Житомирський поет Василь Головецький – помітна постать в національному літературному просторі. Він – член Національної спілки письменників України, автор 15 книг прози, поезії та перекладів, лауреат низки літературних премій і конкурсів. Нині завершує рукопис чергової збірки віршів. Саме про це – наше інтерв’ю з ним.
– Василю, війна багатьох письменників застала зненацька: вони ніяк не можуть приступити до повноцінної літературної праці! Розводять руками: «Не можу, не пишеться, зникло натхнення!». А в тебе навпаки!
Я такі «пояснення» на зразок «Не можу!» не сприймаю! А якби на фронті, в окопі воїн сказав: «Щось нема сьогодні настрою, не стріляється»? А якби волонтер сказав: «Сьогодні нічого не буду робити, зникло бажання»? Так, війна нас приголомшила! Всіх! Але ми повинні змушувати себе воювати: хто – зброєю, хто – словом! Якщо письменник не пише, значить, війна його за живе не зачепила! На жаль! Треба силою волі змушувати себе! Інакше Перемоги не діждемося!
– А як ти відреагував на російське вторгнення?
Підло увірвавшись в Україну уночі 24 лютого, ворог розтоптав мою душу, змервив її. Він розкидав по всьому світу мою родину, дітей та онуків, сплюндрував моє щастя. Він приніс небачені страждання і руїни моєму народу. А потім убив мене: спершу в Ірпені, потім – у Харкові, Бучі, Бородянці, Херсоні, Миколаєві, Києві, Житомирі…
І я почав рятувати свою вщент зранену душу, зшивати її віршами. Щодня, з першого ж дня війни, писав і друкував їх на своїй сторінці у Фейсбуці. Щодня, безперервно! Не було коли їх шліфувати – було тільки одне-єдине нестримне бажання: вихлюпнути всю свою безмежну ненависть до окупантів, підтримати Україну у кривавий для неї час випробувань. Так що моя нова збірка віршів написана кров’ю.
– Ти назвав її «Мамо, я убитий в Ірпені»!
Так, за назвою мого однойменного, особливо резонансного вірша. Того самого березневого вірша, якого завдяки соціальним мережам прочитали і почули більш як 2 мільйони чоловік у багатьох країнах світу. Між іншим, його, спасибі вам, надрукувала і газета «Субота»! А загалом до цієї збірки увійдуть 100 з лишком віршів, написаних за 97 днів війни у лютому-травні.
Я принципово не сортував і не компонував мої фронтові поезії. Принципово залишив їх у тому ж календарному порядку, в якому писав. Виняток зробив тільки для вірша «Мамо, я убитий в Ірпені!»: поставив його першим, стартовим. У такій вільній композиції вони, по-моєму, найкраще передадуть читачеві увесь спектр моїх переживань, усі мої розбурхані почуття.
– Коли вона вийде з друку?
Я вже закінчив готувати рукопис і в найближчі дні віднесу його у житомирське видавництво «Рута», з яким є попередня домовленість про друк. Художнє оформлення книжки готує талановита житомирська художниця Ольга Федорчук, з якою я співпрацюю вже багато років. Паралельно шукаю спонсорів. На крайній варіант, видам книжку за власний кошт.
Дуже хочу, щоб ця закривавлена фронтова збірка поезій стала частинкою світлої всенародної пам’яті про тих, хто героїчно загинув на передовій і в наших мирних містах і селах. Частинкою безмежної вдячності тим, хто без вагань, не думаючи про себе і власну вигоду, мужньо пішов захищати Україну від російських окупантів, пішов воювати і волонтерити. Вдячності тим, хто не став перед ворогом на коліна і вразив увесь світ своїм безприкладним героїзмом у Великій Визвольній Війні українського народу. Я хотів передати цією книжкою все огидне єство війни, її сатанинське нутро. І показати: хоч як війна не старалася, але так і не змогла зламати волелюбний дух народу, його колосальну силу волі. Якщо все буде гаразд, книжка вийде вже у червні! А кошти від її реалізації я спрямую на допомогу українським воїнам.
– Виходить, це буде твоя перша книжка, видана у воєнний період?
– Ні, не перша! В квітні у тому ж видавництві «Рута» вже побачила світ моя дитяча книжечка «Мирон і Лада: «Ми вас любимо!». Це вірші, написані від імені моїх найменших онуків Мирона і Лади. Створені вони були, щоправда, ще до війни, але видав я їх саме фронтової весни.
– Де онуки зараз, як відреагували на її появу?
Четверо найменших – далеко. Війна змусила перевезти їх якомога далі від Києва, у безпечні місця. А ще четверо онуків, старших – тут, недалеко від мене. Мою дитячу книжку малеча сприйняла захоплено, бо в ній не лише їхні вірші, а й фотографії! Нехай буде пам’ять для усього нашого роду!
– Які творчі плани на найближчу перспективу?
Працювати! Словом і поезією наближати Перемогу. Думаю, восени з’явиться ще одна моя фронтова збірка, з новими віршами. Заодно продовжу співпрацю з кількома національними літературними порталами патріотичного спрямування, які регулярно друкують мої твори. Планую вихід нових відеороликів на мої вірші, які майстерно готує талановитий житомирський режисер та актор Петро Авраменко. Також маю запрошення на виступи перед читачами. При можливості неодмінно буду зустрічатися з ними. Крім того, і далі працюватиму як журналіст, готуючи на замовлення місцевих видань матеріали на воєнні теми. Вірю в нашу Перемогу! Разом переможемо!
Інтерв’ю провів Віктор Миколаєнко
Джерело: Народний тижневик “Субота”
