У 59 років почав усе спочатку: 12 серпня згадують геніального Євгена Патона

Він міг залишитися в історії просто видатним мостобудівником. До шістдесяти років Євген Патон мав професорське ім’я, власну наукову школу, десятки проєктів мостів і багаторічний досвід викладання. Але саме тоді, коли багато хто вже підбиває підсумки кар’єри, Патон захопився зовсім іншою справою — електрозварюванням.

Йому було 59 років. І цей поворот зрештою приніс ученому світову славу.

12 серпня — день пам’яті Євгена Оскаровича Патона, видатного інженера, академіка, педагога, засновника української школи зварювання та Інституту електрозварювання, який сьогодні носить його ім’я. Патон помер у Києві 12 серпня 1953 року — менш ніж за три місяці до відкриття мосту через Дніпро, що став вершиною його інженерного життя.

У 59 років він побачив майбутнє у зварюванні

Патон народився 1870 року в Ніцці в родині дипломата. Інженерну освіту здобував у Німеччині, а після повернення до Російської імперії мусив фактично підтвердити її ще одним навчанням — іноземний диплом там не визнавали.

З початку ХХ століття його життя дедалі тісніше пов’язувалося з Києвом. У Київському політехнічному інституті Патон очолив кафедру мостів, організував інженерний музей і виховав цілу школу мостобудівників. За даними КПІ, разом зі студентами й колегами він створив понад 35 проєктів мостів, більшість із яких були реалізовані.

Серед його робіт є споруда, яку знають навіть люди, далекі від інженерії, — невеликий міст над Петровською алеєю у Києві. Сьогодні його частіше називають Мостом закоханих.

А у 1929 році в житті 59-річного професора стався різкий поворот. Патон зацікавився можливостями електрозварювання. Він розумів: традиційне клепання металевих конструкцій має межі, а зварювання може радикально змінити будівництво мостів, машин і великих промислових об’єктів.

Спочатку з’явилися електрозварювальна лабораторія та спеціальний комітет, а 1934 року в Києві створили Інститут електрозварювання — перший у світі спеціалізований науковий центр такого профілю.

Зварювання, яке прискорило виробництво в рази

Команда Патона досліджувала не просто те, як з’єднати два шматки металу. Треба було зрозуміти, чому зварні конструкції тріскаються, як поводиться метал під навантаженням, як уникнути дефектів і як перетворити зварювання з ремесла на прогнозовану інженерну технологію.

Одним із головних результатів стало автоматичне зварювання під флюсом. Інститут Патона зазначає, що новий спосіб був приблизно у десять разів продуктивнішим за ручне зварювання.

Під час Другої світової війни інститут евакуювали на Урал. Там технології автоматичного зварювання застосовували у виробництві бронетехніки, зокрема танків Т-34. В архіві самого Патона зберігся його лист щодо поширення автоматичного зварювання на танкових заводах, а також фотографія вченого з моделлю Т-34, подарованою колективом заводу.

Є в біографії Патона й менш відома інженерна деталь. Інститут електрозварювання наводить факт, що один із розроблених ним проєктів розбірного мосту на міжнародному конкурсі отримав найвищу нагороду, випередивши роботу знаменитого французького інженера Гюстава Ейфеля.

Міст, до відкриття якого він не дожив

Наприкінці життя Патон зміг поєднати дві справи, яким віддав десятиліття: мостобудування і зварювання.

Так народився проєкт суцільнозварного автомобільного мосту через Дніпро в Києві. Його довжина — 1543 метри, споруда має 26 прогонів. Під час монтажу зварили понад 10,6 кілометра швів.

Неймовірні факти про видатного українця, який відкрив Х-промені задовго до Рентгена

Для середини ХХ століття це була смілива інженерна конструкція. Київська міська влада називає міст Патона першим у світі суцільнозварним мостом такої довжини. Згодом споруда отримала визнання Американської асоціації зварювання як унікальна зварна конструкція ХХ століття.

Євген Патон цього моменту не побачив. Він помер 12 серпня 1953 року. Рух мостом відкрили 5 листопада — менш ніж через три місяці після смерті вченого — і назвали споруду його ім’ям.

Особливо символічно, що Інститут електрозварювання отримав ім’я Патона ще за життя свого засновника. Після його смерті справу батька продовжив син Борис Патон, який у 1953 році очолив інститут, а пізніше став багаторічним президентом Національної академії наук України.

Сам Євген Патон дуже точно пояснював, навіщо йому була потрібна наука:

«Мені подобаються точні науки не самі собою, а можливістю їх застосування на практиці. Абстрактні числа і формули — не для мене. Інша річ — побачити ці формули і ряди цифр втіленими в будівельних конструкціях. А мости — один із найцікавіших видів таких конструкцій».

Мабуть, найцікавіше в історії Патона навіть не кількість мостів, праць чи нагород. А те, що справу, яка зробила його одним із найвідоміших інженерів свого часу, він по-справжньому почав опановувати у віці, коли йому було вже майже шістдесят.

42 роки мобільному зв’язку: як українець за походженням створив перший мобільний телефон у світі