Людмила Кицак – кандидат філологічних наук, викладач-методист Бердичівського педагогічного фахового коледжу, голова Житомирського обласного методичного об’єднання викладачів філологічних дисциплін закладів фахової передвищої освіти, автор монографії «Український детектив: витоки, інтерпретація, жанр», а сьогодні – ще й кандидат у депутати Житомирської обласної ради від політичної партії «Слуга Народу».
Словосполучення жінка-депутат часто викликає подив. Адже вважається, що насамперед жінка покликана бути матір’ю.
На мій погляд, дивина в тому, що в Україні, де кількість жінок переважає кількість чоловіків (жінок більше на 2,7 мільйони) їх лише 20,8% у Верховній Раді. І це вже прогрес, бо в попередніх скликаннях було ще менше. Натомість про результативність жіночого менеджменту свідчать дослідження світових економістів: країни, очолювані жінками, краще впоралися з коронавірусом. Жінки більш схильні опікуватися здоров’ям людини і одночасно добробутом, економікою родини, країни.
Хто для вас є взірцем жінки-лідера?
З одного боку, для мене це принцеса Діана, яка зуміла своєю добротою і всеохопною любов’ю об’єднати навколо себе британців, а з іншого – це потужна Ангела Меркель, яка уособлює в собі державну матір, неньку нації.
Ви – багатодітна мама. Розкажіть про ваших дітей.
Раніше при слові багатодітна родина, йшлося про 5-10 діточок в українській родині. Часи змінюються, народжуваність у країні скорочується. І тепер багатодітністю вважається вже 3 дитини в родині.
У мене трійко дітей. До речі, як і у моєї мами, нас теж троє: брат і дві сестри. Моїм діткам 13, 11 і 2 рочки і 10 місяців. Данило, Надія, Ганнуся. Старші діти захоплюються шахами і допомагають виховувати молодшу сестричку.
Чим схожі на вас ваші діти?
Насамперед тим, що вміють допомогти, підтримати. Їх самостійність та ентузіазм прогнозують мені, матері, про те, що у них стане сили і розуму досягнути власної мети, а отже, – самореалізуватися. Це дуже важливо. І мені приємно, що старші діти вже стали переможцями багатьох шахових змагань. Уся стіна їхньої кімнати завішана медалями. Пишаюся цим.
А що є джерелом вашої соціальної активності?
Цих джерел декілька. Перше – це моя батьківська родина. У четвертому поколінні ми вчителі. Мама – вчитель-методист, кандидат педагогічних наук. Друге джерело – моя сім’я: чоловік, який розуміє і підтримує, та діти. Третє джерело – життєвий потік, у який я занурилась і сама вчилась обирати шлях розвитку, а не плисти за течією.
Від материнських досягнень перейдімо у сферу професійності.
Я вчилася у Житомирському педагогічному університеті імені Франка на кафедрах філології та журналістики, який закінчила із відзнакою. У 2013 році захистила дисертацію «Жанр детективу в сучасній українській літературі».
Навіщо вам потрібно було захищати дисертацію?
Коли занурюєшся у будь-яку справу, діяльність, то виникає дуже багато суміжних питань. Відповіді на них зацікавлюють тебе ще більше, ніж до початку справи. Так вже сталося, що серед журналістських жанрів улюбленим завжди було журналістське розслідування, а серед літературних – детектив. Мої захоплення я й поєднала із навчанням. Дисертація – це логічне завершення цікавого для мене дослідження.
А чим привабила вас журналістика?
Журналістика дає можливість спілкування із цікавими людьми. Знайомство з їхніми поглядами на подіями життя, світоглядом впливає на розширення та поглиблення власного світогляду. Крім того, справжня журналістика для мене завжди асоціювалася із незалежністю, незаангажованістю, співпрацею з людьми, глибокою аналітикою. Зараз розумію, що реальність інша.
Як ви поєднували навчання із соціальною активністю?
У мене ці дві складові ніколи не були окремо одна від одної. Де б я не навчалась, соціальна активність в мені завжди вирувала. Так, у школі я була фінансистом, у ВНЗ – редактором університетської газети. Із 2007 року розпочався мій педагогічний стаж викладача української мови та літератури в Бердичівському педагогічному коледжі. Уже третій рік поспіль керую Житомирським обласним методичним об’єднанням викладачів філологічних дисциплін закладів фахової передвищої освіти. Також тісно співпрацюю із МАНом, адже саме там акумулюються талановиті школярі, із якими потрібно вести активну роботу, виявляти і розвивати їхні наукові та творчі здібності.
А політикою коли ви почали цікавитись?
Уже давно. У 2006 році пройшла школу молодого політика. Із 2007 року маю штабістський стаж. Так що політична кар’єра продовжує розвиватися.
А якою Ви себе бачите в депутатстві?
Переконана, що мені як фахівцю із освітніх питань найбільш ефективно працювати в комісії із гуманітарних питань. Головне – бути працьовитим і чесним. Усе інше можна надолужити, довчитися, освоїти.
Розкрийте, будь ласка, основний напрямок своєї передвиборчої програми.
Головним у своїй майбутній діяльності я вбачаю підтримку та розвиток гуманітарної сфери. Заклади освіти всієї області потребують пильної уваги та допомоги. Сьогодні мова йде і про диджиталізацію освіти, а отже, про матеріально-технічне оснащення закладів освіти, забезпечення і здобувачів освіти, і персоналу належними умовами навчання та праці. І про якісне харчування дітей, і про підтримку вчителів, викладачів і вихователів, і про розвиток освітніх ініціатив місцевого рівня. Вірю, що спільними зусиллями вдасться поліпшити освітні умови в Житомирській області.
Чи не забракне Вам часу на виконання всіх цих завдань?
Часу бракує, якщо ти його не плануєш. Також дуже важливо навчитись визначити, які справи потрібно виконувати самостійно, а які – делегувати у співпраці із іншими. Тому я переконана, що часу на все вистачить, аби було бажання працювати.
Скільки часу займає Ваша соціально-політична активність?
Тепер це може сягати до 20 годин за добу. Однак, я, як Гай Юлій Цезар, можу і мушу виконувати справи паралельно. До речі, соціально-політична активність у поєднанні із вихованням дітей сприяє тому, що і я, і мої діти стають соціально активними. Сподіваюся на те, що соціальна активність жителів Житомирської області також зростатиме! По собі знаю: коли ти приносиш користь іншим, отримуєш потужний заряд енергії та насолоду від такої діяльності.
