Одного з них режисер запросив у кіно після того, як звернув увагу на довгі справжні коси юної танцівниці. Роль іншого спочатку готували для голлівудського актора Джека Пеланса. Третього українці могли багато разів чути в кінотеатрах — його голосом говорили герої Джонні Деппа.
А починалися ці історії у Брусилові, Старих Вороб’ях, Житомирі, Радомишлі, Лучині та маленькому Глезному. Житомирщина дала українському театру й кіно акторів дуже різних поколінь — від облич класичних екранізацій 1960-х до зірок сучасних фільмів, серіалів і великої театральної сцени.
Станіслав Боклан: із Брусилова — до «Поводиря»
Станіслав Боклан народився 12 січня 1960 року у Брусилові. Причому акторська професія спочатку зовсім не виглядала наперед визначеною. У театральний інститут він вирішив спробувати вступити разом із другом. Перша спроба була невдалою, але наступного року Боклан повернувся.
1984-го він закінчив інститут Карпенка-Карого і поїхав до Маріуполя. Десять років працював у Донецькому обласному драматичному театрі, а з 1994 року його життя на чверть століття було пов’язане з Київським Молодим театром.
Однією з головних кіноробіт Боклана став сліпий кобзар Іван Кочерга у «Поводирі» Олеся Саніна. І в цієї ролі є несподівана передісторія: Санін розповідав, що спочатку її готували для американського актора українського походження Джека Пеланса. Після смерті Пеланса режисер запросив Боклана — і ще мусив довго його вмовляти.
Вибір виявився вдалим: за «Поводиря» Станіслав Боклан отримав нагороду Одеського міжнародного кінофестивалю за найкращу акторську роботу, а сама картина представляла Україну у відборі на «Оскар».
Потім були «Слуга народу», «Кріпосна», «Папік» та десятки інших робіт, завдяки яким уродженець Брусилова став одним із найбільш упізнаваних українських акторів свого покоління.
Раїса Недашківська: Мавку знайшли завдяки танцю і довгій косі
Раїса Недашківська народилася 17 лютого 1943 року в селі Старі Вороб’ї — нині це Коростенський район. Її дорога до кіно почалася ще до вступу в театральний інститут.
У Києві школярка займалася танцями в ансамблі Палацу піонерів. Саме туди режисер Віктор Івченко прийшов шукати дівчину на роль Мавки у першій кіноверсії «Лісової пісні» Лесі Українки. Недашківська згадувала, що після виступу режисера зацікавили, зокрема, її довгі природні коси — для образу Мавки це мало значення.
Їй було лише 17 років. «Лісова пісня» 1961 року стала її першою великою кінороботою, а образ Мавки залишився поруч з акторкою на десятиліття. Через сорок років, у 2001-му, Недашківська знову повернулася до твору Лесі Українки — уже в моновиставі.
А між цими двома Мавками була величезна кар’єра. Раїса Недашківська зіграла більш ніж у 60 фільмах. Серед її робіт — «Гадюка», «Вавилон ХХ», «Ярослав Мудрий», «Буйна», «Роксолана», «Голос трави». 1993 року вона отримала звання народної артистки України, а згодом стала повним кавалером ордена княгині Ольги.
Андрій Самінін: житомирянин, якого можна впізнати навіть із заплющеними очима
Андрій Самінін народився у Житомирі. Після навчання в інституті Карпенка-Карого понад два десятиліття працював у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, а з 2022 року грає в Національному театрі імені Івана Франка.
Його добре знають за театральними, телевізійними й кіноролями, але є ще одна частина професії Самініна — український дубляж.
Його голос звучав у «Шреку Третьому», «Мадагаскарі 2» і «Мадагаскарі 3», «Коті у чоботях», «Безславних виродках», «Джанґо вільному» та багатьох інших стрічках. Самінін також неодноразово дублював українською героїв Джонні Деппа.
Тож цілком можлива ситуація, коли глядач чув житомирянина в кіно багато років поспіль, навіть не знаючи імені людини за мікрофоном.
Василь Кухарський: із Радомишля — у кіно, а потім на фронт
Василь Кухарський народився 2 грудня 1981 року в Радомишлі. Спочатку в його біографії було більше музики, ніж кіно: він закінчив диригентсько-хоровий відділ Житомирського музичного училища імені Віктора Косенка, де навчався на керівника хору, диригента і вчителя музики.
Згодом закінчив театральний університет Карпенка-Карого. З 2008 року протягом 15 років працював у Театрі на Подолі, паралельно багато знімався.
Однією з найпомітніших його робіт стала головна роль у фільмі «Максим Оса: золото Песиголовця». Кухарський також зіграв у «Толоці», «Крутах 1918», «Відблиску», «Редакції» та численних серіалах.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Василь Кухарський пішов до ЗСУ. Його позивний був «Актор». У вересні 2023 року він дістав важке поранення в бою, а 7 грудня помер у лікарні.
Його останні кінороботи продовжували виходити вже після смерті. У 2025 році Василя Кухарського посмертно нагородили «Золотою дзиґою» за найкращу чоловічу роль другого плану у фільмі Романа Бондарчука «Редакція».
Юрій Тавров: Вакула, який народився у Лучині
Обличчя Юрія Таврова й сьогодні впізнають ті, хто пам’ятає стару екранізацію гоголівської «Ночі перед Різдвом». У фільмі Олександра Роу «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року саме він зіграв коваля Вакулу.
Тавров народився 2 липня 1938 року в селі Лучин на Житомирщині. Коли отримав свою найвідомішу роль, йому було лише 23 роки і він ще навчався акторської професії.
Вакула приніс молодому акторові широку впізнаваність, але другої настільки ж великої ролі вже не сталося. Тавров ще знімався в кіно, а потім поступово відійшов від професії. В Одесі працював будівельником, пізніше — малярем в Одеській державній академії будівництва та архітектури.
Юрій Тавров помер 2010 року в Одесі. В історії кіно він так і залишився передусім молодим Вакулою — роллю, яку зіграв на самому початку свого професійного життя.
Олександр Форманчук: із маленького Глезного — до театру Франка
Ще одна житомирська адреса на театральній карті України — село Глезне колишнього Любарського району. Тут народився Олександр Форманчук.
2004 року він закінчив університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого і того ж року прийшов до Національного театру імені Івана Франка. Відтоді ця сцена залишається головною в його професійній біографії.
У франківському репертуарі Форманчук грав у «Пер Гюнті», «Нашому класі», «Лимерівні», «Річарді III», а нині серед його ролей — Кай Марцій у «Коріолані». 2021 року акторові присвоїли звання народного артиста України.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
