Ожиріння — це хвороба, довкола якої склалося безліч міфів, які часто призводять до помилкових переконань і стигматизації таких пацієнтів. Чи справді причина ожиріння криється у генах? Чи можна розв’язати проблему, обравши замість строгих обмежень в їжі та інтенсивних фізичних тренувань коротшу дорогу — фармакотерапію й хірургічне втручання? На ці та інші запитання в коментарі польському виданню Natura відповіла спеціалістка з внутрішніх захворювань і гастроентерології Ева Пікса
/wz.lviv.ua/images/articles/_cover/533306/ozhyrinnyanove.jpg)
Міф № 1 Неможливо уникнути набору ваги, якщо це «записано» в генах
«Генетика відіграє певну роль у схильності до ожиріння, але, як правило, це не єдиний чинник, який впливає на виникнення цієї недуги. Від предків успадковуємо щось, що називається „економним геном“, — механізм, націлений на максимальне використання рідкісних можливостей доступу до великої кількості харчів. Цивілізаційний розвиток посприяв тому, що ми маємо сьогодні практично необмежений доступ до їжі. Проте наш організм продовжує накопичувати енергію про запас», — пояснює лікарка.
Звісно, існують рідкісні генетичні синдроми, в яких ожиріння є одним з головних симптомів, наприклад, синдром Дауна, синдром Тернера, синдром Прадера-Віллі, а також захворювання, викликані точковими мутаціями, що провокують ожиріння вже в ранньому дитинстві, котре не піддається лікуванню. Але такі пацієнти становлять лише 1% усіх хворих на ожиріння. Тож з огляду на те, що відомо сучасній науці, ми не можемо стверджувати, що генетичні передумови не дозволяють нам боротися з цією проблемою. Навіть ті люди, що успадкували схильність до появи зайвих кілограмів на тілі, можуть впливати на свою масу тіла через стиль життя, відповідне харчування й фізичну активність.
Міф № 2 Люди з ожирінням їдять нездорову їжу та майже завжди переїдають
Це спрощене твердження, яке не відображає реального стану речей, оскільки ожиріння є багатофакторним захворюванням. На його виникнення впливають, зокрема, метаболічні, гормональні, психологічні та суспільні чинники. Крім генетичної схильності, існує низка хвороб, таких як гіпотиреоз, синдром полікістозних яєчників, гіпогонадизм чи депресія, які можуть сприяти набору ваги незалежно від того, як людина харчується. Ще однією причиною, яка може провокувати появу зайвих кілограмів, є прийом деяких медикаментів, таких як антидепресанти, протиепілептичні препарати, інсулін чи ліки, що призначаються пацієнтам з порушеннями ритму серця. Тому поширена думка, що повні люди їдять надміру й нездорово, є помилковою та образливою.
Міф № 3 Таблетки «для схуднення» дозволяють розв’язати проблему за лічені місяці
Лікарські засоби, які застосовуються за ожиріння, не є легким і швидким способом нормалізувати масу тіла. Це тільки один з допоміжних інструментів у терапії. Основою лікування завжди залишається зміна способу життя, тобто відповідна дієта й фізичні навантаження. Лише коли ці методи не дозволяють досягти бажаного результату або коли ожиріння супроводжується ускладненнями (а їх налічується понад 200), лікар може призначити медикаментозну терапію.
Ожиріння є такою ж недугою як діабет, гіпертонія чи гіперхолестеринемія, а тому вимагає лікування, зокрема з використанням лікарських препаратів. Якщо до цього, звісно, існують показання. Тож таку терапію недоцільно називати «скороченим шляхом», хоч таке переконання досі існує в суспільстві. Багато людей вірять, що ті, хто страждає від ожиріння, — лінивий, і щоб схуднути, достатньо їсти менше, а рухатися більше, й тоді «все стане на свої місця». Тим часом ожиріння, згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, трактується як хронічне захворювання, що має свій код — ICD-11, і передбачає багатоетапну терапію.
Міф № 4 Баріатрична операція — проста дорога до стрункої фігури
Це ще один міф, поширюючи який ми кривдимо людей з ожирінням. Багато з нас не здогадується, як виглядає підготовка до такого хірургічного втручання та життя пацієнта після нього. Баріатрична хірургія є одним з інструментів лікування ожиріння, що застосовується на пізніх стадіях недуги або тоді, коли інші методи (дієта, фізична активність, фармакотерапія) не дають бажаного ефекту. Саме втручання є безпечним, але обширним, якому передує тривала підготовка — пацієнт мусить змінити спосіб життя і схуднути на кілька чи кількадесят кілограмів ще перед операцією.
Після втручання людина перебуває під постійним медичним наглядом. Вона повинна регулярно проходити обстеження й дотримуватися досить жорстких обмежень у їжі, оскільки операція змінює анатомію травного тракту. Щоб ефекти втручання були тривалими, пацієнт мусить постійно тримати своє життя на контролі. «Тож важко назвати баріатричну операцію простим розв’язанням проблеми. Ця процедура вимагає від людини багато праці над собою — як перед втручанням, так і після нього», — резюмує Ева Пікса.


















