Суботня інформація

Василь Шульга: У Житомирі мені світило небагато

– Якби розповідав про себе незнайомцю, сказав би, що я добрий і щирий, але погано контролюю емоції. Вчуся з цим працювати, – говорить Мартин Якуб телефоном зі свого офісу на 23-му поверсі.

Маєте гарне ім’я – Василь Шульга. Для чого вам псевдонім?

– Василь Шульга – підприємець, часто-густо спілкується російською. Тому я вирішив створити нову людину, абсолютно україномовну. Псевдо – це імена моїх прадідів. Мартин – із боку матері, Якуб – із боку батька. Обох розстріляли у 1942–1943 роках. Одного – “червоні”, другого – німці. Вирішив у такий спосіб дати їм пожити ще трохи.

Пригадуєте себе в дитинстві?

– Перший спогад: я, 3-річний, ледь не відрубав матері пальця. Цюкав топірцем гілочки. Вона вирішила допомогти – підсунула одну. А я їй по пальцю – цок. Слабенько, але слід лишився.

Я погано соціалізувався. Суспільство було для мене не­зрозумілим і агресивним, тому ще змалку в мене почали з’являтися субособистості. Я був сам із собою, але нас була ціла команда.

Літо проводив у баби, і це найкращі спогади. Житомир тоді був наполовину російськомовний. Наша родина говорила українською, але мене віддали в російську школу, бо відкривалося більше перспектив. Про якісь національні почуття не йшлося. Люди думали, як вижити.

Слабенько, але слід лишився

Вчителі, які викладали російською, отримували на 25 відсотків більшу зарплату. Якби Радянський Союз продовжився, то зараз ми української мови не мали б. Суто з економічних причин. Свідомо не носив червоного піонерського галстука.

Змалку пробували писати?

– Усвідомлено почав це робити у 8 років. Писав якісь оповідання. Іноді крав їх – переписував із книжок і казав, що то мої. Мене “попалили”, і я більше цього не робив.

Подобалися детективи – таємниці, розгадування. Мені всяка жесть близька. Цікавить темний бік людини, але водночас і можливість знайти дорогу до світла.

Але у своїх детективах підіймаєте й соціальні питання. У романі “Мертві моделі” – тему соцмереж.

– Це стало нашою паралельною реальністю. Ми підміняємо справжнє життя віртуальним, але продовжуємо сприймати його як реальне. Онлайн-життя часто сильно відрізняється від справжнього. Це помітно, коли особисто знаєш людину. Я максимально чесний. Намагаюся себе показувати таким, який є.

Мартин ЯКУБ, 40 років, письменник. Справжнє ім’я – Василь Шульга. Народився 24 вересня 1981-го в Житомирі. Мати – медична працівниця, батько – столяр. Закінчив магістратуру з політології в Національному університеті ”Києво-Могилянська академія”. 2008 року створив компанію Haizon із виробництва фото й відео. Автор кримінальних романів ”Мертві моделі” й ”Не твоє собаче діло”. Веде ютюб-канал Martyn Yakub Sho°. Співає. Грає на кларнеті й саксофоні. Захоплюється баскетболом. Серед улюблених письменників – Френсіс Скотт Фіцджеральд, Ернест Гемінґвей, Дешил Гемметт, Джоан Роулінґ, Ю Несбе, Валер’ян Підмогильний. Про родину не розповідає. Живе в Києві

 

У творах багато описуєте систему правоохоронних органів. Звідки берете інформацію?

– У мене є консультант, полковник поліції, який перевіряє вірогідність того, про що пишу. В моїх романах є певна крива розвитку наших правоохоронних органів. У “Мерт­вих моделях” зустрічаються ідейні патрульні копи. В іншому романі, коли детективу вкрай потрібна допомога, поліцейські грають у карти. А в третьому – поліція робить усе, щоб приховати вбивство темношкірої дівчини.

Після реформи правоохоронні органи змінилися?

– Наша поліція в основній масі – це узаконений криміналітет. Бандити, які мають владу й відчувають безкарність. Важелів впливу, якщо поліції протистоїть пересічна сім’я, немає. Щось може змінювати тільки велика кількість людей. Коли 2012 року були перші спроби Януковича запровадити російську мову як другу офіційну, був мітинг на Європейській площі. Стояв кордон міліції, і я поспілкувався з командиром тих “космонавтів”. Він казав: “Вас тут 500. Це фігня. Ми за 2 хвилини всіх розкидаємо. Якщо вас буде 10 тисяч, муситимемо напрягтися, але це не проблема. Якщо зберуться 100 тисяч, почнуться вуличні бої. А якщо вас буде мільйон, стоятимемо разом із вами”.

Ми сильні, коли стоїмо на Майдані? А коли розходимося, все повертається на круги своя?

– Відома фраза: революцію роблять романтики, а її досягненнями користуються покидьки. Це не змінилося. У суспільстві є запит на справедливість, але ми не знаємо, як цього досягнути.

Цікавитеся політикою?

– Я за освітою – політолог. На другому курсі університету був помічником голови юридичного апарату Верховної Ради. Працював аналітиком на виборах. Зараз політичні події весь час намагаюся відстежувати, але усвідомлюю, що в цьому мало сенсу. Набагато важливіші дії, ніж тупе споглядання новин.

Не відчуваєте небезпеки, коли говорять про спроби перевороту чи широкомасштабне вторгнення Росії?

– Це могло статися щодня протягом попередніх восьми років. Може трапитися через 15 хвилин. Важливо розуміти, що не все так просто. Якщо Росія нападе, вона теж багато втратить.

Пишете роман, у якому зачіпаєте тему расизму. Це гостра проблема в Україні?

– Це частина нашої культури. Щороку в нас офіційно реєструють 200 вбивств на ґрунті расової нетерпимості. Кілька років тому під час перегляду фільму я усвідомив себе щасливим, бо перестав сприймати темношкірих як людей іншої раси.

Підміняємо справжнє життя віртуальним

Якось на мого друга-лівійця серед білого дня налетів натовп. Били, щоб убити. Ми його знайшли в реанімації з ушкодженням мозку. Багата людина, має злегка темну шкіру. Його не грабували, а хотіли знищити. Мабуть, дався взнаки стерео­тип, що араби – терористи і “псують” українських жінок.

Яким є Київ зараз для вас?

– Тут багато можливостей. У Житомирі мені світило небагато.

Дух міста прекрасний. Але зараз столицю населяють люди, які її не поважають, і це позначається на сприйнятті міста. За кордоном усе має якусь одну спільну архітектурну рису – чи покрівлі однаково зроблені, чи камінь той самий. А в нас якась какофонія. Якщо подивитися на наші села й міста ХІХ століття – там є спільний ритм. А зараз Київ – це Рим, який захопили варвари.

 

Чи траплялися у вас вікові кризи?

– У 33 було. Мене накривало. Я поїхав у Швецію, ходив у ліс, спілкувався з камінням. Десь у той час вирішив повернутися до письменництва. Зараз мені 40, і теж певний злам відбувається, бо починаєш усвідомлювати плинність часу. Екватор пройдено. Треба щось мутити активніше. Лесь Подерв’янський сказав: “Жизнь треба прожити так, щоб у старості діти на вулиці тикали на тебе пальцем і казали: “Дивися, це той їб*нутий дід!” Цю характеристику можна застосувати до багатьох відомих дідів. Бо кожен із них був неординарною особистістю.

Щоб письменник став популярним, він має бути медійний?

– Заробляють ті, хто щось робить. Ті, хто сподівається, що видавництво заробить гроші за них, живуть у злиднях.

А що робите ви?

– Працюю над створенням бренду Мартина Якуба. Щоб цей персонаж став відомішим широкому загалу. Бо те, що пишу, цікаво не тільки нашій літературній спільноті, а й непересічному українцю.

Столицю населяють люди, які її не поважають

Наша снобістська літературна тусівка може докопатися до багато чого: як це написано, які метафори вжиті. Вони не усвідомлюють, що таке комерційне письменництво.

Я читаю книжку про американських письменників 1920–1950-х, які працювали саме в жанрі pulp-fiction, кримінального чтива. Це легкий динамічний текст із цікавим сюжетом, який читається швидко й дарує швидку емоцію. Це паралельний світ. Письменники дослідили, чого хоче читач, і створили цілу індустрію, бо почали чути людей.

Ви казали, що два місяці опановували тікток. Чим він цікавий?

– Це як фастфуд чи прості вуглеводи, які швидко дають насичення. Користі для організму мало, зате смакові рецептори задоволені. Хоч би як ми намагалися перейти до здорового харчування, час від часу дозволяємо собі бургер із McDonald’s. Зараз іде тенденція до спрощення і швидкого засвоєння контенту. Можна подивитися 15-секундний ролик і отримати задоволення, яке 100 років тому принесло би прочитання роману. Це реальність, і ті, хто не звертатимуть на це уваги, програють.

Цей інструмент можна залучити до популяризації творчості?

– Я ще не придумав як. Але насамперед маєш бути прикольний, різнобічний, цікавий. Класичних письменників, які щось бубонять на презентаціях, а потім жаліються на життя, ніхто не читає. У тіктоку такі мають вигляд понурого лайна. Потрібно працювати над собою. А новий майданчик, де вдасться себе показати, може з’явитись і за кілька років.

Якими найнезвичнішими справами вам доводилося займатися?

– Пару років тому я сплів спицями шарф і шапку. Це медитативне заняття. Я сидів на роботі і в’язав – всі з мене ржали. Але кинув, коли купив схему аранського в’язання – хотів ірландський светр сплести. Вона була на 12 сторінок. Думаю: та ну на фіг, це вища математика.

Пробував вирізати по дереву фігурки. Робив це, доки не порізав гострим ножем пальця.

Раніше кредо українців називали “моя хата скраю”, а яке слово чи фраза характеризує нас зараз?

– Воля. Скраю чи не скраю, але ми не терпимо, коли нас ганьблять. Якщо зачіпають когось одного, то сусіди можуть порадіти, але якщо зачеплять село, відбувається об’єднання. Це ми зараз бачимо. Люди хочуть, щоб була нормальна країна, і здатні до об’єднання. “Моя хата скраю” – це частина совкової ідеологеми.

“Не наслідує трендів”

Вільно висловлювати свою точку зору – ознака демократичного суспільства, – каже письменник Дорж Бату, 43 роки. – Але в українському навкололітературному товаристві не всі думки вітаються. Той, хто зізнається, що творчість Забужко чи Андруховича – “не його” тема, відгрібає тонну хейту й зневаги. Якуб не боїться висловлювати позицію. Він не хоче наслідувати тренди. Прагне просувати свої погляди. Він – літературний панк і бунтар. Риба, що пливе проти течії. За це його і поважаю.

Літературна тусівка не усвідомлює, що таке комерційне письменництво

– По-перше, Якуб – щирий. Не з тих, які говоритимуть в обличчя одне, а за спиною – інше. По-друге, цілеспрямований. Це видно з того, як працює над собою. І по-третє, Мартин авантюрний у хорошому сенсі. Зараз він схиляє мене чи не до найбільшої пригоди в моєму житті. Сподіваюся, колись буду йому за це вдячний, – говорить письменник 37-річний Максим Кідрук.

 

gazeta.ua

Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook

Меню