«Та нехай сміється неспокійна річка, Все одно на той бік я путі знайду. «Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко? Я до твого серця кладку прокладу…».
«За основу пісні взяв закарпатську «На поточку–м прала», яка мала цікавий колорит і була тоді шалено популярною. І справді, вступ до «Марічки» ідентичний».
«1959 році солістка Чернівецької обласної філармонії Алла Серебрій ризикнула і взяла пісню до репертуару професійного державного хору. Зовсім випадково на виставці чеського скла у Києві на початку 1960–х зробили запис «Марічки», і вона прозвучала по радіо на всю Україну. Аж після того її записав Дмитро Гнатюк з Гуцульським ансамблем, хоч Дмитро вважає себе першим виконавцем».
У серпні 1955 року в газеті «радянська Буковина» було надруковано поезії з ліричного циклу студента Чернівецького медичного інституту поета–початківця Михайла Ткача, серед яких був вірш «Марічка». Невдовзі Чернівецький обласний будинок народної творчості оголосив літературно–музичний конкурс на кращий вокальний, хоровий та літературний твір місцевих авторів. Степанові Сабадашу — студентові диригентсько–хорового факультету Чернівецького музичного училища запропонували написати пісню на цей вірш. Мелодія народилася вже через півгодини. Її схвалили.
А ось які спогади були в Михайла Ткача: «У природі існує близько 40 мелодій «Марічки», а переміг Степан Сабадаш, який написав нині знану усім мелодію. Тоді повсюди популярними були марші і фанфари, тому «Марічка» відразу не отримала популярності. Аж у 1959 році солістка Чернівецької обласної філармонії Алла Серебрій ризикнула і взяла пісню до репертуару професійного державного хору. Зовсім випадково на виставці чеського скла у Києві на початку 1960–х зробили запис «Марічки», і вона прозвучала по радіо на всю Україну. Аж після того її записав Дмитро Гнатюк з Гуцульським ансамблем, хоч Дмитро вважає себе першим виконавцем».
Михайло Ткач справді не лукавив, сказавши чесно, що до Марічки «жартома вже щось зароджувалося». Уже з роками, коли пісня набула шаленої популярності, усіх цікавило хто ж ця Марічка. У травні 1954 року поет разом зі своїми одногрупниками з Чернівецького медичного інституту приїхав на практику а буковинську районну лікарню селища Путила. Студентів поселили у медичному закладі, а харчувалися вони у лікарняній їдальні, де об’єктом загальної уваги для молодих людей стала 18–літня красуня–кухарка Марічка. Дівчина справді любила свою роботу, та й щоразу смачно і тепло все було приготовлено її подругами. І для хворих, і для практикантів. Для більшої довіри і теплішої уваги кухарів, попросили свого власного поета Михайла Ткача написати для Марічки вірш–посвяту. Марічка, яка мала на той час хлопця, про якісь почуття з Михайлом і не мріяла. Він — також. Ткач вичекав, і уперше прочитав своє творіння з уваги та поваги на святі виходу на полонину (остання неділя травня), де зі сцени зробив прем’єру. Не забув сказати, кому вона приурочена.
Марія Федорівна (у заміжжі — Киселиця) була заскочена від почутого. Коли вслухалася у перші рядки, і далі — до останніх слів, їй стало радісно і приємно, що це — про неї. Не могло бути ж інакше!
«Мене часто запитують про рецепт написання «Марічки». Він досить простий, — зізнавався Степан Сабадаш. — Якось на уроці історії у Чернівецькому музучилищі, де я навчався, викладач навів слова російського композитора михайла глінки: «Ми, кампазітари, нє пішем новую музику, а бєрьом народноє творчєство і аранжируєм єво». Я над цими словами задумався і за основу нової пісні взяв закарпатську «На поточку–м прала», яка мала цікавий колорит і була тоді шалено популярною. І справді, вступ до «Марічки» ідентичний.
Виявляється, те, що взято від народу, перевірено і відшліфовано роками, приречене на дивовижний успіх. Таке трапилося згодом з «Марічкою». Правда, музику я не «передер» один до одного, а змінив усе, окрім початку».
В’ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір;
А на тому боці — там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.
А на тому боці — там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.
Як з кімнати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки,
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне:
«Хоч скачи у воду!» — кажуть парубки.
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне:
«Хоч скачи у воду!» — кажуть парубки.
Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу?
Там, на тому боці, загубив я спокій,
І туди дороги я не находжу.
Там, на тому боці, загубив я спокій,
І туди дороги я не находжу.
Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду.
«Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу».
«Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу».
