Житомирський флагшток виглядає гарно. У Житомирі поки що не трапилося найгіршого. Того – що у Херсоні.
Але у Житомирі, як і в інших містах України, найгірше, все ж таки, трапилося. Люди не говорять проНезалежність. Про її ціну, про можливості, про невикористані шанси та змарновані можливості.
На жаль, майже не чути і про перемоги та досягнення України за минуле тридцятиліття. Натомість куди частіше люди говорять про висоту флагштоку, про «зариті у землю мільйони гривень », про кричалку на параді у Києві «Путін –Ху.ло».
Але про значимість незалежної держави майже не чути. Чому «майже»? Та все ж тому, що є сподівання, що десь на кухні чи у Фейсбуці, чи на Телеграм-«каналі» хтось та й порушить тему значимості незалежності Української держави. Чи то у День Прапора, або вже на День незалежності (24 серпня) було б не зле, а насправді дуже доречно згадати про тих, хто прагнув, хто активно сприяв і навіть про тих – хто боровся за незалежність України. Адже минулі тридцять років прямо таки рясно зрошені прізвищами людей, які не жаліли часу, сил, а дехто – й грошей задля утвердження Української держави тут, у Житомирі і на Житомирщині загалом.
Можна згадати багатьох людей, причетних до будівництва, до творення, до вшанування української минувшини. Їх сотні, таких людей. І не про висоту флагштока слід говорити у ці дні, не лише про тих, чиї імена закарбовані на гранітних постаментах чи меморіальних дошках, але й тих, хто працював, хто мріяв і хто багато робив для зміцнення нашої держави. У цивілізованих державах у часи ювілейних дат про НАЙКРАЩИХ і НАЙЗАСЛУЖЕНІШИХ людей зазвичай згадує держава.
На рівні Житомира – це мала б зробити місцева влада. Нехай це буде виступ мера Сергія Сухомлина чи губернатора Віталія Бунечка. Або ж – голови обласної ради Володимира Федоренка. Можливо навіть – усіх разом. Адже не секрет, що усім трьом, вище зазначеним посадовцям, є про що і про КОГО сказати.
Героїв, патріотів, достойників, які прагнули, мріяли, хотіли, а головне -робили багато для своєї держави у Житомирі і загалом на Житомирщині, було і є багато. Про них, як говорив Тарас, «і мервих, і живих», сьогодні слід згадати. Якщо ж влада обмежиться лише парадами, концертами і хрестоматійно – звичним покладанням квітів, якщо серед всього побаченого і ПОЧУТОГО у ці дні найвизначніше виглядатиме лише ВИСОТА ФЛАГШТОКУ, тоді нагадати, згадати, вшанувати і пом ‘янути патріотів доведеться громадянським активістам. Про них ми чуємо під час мітингів, пікетів, перетинів шляху, але саме вони мають нагадати, акцентувати увагу своїх земляків на прізвища тих, хто не жалів ні сил, ні часу, ні життя задля успіху, процвітання СВОЄЇ КРАЇНИ – України. У цьому , власне, й полягає сенс і зміст святкування. Адже головне – не забути про людей!
Сидір Ковпак
