На Черкащині відкрили пам’ятник видатному житомирянину, Почесному громадянину нашого міста Івану Михайловичу Сльоті – автору численних поетичних та музичних збірок, художньому керівнику Поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок».
Постамент із погруддям митця урочисто презентували напередодні важливих державних свят – Дня Прапора і 30-ї річниці Незалежності. П’єдестал відтепер височіє у центрі села Яснозір’я, де народився поет і композитор.
Про це 23 серпня розповіла дружина покійного митця, Заслужена артистка України Валентина Бартош.
«Пам’ятник відкрили 22 серпня, приурочивши захід Дню Незалежності. Свято видалось напрочуд велелюдним, все було організовано на високому рівні. Ідея створення пам’ятника належить Миколі Манілу із Яснозір’я. І саме завдяки його любові до земляків і наполегливості з’явився цей пам’ятник. До слова, як не стало Івана Михайловича, на будинку культури у селі встановили дошку-барельєф. І сам БК носить ім’я митця, є там і вулиця Івана Сльоти. І от Микола Маніло запропонував встановити ще й пам’ятник. Я порадила звернутися до скульптора Віталія Рожика з Житомирщини, аби втілити проєкт. Микола Маніло відшукав спонсорів. Ними стали земляки-підприємці, долучилася районна рада, а також частково і я», – розповіла Валентина Бартош.
Вона повідала історію про те, як обирали місце для встановлення постаменту.
«Цікаво, що Микола Миколайович Маніло бачився з Іваном Михайловичем лише один раз у житті, коли навчався у Черкасах у медичному інституті. От коли зустрілися у Черкасах, вони помітили каштан, що лежав біля них на землі, хоча поблизу дерев цієї поради не було. І ось через багато років після цього у село Яснозір’я приїхав скульптор Віталій Рожик, там він зустрівся з Миколою Манілом. Вони обговорювали, де ж встановити пам’ятник. І сталося те, що складно пояснити: на центральній площі, де й відбулася зустріч, вони помітили каштан, хоча довкола не ростуть дерева, які могли б зронити цей плід. На місці знайденого каштана й встановили пам’ятник. Він вийшов надзвичайно гарним – з рожевого граніту. Кругом буяють квіти. Краса…», – тішиться дружина митця.
Валентина Бартош додає: Іван Сльота надзвичайно любив Полісся, але й теплі спогади про малу батьківщину завжди жили в його серці.
«Іван Михайлович дуже любив Житомирщину, оспівував Полісся у віршах. Але безмежно любив і рідне село, стільки присвятив йому віршів:
Стану, погляну в замріяну вись.
Може, я й соколом стану колись,
Піснею-птицею, полем-пшеницею,
Пилом-пилиною над Україною,
Подихом, вітром у сизій імлі.
Рідної тільки ж не кину землі.
Він і залишився там стояти навіки», – каже дружина Івана Сльоти.
