“Гості”. Полотно на картоні, олія.
14 січня 1855 р.у м. Ногайську Таврійської губернії (нині Приморськ Запорозької обл.) народився ОПАНАС ГЕОРГІЙОВИЧ СЛАСТІОН український маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф, архітектор і педагог, засновник Миргородського краєзнавчого музею.
Батько Опанаса — Георгій Дмитрович, родом із Золотоноші, що на Черкащині (але тоді Золотоноша входила до складу Полтавської губернії). Відомо, що після народження сина сім’я перебралася до міста Ногайськ (нині — Приморськ Запорізької області). У дитинстві хлопчик вчився малярству у свого батька, який працював реставратором церковного малярства та іконописцем, а також у сусіда Анастаса Смоктія — художника та музики, який грав на кількох музичних інструментах та навчав кобзарству.
Від мами, Марії Мартинівни, він чув безліч казок, народних пісень та повір’їв. Вона ж прищепила синові щирий інтерес до кобзарства.
Георгій Дмитрович хотів дати синові хорошу освіту, тому відправив Опанаса на навчання до Петербурга. У столиці Російської імперії обдарований хлопець спочатку вступив до школи «Товариства заохочення мистецтв», а в 1874—1882 рр. продовжив навчання в Петербурзькій Академії Мистецтв. Вчителями Опанаса в Академії були І. Крамской і П. Чистяков. За час навчання отримав дві срібні медалі. В ході навчання відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, його посмертну маску тощо.
В картинній галереї Академії мистецтв познайомився з майбутнім художником Порфирієм Мартиновичем (ілюстратор «Енеїди» Івана Котляревського (1873—1874), художник-реаліст, розвивав напрямок українського реалістичного портрета). Під час навчання у Петербурзі Сластіон разом з П.Мартиновичем щороку мандрував Україною, вивчав і малював побут селян та міщан. Так, у 1875—1876 рр., під час літніх поїздок на Полтавщину Опанас відвідав Пирятинський і Лохвицький повіти Полтавської губернії. Тут він намалював портрети кількох кобзарів і записав від них багато народних дум. Після Першого з’їзду етнографів придбав фонограф, щоб записувати кобзарів.
З 1887 до 1900 роках Опанас Сластіон працював в інтендантському управлінні при Технічному комітеті Військового міністерства, де обіймав посаду художника з проєктування обмундирування військ. Використав службу для глибокого вивчення матеріалів про українське козацтво. У 1897—1900 очолював Український клуб у Петербурзі — громадське об’єднання, члени якого мали знайомити громадськість з українською культурою та історією.
Протягом 1900—1928 років викладав у Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Приятелював та листувався з Дмитром Яворницьким. У 1928 році за станом здоров’я він полишив викладацьку роботу та вийшов на пенсію. Багато років їздив по Україні, змальовував та збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів (Філарет Колесса використав ці записи у «Матеріалах до української етнології», тт. 13, 14, 1913); сам він артистично виконував думи.
Зібрані матеріали опрацьовував як альбоми: української та запорізької старовини, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.
З 1870-х років активно досліджував кобзарство. В дослідженні кобзарства Сластіон активно співпрацював із Климентом Квіткою та Лесею Українкою. Малював портрети кобзарів, записував думи. У 1902 р. в журналі «Київська старовина» (одне із найвідоміших тогочасних видань історичної та краєзнавчої тематики) опублікував статтю про кобзаря Михайла Кравченка. Уже через багато років після смерті О.Сластіона, у 1961 р., було видано книгу з портретами кобзарів, які намалював художник. Особливою заслугою Опанаса Сластіона є те, що багато кобзарських дум він записав на фонограф (перші записи зробив у 1903 р.). Посприяв в організації у Миргороді у 20-х роках ХХ століття селянської капели бандуристів, згодом реорганізованої у Першу селянську капелу бандуристів імені Тараса Шевченка (1928).
Помер 24 вересня 1933 року. Похований на Троїцькому кладовищі Миргорода.
Твори Сластіона зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському державному художньому музеї та ін.
