Весь Житомир гуде, обговорюючи жахливу екстраординарну подію: на вулиці Святослава Ріхтера чоловік застрелив свою колишню дружину і застрелився сам. Мова йде про 63-річного Олександра Федосюка та 36-річну Юлію Кітлейчук. Це сталося 17 червня близько четвертої години дня поблизу дитячої поліклініки, де працювала Юлія. Вона вийшла з роботи, підійшла до свого припаркованого Peugeot 2008, сіла і, мабуть, збиралась їхати за 6-річним сином у дитячий садочок, який знаходиться неподалік. У цей момент Федосюк під’їхав на авто Volkswagen Touareg до авто, у якому перебувала жінка, вийшов із автівки і вистрілив в неї тричі із карабіну “Форт 201 ВІ”. Жінка померла на місці. Далі він вистрілив собі в голову. Слідчі поліції кваліфікували подію за статтею 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство.
Це був фатальний фінал протистояння між колишнім подружжям, яке супроводжувалось домашнім насильством, тілесними ушкодженнями та судами. Як повідомили знайомі цієї пари, два роки тому Олександр купив будинок у Пряжеві, де жила пара, а потім почалися скандали та конфлікти, і вони стали жили окремо.
Стрілянина сталась за день до судового засідання
За повідомленням ГУНП в Житомирській області, у 2024 році Юлія зверталася до поліції через завдання їй чоловіком травм. Правоохоронці провели досудове розслідування за частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України (умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості). Матеріали скерували до суду, і 18 червня мало відбутися судове засідання. Тобто чоловік вирішив покінчити зі всіма проблемами за день до судового засідання! Крім того, у серпні 2024 року на нього склали адміністративний протокол за вчинення домашнього насильства – стаття 173-2 Кодекс України про адміністративні правопорушення.
У минулому році Юлія і Олександр судилися за те, з ким буде проживати спільна дитина. 11 червня 2025 року, тобто за 6 днів до вбивства, суд своїм рішенням залишив дитину з матір’ю. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128085466/ Справа № 274/5521/24) Також Кітлейчук подавала позов про стягнення аліментів з колишнього чоловіка, і, незважаючи на зустрічний позов з боку Олександра Федосюка, суд задовольнив її позов. У минулому році Юлія звинуватила свого колишнього чоловіка у домашньому насильстві, але Корольовський районний суд, який розглядав справу, визнав, що провина чоловіка не доведена.
Всі ці судові тяганини зробили життя обох людей нестерпним. Нервові зриви, образи та погрози одного дня обірвалися кількома пострілами.
Що відомо про Олександра Федосюка?
За інформацією сайту “Житомир інфо”, у 2016-2017 роках Федосюка, який був відомий своєю бурхливою громадською діяльністю, називали самопроголошеним “айдарівцем”, його пов’язували з рейдерськими схемами. Тоді він у військовій формі, представляючись керівником підрозділу громадської організації «Військово-патріотичний клуб «Айдар», виступав на сесіях обласної та міської рад з питань забудови та земельних ділянок.
Зокрема, в жовтні 2016 року кілька десятків чоловіків у камуфляжі з нашивками «Айдар» та «Правий сектор» прийшли на сесію Житомирської міської ради, щоб висловити свої претензії міському голові. Начебто він обіцяв їм допомагати вирішувати земельні питання, а натомість мутить «корупційні схеми по відмиванню бюджетних коштів». Міський голова Сергій Сухомлин у відповідь заявив, що представники «Айдару» виконують замовлення «певних осіб» та написав заяву у прокуратуру зі звинуваченням у вимаганні.
В січні 2017 року на засіданні Житомирського виконкому з криками та штовханиною обговорювали будівництво багатоповерхівки на Старому бульварі. Під час засідання Олександр Федосюк кілька разів вибивав із рук члена виконкому та громадської активістки Віри Гринишиної мобільний телефон, жінка написала заяву в поліцію. В квітні цього ж року суд закрив справу про хуліганство Федосюка «у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення». В березні 2017 року у Житомир приїхали представники батальйону «Айдар», щоб розповісти правду про місцевих активістів, які прикриваються іменем добробату, а насправді є «військовими туристами».
Публічна активність житомирських «айдарівців» пішла на спад після того, як рішенням міської ради від 25 травня 2017 року житлово-будівельному кооперативу «Добробат» надали право користування земельною ділянкою на вул. Богунська у Житомирі. Перед цим, в грудні 2016 року, Олександр Федосюк разом з прихильниками створив обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив “Добробат”, а через кілька років судився зі співзасновниками ЖБК про визнання недійсним рішення зборів, яким його зняли з посади керівника кооперативу.
На сесії Житомирської міськради в квітні 2019 року Олександр Федосюк вже представлявся членом штабу громадського формування «Муніципальна варта», яке створене за ініціативи міської ради та має забезпечувати громадський порядок.
Як показує життя, Олександр Федосюк крок за кроком наближався до фатального пострілу. У соцмережах виставлено відео, де поліція тримає за руки Федосюка, а поряд знаходиться молодий чоловік на ім’я Андрій, якому Федосюк прострелив з пістолета ногу. Невідомо, яка була причина конфлікту і коли саме було зняте відео, але факт залишається фактом…
“Юлія вийшла із церкви і втратила свідомість”
Газета “Субота” поговорила з тими, хто знав Олександра Федосюка та Юлію Кітлейчук. Кожна людина має свою думку і своє бачення ситуації. У кожного своє ставлення до Олександра і Юлії, і розуміння мотивів трагедії: хтось говорить про гроші, хтось про велику різницю у віці, ревнощі, тощо.
Ось що розповів житомирянин Ігор Малі, знайомий Олександра Федосюка:
– Федосюк був чоловіком досить специфічним. Останнім часом у нього були великі проблеми і у бізнесі, і в сім’ї, зокрема у стосунках з дружиною. У мене з ним були поверхневі відносини, колись були деякі конфлікти, які, на щастя, не привели до серйозних наслідків.
Хочу розповісти про випадок, який пов’язаний з його колишньою дружиною Юлією. Я періодично відвідую службу у Житомирському Хрестовоздвиженському соборі. І влітку минулого року, коли ми з товаришем підійшли до храму, побачили, що звідти вийшла молода жінка, на сходах їй стало погано і вона втратила свідомість. Ми допомогли їй прийти до тями, дали води й деякі ліки. Запитали, чи потрібно її завезти до лікарні. Вона відповіла, що сама має відношення до медицини. Попросила провести її до авто, де вона збиралась трохи посидіти і відпочити. Ми провели її і пішли до храму. А коли вийшли після служби, побачили, що вона все ще сидить у машині. Жінка сказала, що їй вже легше, і вона поїде додому. Тоді я навіть не знав, хто вона. А коли 17 червня мені подзвонили і повідомили про стрілянину в Житомирі, я одразу приїхав на місце і побачив автівку тієї молодої жінки, якій стало погано у церкві. Це було “Пежо-2008”, яке мало специфічний помаранчево-перламутровий колір. Я під’їхав в момент, коли поліція діставала із авто вбиту жінку, і впізнав її. Тобто, коли влітку минулого року вона приходила у церкву, їй вже тоді було дуже тяжко і складно, мабуть, і вона намагалася просити божої підтримки. Я не розумію, як міг Олександр лишити свою дитину сиротою? Звісно, про неї подбають родичі, але вони – не батьки. У хлопчика назавжди залишиться велика рана в серці…
Журналіст попросив житомирянина Олександра Бабича, який воював у батальйоні “Айдар”, а потім став членом житомирського підрозділу громадської організації «Військово-патріотичний клуб «Айдар», дати характеристику Олександру Федосюку. Ось що він розповів:
– Федосюк ніколи не був бійцем “Айдару”. Він займався юридичними питаннями, які стосувалися житомирського підрозділу “Військово-патріотичного клубу “Айдар”. А щодо його характеристики як людини… Я навіть не можу назвати його людиною. Його дружина Юлія прекрасно розуміла, з ким пов’язує своє життя. Вона зробила свій вибір…
“Мені більше нема чого втрачати”
Подруга родини, яка й досі не може оговтатися від шоку, попросила не називати її ім’я, але погодилась розповісти про стосунки між Юлією і Олександром.
«Вони обоє були прекрасні. Юля – справжня красуня, зі світлою усмішкою, яка розтоплювала серця. Завжди щира, добра, відкрита. І Сашко – розумний, щирий, люблячий чоловік і батько. І, не зважаючи на велику різницю у віці, вони були справжньою родиною. Саша і Юля любили один одного і свого сина понад усе. Але сталося так, що вони розійшлися. А далі череда драм і непорозумінь, наче хвиля за хвилею, накривала їх родину. І врешті – розбила вщент. Вони втратили любов, довіру, рівновагу. І вже не могли спинитися. Ніхто з них…
Ми з чоловіком випадково зустріли Сашу декілька місяців тому. Він був зовсім інший, страждав неймовірно. Я бачила, як його не стало зсередини. Він схуд на 20 кілограмів, і був скоріше схожий на тінь, ніж на завжди доглянутого, усміхненого і впевненого у собі чоловіка, якого я знала… Зламаний. Розбитий. Ми довго говорили. Він нам розповідав багато. Час від часу його очі ставали вологими від сліз. Вони робили один одному так зле і боляче. Крім того, що страждали вони, страждала дитина. Зі слів Саші, Юля хотіла позбавити його батьківських прав. А Даня – то був його всесвіт.
Я не виправдовую його вчинок. Ніщо не може бути виправданням вбивству. Це страшна, жахлива помилка і трагедія. І сирота-дитина, яка втратила одразу обох. Але я пам’ятаю, як сказала йому: “Саша, будь ласка, вам треба примиритися заради Дані. Він так вас обох любить. Ви мусите! Ви ж не чужі люди, і не вороги. Ви ж дорослі і розумні. Хтось має бути мудрішим.” А він з очима, повними порожнечі, прошепотів: “Мій світ зруйнований. Вона мене знищила. Мені більше немає чого втрачати…”»
“Юлія була позитивною, легкою у спілкуванні”
Юлія Кітлейчук була медичною фахівчинею. Вона закінчила Житомирське медучилище, у 2020 році – Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука в Рівному. Працювала медсестрою у Житомирській обласній лікарні, згодом перейшла до салону краси “Шарм”, а останнє місце її роботи – відділення медичної реабілітації та фізіотерапії у КП “Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка” Житомирської міськради, поліклініка для обслуговування дитячого населення.
Колеги Юлії по роботі у дитячій поліклініці розповіли, що вона працювала ерготерапевтом, тобто допомагала дітям з інвалідністю пристосуватися до соціуму, вчила їх жити самостійно: як самому одягнутися, взутися, поїсти і так далі… Юля була дуже грамотна, позитивна. Завжди з посмішкою, щоб там у неї на серці не було. До неї на прийом одразу пішло багато дітей з інвалідністю, а коли Юлії не стало, ці діти плакали, дуже тяжко переживали втрату. Юля пропрацювала у поліклініці трохи більше року, але за цей невеликий період прекрасно зарекомендувала себе і як спеціаліст, і як людина. Всі знали, що у Юлі в сім’ї великі неприємності, але це ніяк не впливало на якість її роботи. Колективу дуже не вистачає цієї чудової людини.
У салоні краси “Шарм” Юлія певний час працювала косметологом. Колеги згадують її як відкриту, добру, позитивну людину, професіонала у своїй справі. Вона активно займалась спортом, відвідувала спортзал. Юлія була гарною господинею, робила різні смаколики, консервувала, знала безліч цікавих рецептів і пригощала своїх колег. Вона була дбайливою донькою і часто їздила у Звягель до своїх батьків, про яких піклувалась. Любила племінників. Її сімейне життя було далеко не безхмарним, але на роботі вона завжди посміхалась і клієнти її дуже любили…
* * *
У кожній сім’ї є свої проблеми та конфлікти, і розібратися у стосунках можуть лише двоє. Але позбавляти людину життя ніхто не має права. Дитину, яка залишилась сиротою, передано під нагляд сестри загиблої, яка має намір встановити опіку над племінником.
Джерело: Газета “Субота”
