Буда-Голубієвичі — назва, яка для більшості звучить як крапка на карті зони відчуження. Колись квітуче село в Народицькій громаді з колгоспом, фермою та повним магазином, сьогодні воно перетворилося на пустку, оточену лісами. Проте для чотирьох родин, які залишилися тут після фатального квітня 1986 року, це місце досі залишається домом. Серед них — сім’я Зарицьких, яка щодня веде свій тихий бій із забуттям та радіацією.
Жовта піна та машини-скотовози: спогади про 1986-й
Петро Зарицький добре пам’ятає, як за одну ніч життя в селі зупинилося. Одразу після вибуху на ЧАЕС приїхали машини-скотовози. У людей забрали худобу, яка паслася на вже забруднених полях. Тоді ж криниці стали ворогами: водовозки викачували воду, яку заборонили використовувати, – пише Суспільне.
Тетяні Зарицькій на той момент було лише 12. Вона досі згадує, як після дощів калюжі ставали жовтими, а по краях збиралася дивна піна.
Село віднесли до зони добровільного відселення. Багато хто поїхав до Кіровоградської області, але батьки Тетяни залишилися — обоє мали інвалідність і не наважилися на переїзд. Сьогодні Буда-Голубієвичі офіційно належать до третьої зони радіоактивного забруднення. Староста громади Олександр Будько переконаний: виселення було поспішним, хоча рівень радіації диктував жорсткі умови.
Побут у «мертвій» зоні
Інфраструктури тут немає вже десятиліттями. До найближчого магазину — понад 10 кілометрів лісовими дорогами. Єдиний зв’язок із цивілізацією — хлібовозка з Овруча, яка приїжджає щосереди. Родина Зарицьких тримає господарство: кіз, кобилу, птицю та власний город. Петро регулярно бере до рук дозиметр, аби перевірити рівень небезпеки. «Ми вже адаптувалися, — каже чоловік. — Багато моїх ровесників уже померли, клімат змінився, умови важкі, але ми тут».
Тривале вживання продуктів із цезієм-137 та стронцієм-90 (які типові для цього району) призводить до накопичення радіонуклідів у кістках та м’язах, що пояснює високу смертність серед «самоселів».
Фахівці ж застерігають від зайвого оптимізму. Сергій Кірєєв, експерт із радіаційного моніторингу, наголошує: вирощену в цій зоні городину — картоплю, овочі, а особливо гриби та ягоди — необхідно перевіряти в лабораторіях.
Субота Онлайн нагадує, що Чорнобиль не завершився, і дари природи на Житомирщині можуть залишатися небезпечними навіть через десятиліття.
Сьогодні життя в Буда-Голубієвичах — це не лише про виживання, а й про вірність землі. Поки тут живуть ці чотири родини, село залишається на мапі не як спогад, а як реальність.
Дізнавайтеся правду про життя регіону та соціальні проблеми, які потребують уваги. Тільки реальні історії та перевірені факти. Підписуйтеся на наш Telegram або читайте нас у Facebook.
