Найбільш хибні уявлення про ожиріння: 4 міфи, що живуть і сьогодні

Міф № 1 Неможливо уникнути набору ваги, якщо це «записано» в генах

«Генетика відіграє певну роль у схильності до ожиріння, але, як пра­вило, це не єдиний чинник, який впли­ває на виникнення цієї недуги. Від пред­ків успадковуємо щось, що називається „економним геном“, — механізм, націле­ний на максимальне використання рід­кісних можливостей доступу до великої кількості харчів. Цивілізаційний розви­ток посприяв тому, що ми маємо сьогод­ні практично необмежений доступ до їжі. Проте наш організм продовжує накопи­чувати енергію про запас», — пояснює лі­карка.

Звісно, існують рідкісні генетичні син­дроми, в яких ожиріння є одним з голо­вних симптомів, наприклад, синдром Дауна, синдром Тернера, синдром Пра­дера-Віллі, а також захворювання, викли­кані точковими мутаціями, що провоку­ють ожиріння вже в ранньому дитинстві, котре не піддається лікуванню. Але такі пацієнти становлять лише 1% усіх хворих на ожиріння. Тож з огляду на те, що відо­мо сучасній науці, ми не можемо ствер­джувати, що генетичні передумови не дозволяють нам боротися з цією про­блемою. Навіть ті люди, що успадкували схильність до появи зайвих кілограмів на тілі, можуть впливати на свою масу тіла через стиль життя, відповідне харчуван­ня й фізичну активність.

Міф № 2 Люди з ожирінням їдять нездорову їжу та майже завжди переїдають

Це спрощене твердження, яке не ві­дображає реального стану речей, оскіль­ки ожиріння є багатофакторним захворю­ванням. На його виникнення впливають, зокрема, метаболічні, гормональні, пси­хологічні та суспільні чинники. Крім гене­тичної схильності, існує низка хвороб, та­ких як гіпотиреоз, синдром полікістозних яєчників, гіпогонадизм чи депресія, які можуть сприяти набору ваги незалежно від того, як людина харчується. Ще одні­єю причиною, яка може провокувати появу зайвих кілограмів, є прийом деяких медикаментів, таких як антидепресанти, протиепілептичні препарати, інсулін чи ліки, що призначаються пацієнтам з по­рушеннями ритму серця. Тому поширена думка, що повні люди їдять надміру й не­здорово, є помилковою та образливою.

Міф № 3 Таблетки «для схуднення» дозво­ляють розв’язати проблему за ліче­ні місяці

Лікарські засоби, які застосовуються за ожиріння, не є легким і швидким спо­собом нормалізувати масу тіла. Це тільки один з допоміжних інструментів у терапії. Основою лікування завжди залишається зміна способу життя, тобто відповідна ді­єта й фізичні навантаження. Лише коли ці методи не дозволяють досягти бажано­го результату або коли ожиріння супро­воджується ускладненнями (а їх налічу­ється понад 200), лікар може призначити медикаментозну терапію.

Ожиріння є такою ж недугою як діабет, гіпертонія чи гіперхолестерине­мія, а тому вимагає лікування, зокрема з використанням лікарських препара­тів. Якщо до цього, звісно, існують пока­зання. Тож таку терапію недоцільно на­зивати «скороченим шляхом», хоч таке переконання досі існує в суспільстві. Багато людей вірять, що ті, хто страж­дає від ожиріння, — лінивий, і щоб схуд­нути, достатньо їсти менше, а рухатися більше, й тоді «все стане на свої місця». Тим часом ожиріння, згідно з Міжнарод­ною класифікацією хвороб, трактується як хронічне захворювання, що має свій код — ICD-11, і передбачає багатоетап­ну терапію.

Міф № 4 Баріатрична операція — проста до­рога до стрункої фігури

Це ще один міф, поширюючи який ми кривдимо людей з ожирінням. Багато з нас не здогадується, як виглядає підго­товка до такого хірургічного втручання та життя пацієнта після нього. Баріатрична хірургія є одним з інструментів лікуван­ня ожиріння, що застосовується на пізніх стадіях недуги або тоді, коли інші методи (дієта, фізична активність, фармакоте­рапія) не дають бажаного ефекту. Саме втручання є безпечним, але обширним, якому передує тривала підготовка — па­цієнт мусить змінити спосіб життя і схуд­нути на кілька чи кількадесят кілограмів ще перед операцією.

Після втручання людина перебуває під постійним медичним наглядом. Вона по­винна регулярно проходити обстеження й дотримуватися досить жорстких обме­жень у їжі, оскільки операція змінює ана­томію травного тракту. Щоб ефекти втру­чання були тривалими, пацієнт мусить постійно тримати своє життя на контро­лі. «Тож важко назвати баріатричну опе­рацію простим розв’язанням проблеми. Ця процедура вимагає від людини багато праці над собою — як перед втручанням, так і після нього», — резюмує Ева Пікса.