Старий триповерховий будинок на Пушкінській вулиці, 42 (де тепер природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка) було збудовано для Житомирського єврейського учительського інституту. Цей навчальний заклад відкрився у липні 1873 року на базі колишнього Рабинського училища і до 1882 року знаходився у двоповерховому цегляному будинку, зведеному графинею Евеліною Ганською на вулиці Малій Бердичівській.
У Житомирському обласному державному архіві зберігається «Книга протоколів та актів наглядового комітету за спорудженням будівель для приміщення учительського інституту в Житомирі». З цих документів дізнаємося, що проект було складено у Петербурзі як типовий для класичних гімназій імперії, що нагляд за будівництвом спочатку вів архітектор Київського навчального округу Рубан, а потім інженер-полковник Чекмарьов. Будівельним підрядником був житомирський купець першої гільдії Мойсей Холоденко. 12 квітня 1880 року відбулося урочисте закладання першого каменю у фундамент будівлі та її освячення. 27 серпня 1882 року будинок прийняли в експлуатацію, а 29 вересня 1882 року Єврейський учительський інститут відсвяткував новосілля.
В архіві частково збереглися справи з особового складу, списки студентів та викладачів інституту, класні журнали та програми, протоколи засідань педагогічної ради та інші документи інституту за 1873 – 1885 роки. За рішенням уряду директором та викладачами інституту, крім інспектора, вчителів єврейських предметів та математики, могли бути лише християни. Першим директором інституту був М. Пересвітов, потім – М. Барський, останнім – Євген Григорович Котельников – професор механіки та вищої математики, автор популярного наприкінці минулого століття “Елементарного курсу механіки”. Жив він із сім’єю у п’ятикімнатній директорській квартирі на першому поверсі інституту. Його син, Гліб Євгенович Котельников, у майбутньому стане видатним ученим, винахідником першого у світі ранцевого парашута.
У списках викладачів вважалися такі видні діячі освіти на той час як А. Б. Готлобер, Х. З. Слонімський, Л. Д. Цвейфель, Х. Г. Лернер і М. М. Сухоставер. В інституті працював талановитий вчений-механік Хаїм Гохман. Крім загальноосвітніх предметів, викладалися також Біблія, історія єврейського народу, сирійська та халдейська мови, єврейська словесність та інші. Інститут готував висококваліфікованих спеціалістів. Слід зазначити, що такий навчальний заклад у Російській імперії існував, окрім Житомира, лише у Вільні.
У “Пам’ятній книзі Волинської губернії на 1886 рік”, виданій у 1885 році, є повний список викладачів інституту:«Директор Дейст. Стат. Рад. Микола Павлович Пересвітів. Інспектор, він же викладач історії євреїв і закон віри, не має чину Хаїм Єгудович Гохман, штатний викладач російської мови з церковнослов’янською, що складається у VIII класі, Костянтин Костянтинович Громико, штатний викладач математики, природознавства, Стат. Рад. Микола Степанович Прелін, штатний викладач історії та географії, що складається у VIII класі Микола Іванович Лопатінов, штатний викладач єврейської мови та біблії Борис Ісаакович Бернштейн, креслення та малювання Титул. Рад. Іван Васильович Рад, чистописання Губ. Секр. Федір Гаврилович Назаренко, гімнастики (за наймом) Стат. Порада. Франц Федорович Зелтенблнен, спів (за наймом) не має чину Євтроній Кіпрійович Жолтовський».
Студентом цього інституту хотів стати майбутній класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, але документи на вступ у нього не прийняли у зв’язку з тим, що він майже досяг призовного віку. Шолом-Алейхем у своїй останній книзі “З ярмарку” згадує: «З усіх проектів зупинилися на одному: на Житомирському вчительському інституті, куди на казенний рахунок обіцяли прийняти двох чудових учнів – Шолома та Елю. Було вже відправлено папери до Житомира, директора інституту Гурлянду. Для більшої вірності Шолом приклав до своїх паперів лист особисто від себе, написаний чудовим, вишуканим складом давньоєврейською мовою, щоб показати директору Гурлянду, що він має справу не з якимось хлопчиськом. … Раптом, у самий розпал веселощів, відчинилися двері, і ввійшов листоноша з замовленим пакетом. На конверті було надруковано великими літерами російською мовою: “Канцелярія Житомирського єврейського вчительського інституту”. – Ага, це від нього, від Гурлянда!.. Пакет розкрили та прочитали листа директора Гурлянда. Лист був такого змісту: “Зважаючи на те, що курс навчання в інституті чотирирічний, а з паперів і метрики виявляється, що володар їх народився 18 лютого 1859 року, отже він у 1880 році – лише через три роки – у жовтні повинен буде з’явитися на заклик , тобто за рік до того, як закінчить курс в учительському інституті. Лист цей був подібно до вибуху бомби, грому серед ясного неба…
Герою нашої повісті той час видається як би переходом з одного існування в інше: треба було вибрати собі дорогу, виробити план дій, визначити, так би мовити, програму всього життя. Між ним та його другом Елей було давно умовлено, що вони разом поїдуть до Житомира, житимуть в одній кімнаті, разом навчатимуться, гулятимуть, купатимуться, кататимуться на човні… А коли настануть канікули, вони разом поїдуть додому, і тоді – то вони вразять товаришів своєю житомирською формою, триматимуться осторонь усіх, говоритимуть про Пушкіна, Лермонтова, про Байрона і Шекспіра, голосно – нехай чують і знають, що вони не якісь сопляки… Товариші прислухатимуться до їхніх розмов, дивуватися та заздрити. Дівчата, стріляючи очима і червоніючи, стануть, ніби застібаючи рукавички, крутитимуться біля них, щоб завести знайомство, – словом, рай земний! І раптом мрії луснули, як мильна бульбашка. Ні Житомира, ні інституту, ні купання, ні катання на човні, ні канікул, ні дівчат, жодного раю – з кар’єрою покінчено! . 28 листопада 1885 року імператор Олександр III затвердив указ про закриття Житомирського єврейського учительського інституту “через непотрібність”. За 12 років існування інституту у його стінах здобули освіту понад 200 єврейських юнаків. Після його закриття будинок деякий час був порожнім, а 2 березня 1887 року в ньому було відкрито двокласне єврейське початкове училище. Училище перебувало тут до 22 червня 1890 року. До того моменту, коли будинок було передано у власність Житомирської прогімназії. 31 серпня 1897 року прогімназію було перетворено на Другу чоловічу гімназію. У ній щорічно навчалося близько 400 учнів. За гімназії діяв пансіон для іногородніх учнів. Почесним опікуном гімназії був барон Іван Максиміліанович де-Шодуар. Викладачами у різні роки були такі відомі педагоги як В.Ю. Коломійцев, В.В. Гюген, Х.О., Саділенко, В.І. Яньшинов та інші. У гімназії здобули освіту видатний український композитор Борис Лятошинський, режисер театру професор Володимир Неллі, поет Саша Чорний (А.М. Глікберг), художник (автор ескізів перших українських гривень) Леонід Хижинський, історик професор Василь Яроцький (1938 року 9 року посмертно реабілітований), фізико-хімік, член-кореспондент АН СРСР Анатолій Капустинський. У 1919-1920 роках гімназія була реформована в Житомирську об’єднану трудову школу № 4. У 1920-1930-х роках тут був Волинський індустріальний технікум імені Леніна, Житомирська індустріально-технічна школа, Житомирський індустріальний технікум механічної обробки деревини технікум, Житомирська Третя хіміко-технічна школа (де за спеціальністю кераміки навчалася відома українська художник-кераміст Ніна Іванівна Федорова).
Після звільнення Житомира від німецько-фашистської окупації у 1944 році в будівлі розмістили евакогоспіталь, потім Житомирський педінститут (тимчасово до відновлення постраждалої від пожежі будівлі інституту на Великій Бердичівській вулиці), потім факультет іноземних мов, а з 1972 року – природознавчий факультет вже університету). Факультет перевели з Бердичева після розформування педагогічного інституту.
Внизу фотографія будівлі на поштовій листівці початку ХХ ст. Будівлю включено до реєстру пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 174).
Борис Дубман
Липень 2011
PS. Частину Пушкінської вулиці, де знаходиться будівля колишнього Єврейського учительського інституту, у червні 2023 року рішенням Житомирської міськради перейменували на Університетську вулицю.
