Два роки війни зробили своє — Галина Капленко втекла від обстрілів Куп’янська та повернулась до рідного села Головок Чоповицької громади. Але поки ВПО в інших громадах Житомирщини отримують гуманітарну допомогу й проднабори, вона залишилась без допомоги. Субота Онлайн розбиралась, чому в Чоповицькій громаді з цим такі проблеми.
Коли почалося пекло
63-річна Галина Капленко побачила на своєму віку чимало. Родом із Головок Чоповицької громади, вона довгий час жила в Куп’янську на Харківщині. Там вийшла заміж, виростила трьох доньок, але доля не дала спокійної старості.
Коли російські війська почали наступ, місто занурилося в жах. Мирні мешканці жили в постійному страху, особливо перед свавіллям бурятів. Та найстрашнішим випробуванням стали обстріли.
«Дуже боялися бурятів. Вони викрадали людей, примушували працювати на себе, — згадує пані Галина. — Але справжнє пекло почалося, коли по місту почали гатити з усього, що мали. У мій будинок поцілили двічі. Першого разу прилетів “Град”, а вдруге — 28 січня 2024-го — касетна ракета».
Вмить залишившись без даху над головою, жінка була змушена тікати до сестри в Київ. А за рік повернулася до батьківської хати в рідні Головки.
Допомога? Лише раз для звітності
На облік як внутрішньо переміщена особа пані Галина стала восени 2025 року. Проте з того часу гуманітарну допомогу отримала лише одного разу: матрац, подушки та постільний набір.
«Донькам у Харкові щомісяця видають продуктові набори та одяг. Від держави я отримую лише 2 тисячі гривень на місяць — і це все, — розповідає жінка. — Питала у старости, чи можна розраховувати на якусь підтримку, а у відповідь почула: “Я нічого не знаю. Поки що немає нічого!”».
Пані Галина обурена такою вибірковістю системи. Вона знає, що в інших громадах ВПО отримують і продукти, і медичну допомогу, і ліки за програмою «Доступні ліки». Але в її рідному селі — суцільний вакуум.
«Чому в інших громадах Житомирщини про людей дбають, а в нас ніхто не опікується переселенцями як належить? — питає вона. — У селі взагалі немає лікаря, він приїжджає із Чопович, та й медсестра навідується вкрай рідко».
Біль, що не вщухає
Побутові негаразди — лише додаток до страшного горя. Онук пані Галини, Денис Максимович Шевченко (2003 року народження), вважається безвісти зниклим з 2 червня 2022 року. Хлопець добровільно підписав контракт і пішов захищати країну. Воював поблизу села Довгеньке на Ізюмщині.
«Де ми тільки не були: Червоний Хрест, громадські організації, військова частина, Дніпро… Ніхто не може дати жодної конкретної відповіді. Уявіть, з яким тягарем на серці ми живемо щодня, — голос жінки дрижить. — А 8 березня мені виповниться 64 роки».
Що каже влада
Журналіст Суботи Онлайн звернувся за роз’ясненнями до начальника відділу соціального захисту населення Володимира Косинського. За його словами, у Чоповицькій громаді наразі дійсно немає продуктових наборів. Він порадив людям цієї категорії звертатися на державну «гарячу лінію».
«Якщо з’явиться допомога, староста проінформує людей», — запевнив посадовець.
Заступниця начальника управління праці та соціального захисту Малинської міської ради Леся Сніцаренко підтвердила: продуктів немає, але переселенці можуть отримати гуманітарну допомогу у вигляді одягу від громадських організацій.
Питання залишається відкритим
Ситуація виглядає парадоксально: у прифронтовому Харкові та сусідніх громадах Житомирщини місцева влада знаходить ресурси для систематичної підтримки людей, тоді як у Чоповицькій громаді ВПО фактично залишені напризволяще.
Чи не час перейняти успішний досвід сусідів? Налагодити видачу проднаборів бодай раз на квартал, залучивши волонтерів, благодійні фонди та місцевих підприємців. Адже турбота про людей, які втратили все, — це не послуга, а обов’язок.
Джерело: Субота Онлайн
Автор: Богдан Лісовський
