102-річна Любов Ярош із села Ходорків Попільнянської громади разом зі своїми доньками робить кікімори для українських військових. Кореспондентам розповідає, що у такий спосіб хоче допомогти наблизити перемогу України у війні з Росією.
Пересувається пані Любов з двома палицями, але сидіти, склавши руки, каже, не любить. Тому розсотує старі мішки на нитки, з яких дві її доньки гачками плетуть кікімори.
“Доньки стали плести, то я й кажу: давайте я буду розбирати. То вони там плетуть, а я його (мішковину – ред.) розтягую. Виходить по-всякому, бо я вже добре не бачу і не чую добре – стара вже. Але туди-сюди витягую потрошку. Бачте, найду десь кінця і тягну – помагаю їм, щоб скоріше ця війна закінчилася”, – розповідає жінка.
На виготовлення однієї кікімори у пані Любові та її доньок йде тиждень.
“Мама з нами з першого дня, – говорить одна з доньок пані Любові Валентина Зінчук. – Принесли нам мішковину розплітати, а вона й каже: давайте я буду. Показали їй. Вона погано бачить, але вона своїми пальчиками навпомацки по п’ять, а одного дня навіть сім штук мішків нам розплела. Якщо немає чого розплітати, вона сідає біля мене, складає мені по дві ниточки, дає в руки, щоб я плела”.
Процес плетіння кропіткий та важкий. Втім, жінки готові працювати скільки треба, аби лише наблизити перемогу.
“Початок плететься знизу, береться через одну клітинку по три нитки в шаховому порядку. Потім доходимо до рукавів. Тут ми доплітаємо по дві ниточки в кожну клітинку. І капюшон іде також: в кожну клітинку по дві нитки. Сьогодні ми закінчимо третю і завтра відправляють вже. Готові кікімори везуть на фронт на Донбас, на Луганщину, у Харків, Херсон, в Одесу, Миколаїв, Чернігів – всіх і не перерахувати. Ніхто не каже, куди конкретно, але повезуть, щоб наші військові мали змогу замаскуватися, щоб не пробивало їх, щоб вони живі лишилися”, – каже Валентина Зінчук.
Любов Ярош народилася у 1920 році. Пережила Другу світову війну – тоді її село було окуповане німцями, – потім Голодомор, заслання на Донбас у радянський період. І зараз ще одна війна. Другу світову пані Любов пам’ятає добре, але, каже: те, що зараз бачить по телевізору та чує по радіо про нинішню війну, її жахає набагато більше. Таких звірств, які вчиняють російські солдати, вона не бачила за всі роки Другої світової.
“Боюся, зараз боюся. Хочу ще трошки прожити, а вони б’ють. Хто його знає, що воно далі буде”, – говорить пані Любов.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
