Диву можна даватись із будь-якої нагоди, але тут, коли продається своєрідний символ індустрії Житомирщини, мовчати вже просто не можна. Колись, за радянських часів, про Іршанськ, як місто видобутку титану, говорилося завжди пошепки ( бо то ж секретне виробництво), але завжди із пошаною.
Люди відчували, які стратегічно великі кошти вкладалися у той видобуток ільменітової руди і були переконані, що так треба. Житомирщина у той час була страшенно депресивною територією, де не було сучасних доріг, де соціальна сфера була дуже слабкою, де житлове будівництво розпочиналося лише навколо підприємств – гігантів. Але розуміння чи навіть переконання, що Іршанський ГОК – потрібне для народу підприємство, було у кожної людини.
Сьогодні Іршанський ГОК продають. Як завжди тепер модно казати, стверджують, що –через аукціон. Наче від цього комусь із мешканців області чого доброго додасться. Ні, добра – не буде! Хто і для чого прикупить Іршанський ГОК – питання глибокого закулісся. Чому держава не може чи не хоче розвивати колись потужне і стратегічно важливе підприємство, також загадка! Але ж зрозуміло, що новий власник ГОКу однозначно купуватиме підприємство не для порізки на металобрухт усього існуючого тут начиння.
Що ж робити у виниклій ситуації? Можна тихо сидіти і підтримувати думку про збитковість радянських підприємств, про неефективність державного менеджменту. Можливо у приватника порядку і толку загалом більше. Але ж чому держава не спроможна знайти вправного директора, який зміг би створити гарну команду фахівців? Тим паче, що такі фахівці поки що в Україні є. Ключове і головне у попередній фразі словосполучення – «поки що». Наприклад, у владі на чолі країни, на рівні обласної адміністрації Житомирської області якраз відчувається шалений дефіцит фахівців у середовищі чиновників. Якщо , наприклад, губернатор Житомирщини Віталій Бунечко розпочне гордитися продажем Іршанського ГОКу, то це означає, що при владі ми маємо команду ліквідаторів індустрії Житомирської області.
Кажуть, що у цій сфері на Житомирщині вже й ліквідовувати нічого, але ж, виявляється, набудували «папєрєднікі» таки багато чого. Продаємо, приватизовуємо, банкротимо і навіть вирізаємо на металобрухт все, що «погано» лежить, а воно все є і є. Ми пишемо ці слова , сподіваючись «без надії», що може хтось чи десь… Може схаменеться Президент чи олігарх який? Може у Верховній Раді з приводу чергового прийому чи акту із по грабунку держави, хтось вийде на трибуну. Бо народ вже не вийде і не зможе. Населення нинішньої Житомирщини вже й не чуло, що то воно таке, той ГОК у Іршанську, а що таке ільменіт, то для покоління, яке переорієнтувалось «на бурштин», зовсім нічого невідомо. Ось у таких умовах воно й продається за безцінь. Наше багатство, яке напрацьоване тяжкою працею і потом декількох поколінь не лише поліщуків, але ж і усієї України.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Автор: Антон Семашко
