Коли на очах природа починає оживати від зимової сплячки, складно уявити, що зараз в Антарктиді – початок осені, – зручний період для перезмінки експедицій на українській дослідницькій станції “Академік Вернадський”, де вітчизняні спеціалісти працюють з 1996 року. Про безлюдний далекий куточок Землі, казково гарний і екзотичний, та про життя і роботу на «Вернадському» газеті “Субота” розповів житомирянин Микола Весельський – зимівник-біолог, учасник трьох антарктичних експедицій.
– Чому перезмінка на антарктичній станції відбувається саме восени, і як полярники добираються до південних широт земної кулі?
– Восени в Антарктиді, тобто в березні – квітні, погодні умови ще більш-менш сприятливі для перезмінки, а чим ближче антарктична зима (вона починається у червні), тим більше посилюються вітри, шторми, збільшується кількість криги. Судно з полярниками має підійти дуже близько до острова Галіндез, де знаходиться станція. Це один із 40 островів архіпелагу. Потрібно розвантажити не тільки речі зимівників, а харчування на цілий рік, великі об’єми палива тощо. Це за змінних погодних умов буває зовсім не просто. Що стосується шляху на станцію, то експедиція вирушає з Києва спочатку до Європи, звідти переліт до Південної Америки – півдня Чилі чи Аргентини. Потім судном до Антарктиди.
– Що із себе представляє станція “Академік Вернадський”?
– Це колишня наукова база Великої Британії, яка носила назву відомого вченого Майкла Фарадея. Британці багато років здійснювали там дослідження, а коли вони побудували нову станцію за 300 кілометрів південніше, то «Фарадей» вирішили передати Україні, тому що українські вчені мають великий науковий потенціал і досвід роботи у численних експедиціях. З 1996 року там почалися зимівлі наших дослідників. Станція отримала нову назву – на честь першого керівника Академії наук України Володимира Вернадського.
Чи заважають полярникам туристи?
– Чи дійсно в Антарктиці чимало туристів, в тому числі всесвітньо відомих людей?
– Так, на нашій станції бували Біл Гейтс, члени британської королівської родини, а також відомі вчені, бізнесмени, актори, артисти естради та інші. Часто люди з високим статусом не афішують себе. Бажаючі прибувають на круїзних лайнерах, на власних чи орендованих яхтах у період короткого антарктичного літа. Туристам дуже цікаво подивитися природу цього краю – айсберги, острови та місцевих тубільців: тюленів, китів та пінгвінів…
– Туристи та гості станції не вносять дискомфорт у життя команди?
– Команда на станції складається зазвичай з 12 людей, які бачать один одного кожного дня протягом цілого року. Коло спілкування досить обмежене, а це веде до певного морального виснаження. Тому, коли з’являються нові люди, нові спілкування, враження та нова інформація, це досить пожвавлює наше життя. Ведеться також наукова співпраця з фахівцями інших країн. Але далеко не завжди туристи, які подорожують Антарктикою, мають змогу підійти до нашого острову та відвідати станцію через погодні умови. А якщо вже приходять до нас, то влаштовуємо гостям екскурсію, показуючи приміщення, лабораторії тощо, бо станція сама по собі нагадує музейну експозицію. А ще пропонуємо відвідати найвіддаленіше українське антарктичне поштове відділення та відправити додому листівку з поштовим штампом нашої антарктичної станції. Туристи охоче погоджуються. Під час прийому туристів на базі наукова і технічна робота не припиняється.
– Які завдання стоять перед учасниками експедиції? Яку роботу виконували особисто Ви?
– Традиційно профільні науково-дослідні інститути та установи України дають зимівникам різнопланові завдання для досліджень з геофізики, метеорології, гідрології, озонометрії, біології тощо. Я з колегами виконував біологічні дослідження, у загальних рисах – починаючи від дрібних безхребетних, які живуть у мохах та лишайниках, до пінгвінів та китів. Сектор наших досліджень, насамперед, Аргентинський архіпелаг, а також прилеглі ділянки материка – це Земля Греяма – західне узбережжя антарктичного півострова. Гірська гряда певною мірою оберігає цю територію від холодних материкових потоків повітря, а тихоокеанський сектор пом’якшує клімат. Екстримально низьких температур там немає. Наприклад, у мою першу зимівлю (2013 – 2014 роки) найнижча температура була мінус 38,9 градусів, тоді як у глибині Антарктичного материка буває і мінус 90. Однак через сильні вітри і вологість все ж таки відчувається дискомфорт. Приблизно мінус шість градусів на Греямі відчуваються так, як у нас вдома мінус 15. Влітку максимальна температура інколи піднімалась до шести градусів вище нуля.
– Як відпочивають члени команди?
– На станції є хороша спортивна зала, ми часто влаштовуємо змагання з тенісу та більярду, а ще ходимо на лижах… Є гарна бібліотека та різнопланова відеотека. На Вернадському ще за британських часів облаштований знаменитий «найпівденніший бар». Зимівники, як і всі українці, традиційно на свята дозволяють собі випити спиртні напої, однак у межах розумного, бо всі усвідомлюють де знаходяться, і що роботу наступного дня ніхто не скасовує. Сама станція нагадує справжній музей із безліччю різних фотографій та раритетів, подарунків від численних гостей: лижі, льодоруби та інше спорядження середини ХХ століття. Крім того, тепер тут якісний інтернет, тому зимівники можуть постійно перебувати на зв’язку з рідними, слідкувати за новинами світу.
Пінгвіни іноді підкидають свої яйця в інше гніздечко
– Розкажіть, будь ласка, про симпатичних “аборигенів” – пінгвінів.
– Пінгвіни дуже нагадують кумедних чоловічків, які навіть ходять, як люди. У секторі наших досліджень гніздяться три види пінгвінів: Аделі, бородаті пінгвіни та віслюкові або папуаські пінгвіни (дженту) – останні видають характерні крики, які нагадують віслячі. Усі ці пінгвіни невисокі – до півметра. Вони, на відміну від крупніших родичів, будують гнізда. Будівельні матеріали – це в першу чергу, камінчики, можуть бути якісь кісточки, пір’їнки та рослинки, які з’являються влітку, коли верхівки скель оголюються від снігу і криги. 31 день вони насиджують кладку в гнізді – зазвичай по два яйця. Інколи буває, що один пінгвін з пари по дві-три доби не покидає гніздо, а інший у цей час полює, набирається сил, а потім змінює його. Оскільки камінчики завжди у дефіциті, пінгвіни часто намагаються поцупити їх один у одного, через що між ними виникають конфлікти. Рідко, але трапляється, що пінгвіни підкидають свої яйця в інше гніздечко до сусідів.
– Чи правда, що пінгвіни живуть практично біля стін будівлі станції?
– Зимують пінгвіни, умовно кажучи, в «теплих краях» – північніше від своїх колоній, переважно в океані, а орієнтовно з 20 чисел жовтня, в антарктичну весну, повертаються назад до місць гніздування поблизу станції. Пінгвіни знаходять свої старі гнізда та починають їх відновлювати. Частина пінгвінів оселяються на скелях, іноді досить високо. А безпосередньо біля станції мешкає субарктичний – віслюковий пінгвін, який по своїй природі більш теплолюбивий. Розширення його ареалу далі у південні широти є свіченням зміни клімату. Цей пінгвін має видову ознаку – білу шапочку у вигляді корони над очима на голові. Пінгвіни досить спокійно реагують на людей і у цих краях відчувають себе господарями.
– Які хижаки становлять загрозу для пінгвінів?
– В цьому куточку планети багате різноманіття морських тварин. Поморники і деякі буревісники становлять загрозу пінгвінам, а з ссавців – косатки та морські леопарди… Останні, до речі, вважаються дуже небезпечними хижаками. Вони полюють на пінгвінів та тюленів і небезпечні навіть для аквалангістів.
– Чим харчуються пінгвіни?
– Вони полюють переважно на морських ракоподібних, зокрема, криль – антарктичні креветки. Коли здобич (криль) проходить через травну систему пінгвіна, він набуває червоного кольору. Тому послід пінгвінів має червонуватий відтінок, а оскільки вони справляють свої потреби на місці, його у гніздовий період в межах колоній, у тім числі й довкола станції, багато. В цей час тут поширюється своєрідний запах морепродуктів. Зимівникам з цим потрібно миритися, адже пінгвіни – у себе вдома, а ми – їхні гості. Крім того, пінгвіни протоптують собі доріжки і пересуваються частіше саме по них, тому особливих проблем для переміщень людей це не становить.
– Члени команди часто хворіють під час суворої зими?
– Вірусів та бактерій в Антарктиді не так багато, як тут. Можна сказати, ми живемо в свого роду стерильних умовах близько 8 місяців на рік. Наприклад, в Житомирі у мене часто бували лор -захворювання, проте в антарктичних умовах, коли я не раз намокав і перехолоджувався, цих хвороб вдавалося уникнути. Однак, навесні чи влітку, коли команда починала спілкуватися з туристами, інколи траплялися застуди – окрім гостинців, туристи ненавмисно привозили нам ще й свої віруси. Зазвичай все обмежувалось ГРВІ.
– Жінки на станції працюють?
– Був час, коли з чоловіками працювали жінки, потім, за різними причинами деякий час українські експедиції були суто чоловічі. А тепер серед членів команди також є жінки, які успішно здійснюють дослідження. На наукових базах інших країн здавна нормально співпрацюють жінки і чоловіки. Там в умовах договору все чітко прописано, культура і моральний аспект також обумовлюють успіх експедиції. Бувало, що при формуванні команд перевага віддавалася сімейним або близьким парам, які разом добре працювали…
Наостанок Микола Францович зізнався, що роки, проведені у Антарктиці, були одні з яскравіших у житті, це дуже цікавий і важливий досвід. Він закохався у цей регіон планети і радий поділитися своїми враженнями на зустрічах, які періодично проводить у Житомирі.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
