“Наші мова, література, музика, кіно й театральне мистецтво – “вороги” путінської Росії. Бо суперечать її ідеології”

Після війни буде розквіт. Це процес логічний і неминучий.

– Я в Польщі. Телефоном дорого говорити, наберіть мене по WhatsApp, – каже у слухавку Юрій Щербак. Спілкуємося в месенджері.

– Зараз я в домі своєї дружини в Катовіце. Вона була полька й мала тутешнє громадянство. До 5 березня лишався в Києві сам. Не збирався виїжджати. Але продукти закінчувалися. З їжею і ліками було сутужно. Їх замовляла мені донька, яка в перші дні виїхала з сім’єю в Норвегію. Умовила мене перебратися в Польщу. Була змога виїхати разом з іноземними кореспондентами до Львова. Там перебув два дні. Потім польська автівка, що доставляла гуманітарну допомогу, вивезла мене до Польщі. Пройти 10 кілометрів пішого переходу на кордоні я вже не в змозі.

Що відчули, коли дізналися про ракетні атаки 24 лютого?

– Несподіванки не було. Розумів: якщо Путін визнав ОРДЛО, то війна неминуча. О шостій ранку задзвонила донька: “Тату, збирай речі, переїдеш до нас”. Попри те, що розумів невідворотність лиха, сприйняв це як страшний сон. До війни звикнути неможливо. Не знаєш: живеш у реальності чи уві сні.

Передбачали цю війну у своїх творах?

– Після закінчення дипломатичної кар’єри видав публіцистичну книжку “Україна в епіцентрі світового шторму” і трилогію “Час смертохристів”. У цих творах я передбачав війну з Росією. Зображував це у формі антиутопії й переносив дати на 2042-й і 2071 рік. Мав надію, що війна не станеться так швидко. Але відчував, що вона неминуча. Росія ніколи не терпітиме незалежної України. Путін хоче знищити нашу цивілізацію. Підлому “русскому миру” протистоїть повноцінна демократична цивілізація, корені якої – з Київської Русі. Наші мова, література, музика, кіно й театральне мистецтво, які відроджувались останні 30 років, – це “вороги” путінської Росії. Вони суперечать її ідеології. Будь-які прояви національної самоідентифікації українців сприймаються московитами як “зрада” і “відступ” від “братньої” парадигми.

Те, що ми зараз спостерігаємо, – це російсько-українська війна чи третя світова?

– Це початок третьої світової. У Польщі зараз щось подібне до воєнного стану. Тема війни й допомоги Україні – пріоритетна для їхньої преси. Підтримка Варшави неймовірна. Люди живуть у передчутті, що ця війна може торкнутись і їх. Особливо після бомбардування Яворівського полігону на Львівщині. Це за 20 кілометрів від кордону. Поляки розуміють серйозність цього виклику. Російські дрони вже залітали на їхню територію. Якщо Путіна не зупинити, він почне повномасштабну європейську війну.

Якщо це початок третьої світової, то чому США, Велика Британія, Франція й Німеччина не долучаються, щоб протистояти цивілізаційному паразитові?

– Нинішня ситуація нагадує мені 1940 рік. Тоді почалося повномасштабне вторгнення німців у Бельгію, Нідерланди і Францію. Америка ще була нейтральною й не думала про ленд-ліз. Британія ще не постачала зброї, і сталася битва за Дюнкерк (напад гітлерівського вермахту на однойменне французьке місто за 250 км від Парижа 10 травня 1940-го, скінчився перемогою німців над об’єднаними силами Франції й Англії. – Країна). Європа панічно боїться бути втягненою у війну. Там сподіваються, що її можна зупинити без їхнього втручання. Я в цьому сумніваюся.

Захід ще не пішов до кінця, але зробив багато. Зокрема ізолював Росію економічно й технологічно. Мають ще багато санкційних засобів впливу. Що довше триватиме війна, то більше вони посилюватимуться.

Росія поступово стає світовим вигнанцем. У світі побільшало на одну Північну Корею?

– Ще ні, але РФ рухається в тому напрямку. Чекістський режим закручуватиме гайки. Це викличе невдоволення лібералів. Уже почалися економічні труднощі. Коли холодильники спорожніють, 80 відсотків росіян, які підтримували Путіна, замисляться. Можливо, хтось збагне справжню причину кризи. Але не думаю, що росіяни повстануть. Жителям глибинки не до революції. Та люди, які впливають на політичне й економічне життя Росії, вже задумалися. Війна їм не потрібна. Їм добре жилося, коли їхні капітали в Європі не були заморожені. У Росії відбудеться сутичка між силовиками-яструбами й політико-економічними лібералами. Вершки російського суспільства перші не захочуть вертатися в радянські 1990-ті. Згадайте Росію 1917 року. Хто скинув царя Миколу ІІ і здійснив державний переворот? Політики першого ешелону – держдума і вище військове керівництво. Вони віддали царя на поталу більшовикам. Згодом приєдналися солдати, які не хотіли воювати. В сучасній Росії буде те саме. Вже бачимо московитських солдатів, які шукають українських патронів, аби прострелити собі ноги й здатися в полон.

Росія шукає військової підтримки в Білорусі й Сирії. Про що це свідчить?

– Що їхні резерви вичерпані. Перспектива сирійських найманців жалюгідна. У холодному кліматі й на незнайомій території вони стануть безпорадним гарматним м’ясом. Зараз говорять про схему, де сирійці хочуть рекрутувати в російську армію, щоб потім здатись українцям у полон, а далі виїхати до Євросоюзу.

Сильний чи ілюзорний союз Росія – Китай – Іран?

– Хоча ці країни близькі за своєю диктаторсько-тоталітарною суттю, але єдності між ними немає, бо в кожної свої інтереси. Китай не повністю підтримує цю війну. Це не в його економічних інтересах. Україна стала житницею Піднебесної, їм потрібне наше постачання. Сі Цзіньпін думає, як умовити Путіна припинити агресію. Інакше Китай може отримати продовольчу кризу. Крім того, вони мають потужний товарообіг з Америкою, який не хочуть втрачати. Зараз Байден каже Сі Цзіньпіну: хочеш співпраці, не підтримуй головоріза Путіна.

2014-го ви казали, що Україні треба звикати бути прифронтовою державою, як Ізраїлю. На скільки?

– Щонайменше – до кінця ХХІ століття. Хоч би який уряд прийшов у Кремлі. Росія розвивається хвилями: прийде демократична – люблять українців, настане шовіністична – починаються диктатура й путінізм. Якщо Україна ствердить себе як демократична держава, швидко відновить потенціал і стане членом організації колективної безпеки, то Росії буде набагато важче, ніж зараз, якщо надумає з нами воювати. Вона хотіла взяти Київ, але не може піти далі Ірпеня. Ось і вся “доблесна” російська армія.

Чи реально визнати Росію державою-терористкою на міжнародному рівні й чи реальна перспектива Гааги для Путіна та його спільників?

– Рашисти знищили площу Свободи й пошкодили Успенський собор у Харкові. Обстріляли Святогірський монастир на Донеччині, розбомбили пологовий у Маріуполі, скинули фосфорні бомби на Волноваху. Російська армія порушує Женевську та інші міжнародні конвенції: катує полонених, прикривається мирними мешканцями. Це гірше за Гітлера. Перспектива Гаазького трибуналу для Путіна та його поплічників цілком реальна. Сподіваюся, міжнародні організації незабаром визнають Росію державою-терористкою. Якщо промовчать, то Путін сприйме це як дозвіл воювати в Європі. Світ має затаврувати державу-вбивцю. Це треба робити негайно, доки полум’я війни не перекинулося на решту Європи.

Чи довго після цієї війни росіяни носитимуть тавро нації-терористки?

– Щонайменше два покоління – 50 років. Так було з німцями після Другої світової. Чи зможуть спокутати свою провину перед українцями, залежить від росіян.

Ексміністр інфраструктури України Володимир Омелян вважає, що РФ має сплатити трильйон доларів репарацій Україні за завдані воєнною інтервенцією збитки.

– Це можливо, якщо Росія буде переможена й капітулює. Коли світ визнає її злочинною державою, як колись – нацистську Німеччину. Інакше Москва не визнає провини й не платитиме репарацій. Але мріяти в позитивному ключі корисно. Це наближає мету. Якщо ж Росія залишиться такою, як є, буде постійною загрозою для України.

За скільки років відбудуємо Україну?

– За 15 років від дня припинення війни. Уже треба перебудовувати нашу інфраструктуру. Українці в сільській місцевості заслуговують на ошатні двоповерхові домівки, а не скромні хати, в яких живе багато наших земляків. Відбудова інфраструктури й економіки буде довга, але успішна. Захід допоможе нам фінансово. Українці працелюбні, тож відбудуємо все.

Література й мистецтво післявоєнних 2020-х стануть епохою новітнього відродження?

– Абсолютно. Прийдуть нові еліти. Оновлене суспільство творитиме нову літературу. З’являться блискучі письменники. Буде розквіт ще сильніший, ніж після 2014-го. Це процес логічний і неминучий.

Буде книжка про війну та відбудову?

– Так. Робоча назва “Україна – поле крові”. Перші враження від війни вже пишу. Буде й польський розділ. Не вистачає моїх книжок і матеріалів, бо взяв з собою тільки кілька рукописів. Сподіваюся за кілька місяців повернутися в Україну й почати писати книжку. Якщо війна затягнеться, працюватиму в Польщі.

Зараз слушний час для українізації?

– Як ніколи. Настав час національного самовизначення й самоствердження. Мова – найперший маркер нашої іншості й самобутності. Хто досі вагався, не соромтеся, переходьте на українську. Це красиво і престижно. Після 24 лютого цивілізований світ аплодує українцям і їхній мові. Бути українцем – це круто.

Вам було 6 років, коли під час Другої світової фашисти окупували Київ. Якими пам’ятаєте ті часи?

– Улітку 1941 року прокинувся від вибухів бомб і почув від мами: “Війна”. Ми евакуювалися до Харкова, а згодом – до Росії. Повернулися до Києва 1944-го. Після евакуації мама робила все, щоб я займався музикою. Почав ходити на фортепіано. Але мене вабив джаз. Він брав гору над академічним репертуаром. Мама зустріла приятельку-музикантку Марію Безручко, яка стала моєю вчителькою. Згодом дізнався, що вона була племінниця генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка. Я познайомився з її сином Ігорем, який займався боксом. Теж цим захопився. Ігор створив осередок ОУН у Київському університеті, куди згодом вступив мій старший брат Микола. 1948-го їх усіх заарештували. Мені тоді було 14. Ця подія кардинально змінила моє життя. Я став активним ворогом радянської влади. Батьки хотіли, щоб я вчився на журналіста чи дипломата. Але цей шлях був закритий. Через арешт брата після сьомого класу я змушений був вступити до Київської фельдшерсько-акушерської школи. А далі був медінститут. В анкетах доводилося приховувати братів арешт. Микола відсидів сім років у мордовських таборах. Тих, де пізніше відбували ув’язнення наші дисиденти. Реабілітували його аж за незалежності. Після звільнення поет і тодішній міністр освіти Павло Тичина поновив його в університеті. Микола став видатним зоологом. Його ім’я носить зоологічний музей у Києві.

Яку пісню заспіваєте після перемоги?

– ”Два кольори” Дмитра Павличка й Олександра Білаша. Це формула двох прапорів – і жовто-синього, і червоно-чорного.