17-річна Марія Вдовиченко, якій разом із сім’єю вдалося вирватися з обложеного російськими окупантами Маріуполя, розповіла про “фільтраційні” табори рашистів.
За її словами, “фільтрація” відбувається як допит під дулами російських автоматів.
Марія зазначила, що фільтраційний табір – це не поселення, а просто колона машин.
“Перед нами було сотні машин і за нами. Виходити з авто не можна. За нами постійно стежили, спостерігали, що ми робимо і як. Все, що людина робить у повсякденному житті, ми мали робити в машині. Це було дуже складно. Жахливо. Набрякали ноги, боліло просто все тіло. Так ми простояли повні два дні та дві ночі в цій машині”, – розповіла вона.
За словами дівчини, “фільтрація” починається з 14 років. Оскільки сестрі Марії 12 років, а її мати не ходить, їх на “фільтрацію” не повели. Марію ж залишили у першій “фільтраційній” будці одну з п’ятьма озброєними окупантами. Її документи забрали та відсканували. Взяли відбитки пальців та перевіряли паралельно з цим телефон.
“Ніколи не забуду розмови двох солдатів: – Що ти робив із людьми, які не пройшли фільтрацію? – Застрелив десять, а далі не рахував – нецікаво”, – згадує вона.
На тата дівчинки сім’я чекала 40 хвилин, і коли вони вже доїхали до Бердянська, він розповів, як проходила його “фільтрація”. За його словами, питання були найнеприємніші: не лише про владу, про Україну, про ситуацію.
“Хто він, що він тут робить, що планує робити далі. Було навіть питання: “Чи не відрізати тобі вухо? Що буде далі?”. А коли зрозуміли, що телефон “порожній” і перевіряти там нічого, навіть не було сімки, стали питати хто він, і тиснути на це запитання. Вони хотіли з нього щось вибити, а те, що казав тато, – їм не подобалося. Його почали штовхати, а потім чимось важким ударили по голові. Він не пам’ятає, що було далі – отямився лише на вулиці”, – уточнила дівчина.