У Бежеві на Житомирщині є могила, яку важко сплутати з будь-якою іншою. Надгробок нагадує викладацьку кафедру, накриту кам’яною скатертиною з китицями. А зверху лежить розгорнута книга.
Так поховали людину, для якої книжки справді були цілим життям.
16 серпня 2026 року минає 174 роки від дня народження Миколи Дашкевича — історика, літературознавця, фольклориста, професора Київського університету й академіка. Він народився 1852 року в Бежеві, у родині сільського священника, а згодом став ученим європейського масштабу.
Його приватна бібліотека налічувала понад чотири тисячі томів. Він працював у книгозбірнях та архівах Венеції, Відня, Лондона, Львова, Парижа і Праги, досліджував Данила Галицького, лицарські легенди про Святий Грааль, Шекспіра, Байрона, Котляревського і Гоголя. А одна з наймасштабніших його праць — тритомна історія Південної Русі — так і не дійшла до нас.
Золоту медаль отримав ще студентом
Після навчання в Житомирській гімназії Дашкевич вступив на історико-філологічний факультет Університету Святого Володимира в Києві. Одним із його вчителів був Володимир Антонович — історик, який сильно вплинув на ціле покоління українських науковців.
Саме Антонович запропонував молодому студентові тему про князя Данила Галицького.
Результат виявився настільки серйозним, що університет нагородив роботу Дашкевича золотою медаллю. Михайло Грушевський згодом писав, що вже в цій ранній праці було видно рідкісну ерудицію і сильні здібності дослідника.
Щоправда, Грушевський залишив і кумедну за сьогоднішніми мірками характеристику молодого автора: приміток і подробиць у нього було так багато, що звичайному читачеві пробитися крізь них було важко. Для фахівців же саме в цих величезних примітках ховалося справжнє багатство джерел.
У 22 роки Дашкевич уже виступав на Київському археологічному з’їзді з дослідженням Болоховської землі — загадкової території середньовічної Русі, пов’язаної, зокрема, зі східною Волинню.
Він навіть намагався провести історичну нитку від болоховського руху XIII століття до пізнішого українського козацтва. Грушевський із такою сміливою побудовою згодом не погоджувався, але саме дослідження Дашкевича стало одним із перших серйозних наукових звернень до цієї теми.
До літератури його привела… відсутність місця на кафедрі історії
У біографії Дашкевича є несподіваний поворот. Найбільше його тягнуло до історії України. Але в університеті не було перспективи отримати місце на історичній кафедрі.
Натомість вільним залишався інший напрям — всесвітня література. Дашкевич переключився на середньовічну європейську культуру і у 25 років захистив магістерську дисертацію про легенди Святого Грааля.
Те, що могло бути просто вимушеною зміною професійного маршруту, зрештою зробило його одним із людей, які закладали в Києві наукове вивчення західноєвропейських літератур.
1900 року він став ініціатором створення при історико-філологічному факультеті романо-германського відділу й згодом його очолив.
При цьому українську тематику Дашкевич не полишив. Він досліджував Котляревського, українські думи, зв’язки нашої літератури з європейською культурою. Велика рецензія на працю про українську літературу XIX століття фактично перетворилася на окреме дослідження, в якому Дашкевич обстоював її самобутність і тяглість розвитку.
Михайло Грушевський після смерті вченого назвав його українцем «з роду», «з виховання», за науковими інтересами та симпатіями. Водночас Грушевський був із ним доволі суворий: вважав, що Дашкевич не був людиною відкритої політичної боротьби й уникав у тогочасній імперській системі звинувачень в «українофільстві».
Дашкевич не був політичним трибуном. Його поле боротьби було іншим — джерела, тексти, середньовічні документи й наукові аргументи.
4000 книжок — і тритомна праця, яка зникла
Про масштаб його особистої роботи багато говорить бібліотека.
Дашкевич збирав книжки десятиліттями. Дослідження Національної бібліотеки України імені Вернадського показало: за нумерацією примірників зі штампом «Бібліотека Дашкевича» книгозбірня мала понад 4000 томів.
Після смерті професора частину бібліотеки 1910 року придбав Університет Святого Володимира. Згодом книги розпорошилися по фондах. У 2014 році дослідники НБУВ ідентифікували 157 одиниць із його приватного зібрання і продовжували шукати інші.
Ще частина книжок залишалася у Бежеві. Їхня доля значно трагічніша.
Будинок Дашкевича наприкінці Другої світової війни згорів. У науковій публікації НБУВ наведені спогади старожилів: залишки великої бібліотеки тліли після пожежі кілька днів.
Втрачалися не тільки книжки. До нашого часу не дійшов рукопис великої тритомної «Історії Південної Русі». Незавершеною або невиданою залишилася й масштабна робота про Лермонтова.
І все це — спадщина людини, яка заради досліджень працювала не лише в Києві. Дашкевич шукав матеріали у бібліотеках та архівах Венеції, Відня, Лондона, Львова, Парижа і Праги — для науковця кінця XIX століття це була справді європейська географія.
Його авторитет зростав. У 1899 році Дашкевич став дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, багато років очолював Історичне товариство Нестора-літописця, 1902-го був обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук, а 1907 року — академіком.
Заповів повернути себе до Бежева
Микола Дашкевич помер 2 лютого 1908 року в Києві після тяжкої хвороби серця. Йому було 55 років.
Але поховати себе він заповів удома.
Тіло професора перевезли до Бежева й поховали в родинному склепі біля церкви. Рідні та вдячні учні встановили той самий незвичайний пам’ятник — викладацьку кафедру з розгорнутою книгою.
Пізніше надгробок пережив вандалізм і десятиліття забуття, але вцілів.
Ім’я Дашкевича сьогодні залишається в самому Бежеві буквально на карті села: тут є вулиця Миколи Дашкевича, а місцева гімназія носить його ім’я.
Можливо, саме це і є найточнішим фіналом його історії. Він їздив працювати до Парижа й Лондона, став професором у Києві й академіком, мав бібліотеку з тисяч книжок. Але останньою адресою для себе обрав те саме невелике поліське село, де народився.
І сьогодні Бежів зберігає пам’ять про нього краще за багато великих міст.
Хочете читати більше корисних матеріалів про життя, здоров’я, побут і суспільство?
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
