Суботній ексклюзив

Французька клініка погодилася провести загальну реконструкцію втраченого обличчя воїну із Коростеня

Коростенець Владислав Кемський, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Острозького під час жорстокого бою під Бахмутом отримав вкрай тяжке поранення голови. Він практично втратив своє обличчя: немає очей, носа, немає кісток нижньої щелепи. Уламки ворожого снаряду скалічили обличчя 28-річного Влада, але його дух залишився незламним. Його неймовірна жага до життя і віра в краще допомагають жити і боротися за своє майбутнє в нових, дуже складних умовах.

Після поранення Влад пройшов лікування у Краматорську, Дніпропетровську, Києві, Львові, Житомирі. Йому вже зробили декілька операцій, зокрема поставили металеву пластину з лівого боку черепу, та пластину, яка замінила нижню щелепу.

А тепер Владу потрібно зробити реконструкцію обличчя. Волонтерка із Дніпра Вікторія Павлова  домовилася про лікування Влада в Університетській клініці Ам’єн-Пікарді (Франція). Вже отримано запрошення з клініки на загальну реконструкцію обличчя нашого воїна. Зараз тривають юридичні процедури. Скоро він має вирушити у дорогу.

“Я не хочу, щоб ворог прийшов сюди і стратив мою сім’ю”

Влад пішов захищати свою країну добровольцем, хоча навіть не проходив строкову службу в армії. Це було його особисте та зважене рішення. Після страшних подій в Бучі та Ірпені Влад проглянув жахливі ролики про зруйновані будинки, вбитих та по-звірячому замучених жителів і сказав матері: “В мене є дружина, є син і я не хочу, щоб ворог прийшов сюди і так само їх стратив”. Мабуть, саме тоді він вирішив піти на фронт. А після отримання тяжкого поранення, коли Влад ще не знав про повну втрату зору, він казав рідним, що після одужання обов’язково повернеться до своїх хлопців у окопи…

“Коли зняли трахеостому, Влад одразу шокував всіх – заспівав “Червону калину”

Про неймовірно складні випробування, які довелося пережити Владу і його сім’ї обласній газеті “Субота” розповіли  рідні воїна, які постійно знаходяться біля Влада, підтримують і допомагають всім, чим можуть. У Влада є любляча дружина, маленький син, турботлива мати, а також віддані йому старший брат і дядько.

– Своє поранення я отримав в окопі, – розповідає Влад. – Вороги наступали, я тільки змінив позицію, швидко висунув голову з окопу і тут прилетів ворожий снаряд. Він розірвався біля самої голови. Далі я нічого не пам’ятаю. Прийшов до тями лише в реанімації…

– Коли Влад знаходився у реанімації в київській лікарні, йому давали сильні заспокійливі, він не міг говорити  через  трахеостому, яку йому поставили, – згадує мати Лілія Віталіївна. – Стан був дуже тяжкий, він не розумів, що з ним відбувається, намагався вставати, якось протестувати і тому його тіло, руки і ноги прив’язували до ліжка. Коли нас допустили до нього буквально на декілька хвилин, він підняв пальці рук догори і так показав нам, що у нього все гаразд .

 – А коли зняли трахеостому, Влад шокував всіх тим, що одразу заспівав: “Ой у лузі червона калина”, – продовжує мати. – Кожне вимовлене слово давалося великими зусиллями, він не міг нормально вимовляти звуки, але все одно співав, та ще як самовіддано! В цьому весь Влад. Дуже сильна і незламна людина. Він завжди знаходить сили і слова, щоб заспокоїти нас – своїх близьких.

Влад розповів, що багато разів знаходився на крок від смерті. Був момент, коли він з хлопцями опинився у ворожому кільці. Воїни почали молитися та просити Бога якось допомогти вибратися з кільця живими. І коли, здавалося, смерть підійшла впритул, раптом пішов сильний дощ, який заглушив кроки українських бійців та “сховав” їх від ворожих тепловізорів. Хлопці проходили майже в 40-ка метрах від противника. Тоді просто дивом вдалося вийти з оточення! З тих пір Влад вірить, що Бог його береже…

Дідусь Влада теж втратив обличчя при схожих обставинах

–  У нашій родині вже була схожа історія, – говорить дядько Влада – Олександр Колодко. –  В період Другої світової війни моєму батькові було 10 років. Біля нього розірвався ворожий снаряд, через що він втратив очі, зуби, ніс та ліву руку. Але батько знайшов в собі мужність жити, працював в УТОСі, знайшов собі жінку, теж незрячу, вони створили сім’ю і народили двох хлопчиків – мене і мого брата. Тому я добре знаю, який тяжкий шлях доведеться здолати Владу. Але це шлях – вперед. У Влада вже є сім’я, дитина, рідні, друзі. У нього цілі руки і ноги, тому потрібно жити, любити, радіти… Я вірю, що все буде добре.

Влад завжди мріяв бути військовим – десантником, намагався піти на контрактну службу, та не пройшов медкомісію. Але він досяг свого – став захисником  рідної країни. Навіть після тяжкого поранення жодного разу не пожалкував про своє рішення. Він щасливий вже тим, що залишився живим та може чути і відчувати своїх рідних людей. Йому зараз дуже важко. Він живе у темряві. Йому складно говорити, ще важче харчуватися, бо на нижніх яснах в нього залишився лише один зуб. Але він не здається.

– Влад – дуже сильна і оптимістична людина, – додає мати. – Він вміє розсмішити і підняти всім настрій. Якби не його жага до життя, я взагалі не знаю, як змогла би все перенести. Я дуже вдячна Владу, вдячна моєму старшому сину Олександру, який зараз вирішує всі питання, пов’язані з лікуванням, вдячна невістці Лесі за те, що вона зараз поруч із чоловіком. Вдячна всім людям, які підтримали нас грошима, вчинками, корисною інформацією та теплими словами. Думаю, Влад пройде всі відновлювальні операції і знайде своє місце у житті.

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Автор: Сніжана Смирнова

Схожі матеріали

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031