уже встиг втекти до Франції, де також успішно обманув місцевих. А потім він узагалі повернувся до Венесуели, де нагадав владі, як боровся за незалежність країни та отримав за це солідну пенсію.
Продаж Бруклінського мосту
У США шахрай Джордж Паркер «продавав» Бруклінський міст. Він розповідав людям, що є власником Бруклінського мосту, але вирішив продати його. Вигоду від такої покупки Джордж Паркер пояснював просто: на мосту можна встановити шлагбаум та брати гроші за його перетин. І люди вірили!
Для більшої переконливості шахрай мав підроблені документи і навіть офіс «продажу». Паркер обдурював туристів та іммігрантів, а пізніше «продавав» й інші відомі пам’ятки, включно зі Статуєю Свободи та Метрополітеном.
Зрештою для поліції стало ледь не звичною справою проганяти з Бруклінського мосту його «власників», які намагалися встановити на ньому шлагбаум та брати оплату.
У 1928 році його заарештували та засудили до довічного ув’язнення, але він здобув популярність навіть серед тюремників.
Ейфелева вежа на металобрухт
Віктор Люстіг, австро-угорський аферист, двічі «продавав» Ейфелеву вежу на металобрухт.
Перші афери він здійснив на круїзних лайнерах, що курсували між Францією та США. Там він видавав себе за музичного продюсера, який шукав інвесторів для бродвейської постановки. Звісно, ніякої постановки не існувало. Потім він вирушив до Сполучених Штатів, де завдяки шахрайству з облігаціями отримав понад 10 тисяч доларів.
1925 року, приїхавши до Франції, Віктор Люстіг дізнається, що влада має фінансові проблеми з утриманням Ейфелевої вежі. І тоді у нього визрів неймовірний план. Віктор підробив документи, оголосивши себе заступником міністра пошти й телеграфу, та влаштував конфіденційну зустріч із торговцями металоломом.
Люстіг розповів їм, що влада хоче продати вежу на металолом, але оскільки таке рішення викличе великий громадський резонанс, про це поки ще не можна говорити. Аферист заявив, що відповідає за вибір торговця, який отримає право власності на споруду, а тих, кого покликали на зустріч, було ретельно відібрано через їхню репутацію «чесних бізнесменів».
Бізнесмени загалом повірили, а особливо один із них — Андре Пуассон. На ньому Люстіг і зосередився. Він натякнув Пуассону, що готовий за хабар зробити вибір на користь нього та передати право власності на Ейфелеву вежу. Бізнесмен передав шахраєві гроші — 70 000 франків, а той втік до Австрії.
Віктор Люстіг розраховував на те, що Андре Пуассон посоромиться звертатися до поліції та визнавати, що став жертвою такої афери. Так і сталося. Тому Люстіг вирішив повторити схему, проте невдало — одна з потенційних жертв повідомила правоохоронців, тож шахраю довелося тікати до США.
«Впіймай мене, якщо зможеш»
Френк Ебігнейл, герой фільму Стівена Спілберга, у 16 років почав афери з банківськими чеками. Він прикидався авіапілотом, педіатром, працював у лікарнях і навіть в органах юстиції, отримуючи доступ до грошей і безкоштовних подорожей. Всього за п’ять років він заробив значні суми та майстерно підробляв документи.
Справжній Френк народився 1948 року у Бронксі штату Нью-Йорк та доволі рано виявив у себе талант до шахрайства. Спочатку він у 16 років провернув аферу з банківським рахунком свого батька, обікравши його на понад три тисячі доларів, після чого буквально увійшов у раж.
Згідно з автобіографічною книгою афериста, Ебігнейл кілька місяців успішно прикидався авіапілотом, завдяки чому безплатно здійснив 250 перельотів до 26 країн світу та так само безплатно користувався готелями. Ще рік він вдавав із себе педіатра в одній із лікарень штату Джорджія та навіть встиг попрацювати в генпрокуратурі штату Луїзіана.
Одночасно Френк Ебігнейл не забував поповнювати власний гаманець через афери з чеками. Він відкривав рахунки в банках, потім виписував сам собі чеки на великі суми та знімав готівку. Так, у ті роки це ще було реально. Сам шахрай стверджував, що таким чином заробив понад два мільйони доларів.
Зрештою Ебігнейла, який постійно змінював легенди та особистості, все ж заарештували у Франції. Згодом його депортували до США посадили на 12 років На той час йому був лише 21 рік, тобто всі ці афери він встиг провернути за пʼять років! Завершилася історія тим, що після дворічного увʼязнення він вийшов та почав співпрацювати з ФБР. А 1976 року він заснував компанію Abagnale&Associates, яка консультує компанії з питань захисту документів.
Так написано в автобіографії Френка Ебігнейла. А як було насправді? А цього достеменно ніхто не знає. В історії шахрая були нестикування, тож журналісти почали копати глибше. Зрештою вони зʼясували, що він навряд обманув банки аж на мільйони доларів — хіба на кілька тисяч, що він не працював у прокуратурі та навряд був лікарем. Ба більше — він не і був співробітником ФБР. Водночас зʼясувалося, що Ебігнейл таки здійснив купу дрібних шахрайств.
Всі ці історії показують: щоб створити аферу, яка обдурює сотні людей і стає легендою, потрібні неабияка винахідливість, акторські здібності та відсутність страху перед законом. І хоча багато деталей у біографіях шахраїв досі викликають сумніви, їхні афери залишилися в історії як символи людської довірливості і хитрості.
