У давнину українці так само, як і сьогодні, прагнули насолодитися оксамитовим сезоном — часом, коли літо поступалося осені, а легкі бавовняні сукні змінювалися теплішими нарядами. Тоді ця потреба в подорожах поєднувалася з бажанням відпочити, оздоровитися та відчути європейський шарм.
Подорож починалася з вокзалу
Наприкінці XIX століття залізничне сполучення з Європою стало справжньою новинкою, і поїздка до Парижа чи Варшави займала лише кілька днів. Квитки користувалися великим попитом, а самі вокзали, такі як київський (відкритий у 1870 році), стали центрами культурного життя: тут діяли ресторани, магазини, виступали оркестри й театральні актори.
Варшава — торговий та транзитний хаб
Нинішня столиця Польщі на стику XIX–XX століть адміністративно належала до Російської імперії, хоч і мала автономні привілеї та вважалася прикордонним із європейським світом містом. До неї з Києва можна було дістатися потягом за добу.
Тут українці робили покупки, навчалися, займалися бізнесом і готувалися до подальших подорожей до курортів Франції, Швейцарії чи Німеччини.
Так-так, у варшавських магазинах був значно ширший асортимент товарів, ніж у Києві. Давалася взнаки наближеність до центру Європи. У газеті «Киевлянинъ» за 1905 рік знаходимо оголошення – рекламу «Збройового магазину Варшавського мисливського товариства». У ньому наголошується на величезний асортимент: «постійно на складі 5000 штук рушниць першокласних майстрів» (перераховані європейські бренди – Перде, Грінер, Голланд та ін.). При цьому в переліку пропозицій – від дешевих рушниць (55 рублів, середня місячна зарплата київського чиновника. – Прим. авт.) до дорогих марок («шведські безкуркові рушниці», «системи Браунінг» тощо). Газети рясніли подібними пропозиціями і в рекламі інших товарів – від жіночих сумочок до меблевих гарнітурів.
Лікувальні курорти та оздоровлення
Популярними серед заможних українців були німецькі та швейцарські курорти, де пропонували «лікування на водах»: ванни, інгаляції, грязьові та молочні процедури. Курорт Баден-Баден і швейцарські Аргау чи Бад-Цурц славилися своїми лікувальними властивостями води та багатими програмами для відпочивальників.
До уваги клієнтів пропонується курорт Крейнцнах (Kreuznach, нині Бад-Кройцнах). Головна його фішка – 16 радіоактивних лікувальних джерел (радіоактивність тоді вважалася цілющою новинкою, про її шкоду спочатку ніхто й не думав). Стверджується, що можуть допомогти при лікуванні ревматизму, подагри, хвороб серця, анемії, туберкульозу, «англійської хвороби» (рахіту), нервових захворювань тощо. При цьому використовується широкий спектр процедур: соляні, вуглекислі, сірчані, грязьові та парові ванни, інгаляції, молочні та сироваткові дієти.
Як лікувальні пропонувалися і додаткові програми – оздоровлююче молоко від корів, які харчуються цілющими травами, повітротерапія – комбіновані прогулянки під наглядом медиків змішаними лісами та луками.
Головною ж перевагою перебування на курорті називалося поєднання лікування зі звичним відпочинком. У центральному парку Крейнцнаха щовечора виступав оркестр із 45 музикантів, у театрі гастролювали знамениті артисти з усієї Європи, у казино щоночі програвали мільйони у всілякій валюті та золоті. Відпочивальникам пропонувалися екскурсії по всьому регіону з організацією трансферів у Кельн, Франкфурт, Майнц, Вісбаден.
І, звичайно ж, після медичних маніпуляцій постояльцям були доступні заняття спортом та розваги. Серед них були веслування, мисливство, риболовля, теніс, гімнастика.
Загалом, людям було чим зайнятися у вільний час. А він у них був. Лікування починало вважатися ефективним лише від двох тижнів, зазвичай пацієнти приїжджали сюди на місяць і більше. Єдиним, але найчастіше визначальним недоліком у такому відпочинку була його вартість. У середньому день бюджетного перебування тут відвідувачу коштував 25 старих німецьких марок (близько 2500 гривень у сучасному еквіваленті). Зрозуміло, такі витрати та ще й у тривалій перспективі були доступні далеко не всім. І тут на горизонті заможних українців з’явився, хоч і закордонний тоді (австро-угорський), але ближчий курорт – Трускавець.
Трускавець — доступний український курорт
Як і всі європейські «водні» курорти, Трускавець тоді розвивався шаленими темпами. На його джерела звернули увагу ще 1826 року, тоді ж тут збудували й перші лікарні. Ось тільки спочатку вважалося, що вода корисна лише для прийняття ванн. Перші роки на курорті не було бюветів до цілющої води. Лише павільйони для водних процедур.
Про користь “Нафтусі” (та ще якої – затьмарила за складом всі Баден-Бадени разом з Карловими Варами) дізналися в 1833 році, і влада Австро-Угорщини почала активно розвивати оздоровницю. Норми тоді були дуже специфічними. Біля джерел обов’язково облаштовувалися галереї для прогулянок, парк розбили на маршрути, адже після вживання води рекомендувалося кілька годин гуляти.
А щоб люди під час довгих моціонів не нудьгували, на початку ХХ століття у парку збудували альтанку для духового оркестру. Залучали відпочивальників і іншими пропозиціями, але ключовою залишалася все ж таки ціна. День лікувального відпочинку коштував 3–4 австрійські крони (близько 1000 гривень у сучасному еквіваленті). А з урахуванням ще й економії на дорогу дістатися з Києва до Трускавця можна було за 15–20 годин, зрозуміло, чому відпочивальники стали віддавати перевагу саме цьому курорту.
Паломництва до Єрусалиму
Особливо цінними для українців були поїздки на Святу Землю. Паломництво в Єрусалим розглядалося як духовний подвиг, на який витрачали місяці та роки на підготовку.
На відміну від європейського напряму, серед паломників були не лише представники заможних верств населення. Могли поїхати прості робітники та селяни, часто в дорогу вирушали вдови. Для віруючих це була не просто подорож, а духовний подвиг, пов’язаний із відвідуванням місць, описаних у Євангелії: Храму Гроба Господнього, Голгофи, Віфлеєму, річки Йордан та інших святинь. Таким людям фінансово допомагали церква та філантропи.
Поїздка була довгою, на неї йшло від 1 до 3 місяців. Спочатку прочани добиралися до Одеси, звідти на пароплаві пливли майже два тижні до порту Яффа (зараз частина Тель-Авіва). З Яффи до Єрусалиму, близько 60 км, прийнято було йти пішки, що займало ще 2-3 дні. Опинившись на місці, люди зазвичай для здійснення всіх обрядів затримувалися на 2–3 тижні, зупиняючись на місцевих подвір’ях.
Поїздка до Єрусалиму вважалася найвищою формою духовного подвигу, який можна порівняти з чернецтвом. Паломники прагнули помолитися біля святинь, пірнути у Йордан, привезти додому реліквії (масло, ікони, хрестики). Навіть за максимальної економії дешевше ніж 200 рублів (близько 150 000 гривень у сучасному еквіваленті) поїздка не обходилася. Це сума, що дорівнює річній зарплаті кваліфікованого робітника, і накопичувати її доводилося роками.
Після повернення мандрівник отримував почесне для паломників звання “хаджі” або “хаджій” (аналог мусульманського “хаджа”). Але незважаючи на всі труднощі, кількість таких мандрівників стрімко зростала, і до 1914 року щорічно на Святу Землю вирушало кілька тисяч українців.
Таким чином, оксамитовий сезон для українців понад століття тому був часом подорожей, відпочинку та оздоровлення: від лікувальних процедур у європейських та українських курортах до паломницьких поїздок, що поєднували духовну та культурну складові.
