Він народився осінньою порою, 15 вересня 1982 року, в Бердичеві. Рідна вулиця – Вінницька (сучасна назва), де на той час проживали батьки хлопця. Тут пройшло дитинство Андрія Радушинського. Спочатку він навчався у СШ № 17, а з 2-го по 9-й класи – у школі № 2 (нині – Бердичівська міська гуманітарна гімназія № 2). Маленький Андрійко, згадує його мама, у минулому вчитель-філолог Олена Гоцька (Станіславська), був спокійним і стриманим, з не по-дитячому серйозним поглядом карих очей: «Врівноважений та уважний до інших син ні з ким не конфліктував і ніколи не плакав. Пам’ятаю, як він зворушливо розповідав казку про мишку… Виріс – брався за будь-яку справу, і все у нього виходило! Самотужки опанував вишивання. Створив картину «Лелека». Мав золоті руки і добре серце. З великою турботою доглядав хвору бабусю, яка допомагала його виховувати…» Племінниці: похресниця Андрія Радушинського, студентка БФКПЕП, майбутня юристка Анастасія Вронська та учениця гімназії № 1 ім. Т. Г. Шевченка, 8-класниця Анна Поліщук пишаються своїм родичем-воїном: «Спілкувався з нами на рівних, наче старший брат. Підтримував в усьому і не відмовляв у проханнях допомогти. У дитинстві ми багато часу проводили разом…»
Навчання юнак продовжив у міському ПТУ № 4, де отримав кваліфікацію слюсаря. Потім – служба в армії. У навчальному центрі «Десна», де пройшов підготовку танкіста, командир схвально відгукувався про військового: «Вихований і відповідальний». Згодом Андрій служив у Звягелі. Повернувшись до улюбленого Бердичева, працював за фахом в АТП–11837. У 2005–2009 роках навчався в МАУП, обравши спеціальність «Соціальні науки, журналістика та інформація». У Бердичеві працював на приватному підприємстві «ПРО-МЕБЕЛЬ». Спочатку займався оббивкою, потім обійняв керівну посаду. Влітку 2021 року звільнився.
У 2022-му в наше життя хижим птахом увірвалася війна… Тогорічна весна принесла страшну звістку у родину – померла від інфаркту дочка Людмила, яка проживала в Іспанії. Біда прийшла, як грім, раптово… У материнському серці, океані безмежної любові і теплоти, дитина живе вічно…
Олену Станіславівну підтримують дочки Катерина і Тетяна та син Микола. Втіха і гордість – восьмеро чудових онуків…
24 лютого 2022 року розпочався відлік нової реальності для українців. І вже 25-го Андрій Радушинський прийшов до військкомату. Захисник служив у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. У березні разом із побратимами брав участь у запеклих боях на Ізюмському і Харківському напрямках.
17 квітня 2022 року зв’язок із сином перервався, розповіла, спілкуючись із журналістами, його мама, Олена Станіславівна: «А 27-го з військової частини до нашого міста надійшло сповіщення про смерть сина. Я не вірила в його загибель. Серцем відчувала, що живий. Почала шукати відомості про Андрія і дізналася, що він із бойовими побратимами потрапив у полон. На початку липня 2022 року зробила тест ДНК. А 28-го представники Червоного Хреста підтвердили його факт перебування у полоні. Потім написала до військової частини і отримала повторне підтвердження. Про те, що Андрій утримується у виправній колонії в м. Кінешма Іванівської області, розповів звільнений з полону у 2023-му військовий…»
У 2023 році Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими надіслав лист від сина, в якому – декілька рядків: «У мене все добре. Живий, здоровий. Люблю, цілую». Назавжди у пам’яті 16 січня 2024 року. Вперше Андрію Радушинському дали змогу зателефонувати додому по відеозв’язку. Розмова тривала майже 5 хвилин. Чоловік заспокоював свою маму, розпитував про рідних та знайомих і прагнув скоріше повернутися в Україну…
Обмін військовополоненими був запланований на 24 січня 2024 року. Але цього не сталося. Росія заявила, що літак ІЛ-76, яким транспортували українських полонених, був збитий у небі над Бєлгородською областю. На борту, за твердженням росіян, перебували 65 українських військових. У списках загиблих, наданих російською стороною, значилося ім’я Андрія Радушинського.
Місяці болю і тривоги, гіркоти та переживань… Восьмого листопада 2024 року до України передали тіла, ймовірно, з цього рейсу. Родина Андрія чекала на офіційне підтвердження. Повторна ДНК-експертиза, проведена в січні 2025-го, розвіяла сумніви і засвідчила: рядовий Андрій Євгенович Радушинський загинув…
Олена Станіславівна слухає пісню «Небо в сльозах», і серце «рветься в шматки», і сльози не вщухають… Мати Захисника України, Героя-земляка Андрія Радушинського, не може говорити про нього в минулому часі. Він живе в її серці, живе у пам’яті людській…
У четвер, 7 серпня, відбудеться прощання з Захисником України.
О 9:00 з Андрієм Радушинським прощатимуться за адресою: вул. Грецька, 10, де він проживав.
З 10:00 проходитиме церемонія прощання з Героєм у гарнізонному Будинку офіцерів (вул. Є. Старікова, 17).
Об 11:00 розпочнеться заупокійне богослужіння за Українським Воїном у костелі Босих Кармелітів.
О 12:00 відбудеться поховання Героя на військовому секторі Бердичівського міського кладовища.
Схилимо голови і віддамо шану полеглому Захиснику України.
Доземний уклін та безмежна вдячність нашим воїнам. Вічна пам’ять полеглим…
Герої не вмирають – вони ідуть у вічність…
Вікторія Кучерява, Ріо-Бердичів
