Він ніколи не був у Японії. Але там його роман «Агронавти Всесвіту» став культовим. Книгу перевидавали шість разів — протягом 1980–1990-х років. Українська фантастика захопила читачів країни технологій і точності.
А у нас? Мовчання. Забуття. Один абзац у підручнику.
Володимир Владко (справжнє ім’я — Єремченко)
– журналіст,
– технічний візіонер,
– перший фантаст незалежної української літератури.
У 1930-х він написав “Аргонавти Всесвіту” — роман про політ на Венеру.
Так, ще до Гагаріна. До Станіслава Лема. До “Зоряних війн”.
І що особливо важливо — Владко писав саме українською мовою.
У час, коли більшість фантастики в СРСР виходила російською, він творив інтелектуальний світ майбутнього рідною мовою.
Його романи стали однією з перших спроб сформувати українськомовну наукову фантастику, глибоку, технічно точну, культурно вкорінену.
Його мова — це була його позиція.
Володимир Владко працював журналістом на фронтах Другої світової,
пережив цензуру, мовчання, тінь — і майже зник із пам’яті.
Але його твори досі дихають.
“Ідуть роботарі” (1929)
“Аероторпеди повертають назад”
“Сивий капітан”
“Позичений час”
“Фіолетова загибель”
Це все — українська наукова фантастика, яка була
до того, як це стало модним.
І навіть якщо біля його могили на Байковому кладовищі немає черг — його ідеї живуть у кожному, хто сьогодні мріє, пише, програмує, будує, бореться.
Варто знати. Варто пам’ятати. Варто читати.
