У Радомишлі церква раптово вдарила по пияцтву — 100 чоловіків дали обітницю тверезості

Економічний бум 1913 року приніс у Радомишль не лише нові фабрики та реальні гроші, а й тотальне пияцтво, яке нещадно руйнувало сім’ї. Щоб зупинити алкогольну епідемію, місцеве духовенство пішло на безпрецедентний крок: влаштувало масштабне Свято народної тверезості, де понад сотню містян зі сльозами на очах присягнули більше ніколи не торкатися чарки.

За офіційними даними у 1913 році у Радомислі проживало 14586 жителів, з них: православних чоловіків – 2810, жінок – 2222, євреїв чоловіків – 4983 та жінок – 5202. Усього жителів у повіті, без міста Радомисля – 386758 осіб, з них чоловіків, жінок – 141790. У місті на той час, отримувана робітниками реальна зарплата була вищою ніж у містечках повіту, під час економічного буму 1911 -1914 років, що, втім, не заважало їм час від часу влаштовувати страйки. Слід зазначити, у той період стрімкого розвитку капіталізму, коли руйнувалися старі підвалини, як і неодноразово згодом, пияцтво на радомисльщині надзвичайно посилювалося. У такій ситуації суспільство розслаблюється. Хтось іде у депресію, алкогольну залежність. Звідси зростання пограбувань, насильства та жахливих вбивств. Тисячі простих радомислян та жителів Радомисловського повіту згинули у злиднях та безвісності, у нескінченному пияцтві, не знайшовши виходу з капіталістичної ринкової реальності. Багаті та заможні радомисляни були винятком, від загальної недуги – випробуванням винного градуса.

       Разом з тим незмінно з’являлися великі духом патріоти, котрі вставали на захист народної моральності здоров’я. Активну боротьбу з пияцтвом та пропаганду тверезості серед парафіян проводила Православна Церква. У місті Радомислі – священик Леонід Віконтович Загоровський (Троїцька церква), благочинний протоієрей Петро Іоаннович Робаковський (соборна Святого Миколая церква), священик Костянтин Володимирович Случевський. Про серйозну хворобу якого повідомила газета «Радомыслянинъ» № 16, січень 1913 рік. (Російська Національна бібліотека м. Санкт-Петербург): «Нам передають, що колишній священик Радомисльського св. Миколаївського собору отець Костянтин Случевський (син сенатора Случевського) тяжко захворів та відправлений до Києва до клініки. Становище отця Случевського визнано лікарями серйозним». Ось це поворот. Виявляється, що священик Костянтин Случевський – син сенатора Російської Імперії Случевського. Зараз важко уявити, що син народного депутата України в провінції служить простим священиком. 1910 року Священний Синод своїм указом запровадив викладання науки тверезості у всіх церковно-парафіяльних школах. А з 1914 року в школах Міністерства народної освіти наказувалося подавати учням старших класів курс гігієни, з обов’язковим включенням відомостей про шкоду алкоголю, по одній годині на тиждень протягом року. Християнська традиція тверезості чітко виражається словами апостола Павла: «Краще не їсти м’яса, не пити вина і не робити нічого такого, від чого твій брат спотикається, або спокушається, або знемагає». (Рим. 14.21).

У місті Радомислі по вул. Мала Житомирська у будинку №52 знаходилося Повітове Відділення Київської Єпархіальної Училищної Ради. Будинок належав надвірному раднику, голові міської управи Феодосію Костянтиновичу Гринцевичу, який здавав будинок в оренду Раді. Після громадянської війни в будівлі знаходився Дитячий будинок. У 60-ті роки ХХ ст. – Спортивна школа, будинок дитячої творчості. В наш час розташовується міська бібліотека та відділи книгозбереження, книгокомплектації та опрацювання літератури районної бібліотеки.

 До Ради Єпархіального Училища входили: Голова: священик Леонід Вікентійович Загоровський. Постійні члени: діловод – колезський секретар Євген Йосипович Безвенглінський, – скарбник – священик Дмитро Андрійович Буткевич, Оксин Павлович Шумовський, Микола Данилович Лихтянович (містечко Хабно), Федір Мойсейович Яворський (містечко Малин), Іларіон Іларіонович Покосовський (містечко Чорнобиль). Почесні члени: надвірний радник Сергій Васильович Хамотін (містечко Чорнобиль), надвірний радник Феодосій Костянтинович Гринцевич (місто Радомисль) Михайло Михайлович Міклухо-Маклай (містечко Малин), дійсний статський радник Олексій Миколайович Полянський, колезський радник Матвій Якович Краків ; князь Іван Петрович Трубецький (село Оране Горностайпільської волості); Володимир Євгенович Нечипоренко (місто Сквира), к. в. Костянтин Петрович Григорович-Барський, генерал-майор Віктор Вікторович барон Унгерн-Штернберг, надвірний радник Микита Йовович Фіницький (всі Радомисль), священик Іван Погорєлов (містечко Брусилів), Олександр Михайлович Радоліцький (село Кухарі), Модест Опанасович Коцюбинський, Адам Семенович Барилович (містечко Коростишів), Дмитро Трохимович Голядовський (м. Радомисль), Мирові Посередники Радомисловського Повіту: Віктор Августович Угрінович, Сергій Якович Онищенко, Леонід Федорович Бородков, Петро Іванович Шваба. Повітовий Лікар Веніамін Євграфович Богомолов, Повітовий Санітарний лікар Петро Петрович Радаєв; контролер 2-го Акцизного округу Петро Михайлович Якубовський, діловод Андрій Іванович Шевченко.

В бюджет Російської імперії 1914 р. було закладено прибуток від винної монополії у вигляді 1 млрд. крб. Гроші на ті часи були солідні, але виходили вони за рахунок людських життів – з 1911 по 1913 рр. споживання горілки зросла на 17%. В історії Російської імперії 1913 був визнаний одним з найбільш п’яних. У п’яний рік горілку «Смирнов» продали 5 мільйонів пляшок. Засновник купецької династії Петро Смирнов стверджував: «Краще горілки напою немає, що російська людина без неї?! Хіба винен народ, що пияцтво стало нормою життя? Нині п’ють від безнадії, від туги… Що попало п’ють. Але у повальному пияцтві винна не горілка, а те, що під неї маскується. Справжня горілка – це ліки». У пресі та у Державній думі бюджет відкрито називали п’яним, а владу звинувачували у цілеспрямованому спаюванні народу. Проблема споживання алкоголю насправді стояла дуже гостро. Фінансові втрати від злочинів, травматизму та прогулів, пов’язаних із пияцтвом, були значними. Але головне – пияцтво починало загрожувати здоров’ю нації та існуванню цивілізації.

Благословенна обставина сприяла тому, що в повітовому місті Радомислі 28 квітня 1913 року проведено перше урочисте свято народної тверезості. Дивний день був обраний для проведення свята православною церквою та місцевою владою. За два дні 1 травня – Міжнародний день солідарності трудящих. Є якийсь неймовірний збіг у датах. У місті за статистичними даними налічувалося 2000 робітників, які працювали на фабриках, шкіряних заводах, численних майстернях та друкарнях. Напевно, щоб робітники здуру не напилися і не влаштували смуту в місті і на майовках у лісі. Можливо, місцева влада відреагувала на розпорядження міністра внутрішніх справ. Газета «Радомыслянинъ» №40, 15 квітня 1913 рік. (Російська Національна бібліотека м. Санкт-Петербург): Внутрішні вісті. «Розпорядження Н.А. Маклакова. Міністр внутрішніх справ запропонував губернаторам і градоначальникам не допускати жодних демонстрацій 1-го травня, а також вивісити оголошення про те, що суворо карається будь-яка спроба зняти з роботи робітників, що посіли місце страйкарів».

Про свято народної тверезості повідомила повітова газета «Радомыслянинъ» № 50, 30 квітня 1913 року. (Російська Національна бібліотека м. Санкт-Петербург): «Свято народної тверезості у місті Радомислі. З благословення високопреосвященнішого Флавіана, митрополита Київського та Галицького, і в нашому місті Радомислі, за прикладом інших міст, містечок та сіл Київської губернії, 28 квітня було влаштовано перше урочисте свято народної тверезості. Напередодні, після всенощного молебня, здійсненого в міських храмах за участю церковного хору та великої кількості молящихся, настоятелями храмів розяснено було народу велике значення і зміст свята народної тверезості, що влаштовується вперше у нас. Потім о 8 годині вечора 27-го квітня, згідно з пропозицією благочинного 1-го корпусу протоієрея о. Петра Робаковського, міське духовенство разом з кліриками храму, представниками від парафіян та почесними особами з городян на чолі з повітовим радником паном Завадським-Краснопільським, зібралися в народній чайній для узгодження короткої програми самого дійства, потому ухвалили: дотримуватися на цей випадок зразкової свята тверезості», надрукованій у «Київських єпархіальних відомостях». 28 квітня після вечірньої літургії в Радомисловському Свято-Миколаївському міському соборі урочистим чином, за участю всього кліру протоієреєм П. Робаковським сказано було народу глибоко-прочутливе слово, в якому яскравими штрихами змальовані були всі ті лиха на Святій Русі від надмірного вживання народом спиртних напоїв; слухачам запропоновано проповідником об’єднатися в гуртки непитущих, оголосити бойкот алкоголю у всіх його видах і скласти «парафіяльне братство тверезості».

О 12 годині було здійснено урочисту хресну ходу до пам’ятника Царя-Визволителя, де духовенством за участю об’єднаного церковного хору та тисячного натовпу прочан, здійснено було молебінь з освяченням води, окропленням настоятелем собору віруючих, проголошенням трьом дияконам слова із боку старшого зі священнослужителів – протоієрея О.П. Робаковського: «Свято народної тверезості закінчилося у нас у Радомислі читаннями, запропонованими ввечері 28 квітня в народній чайній місцевим духовенством, що зібралося в масі натовпів народу про шкоду і згубні дії алкоголю, причому читання супроводжувалися показом санітарним лікарем Радієвим на екрані аудиторії тіньових картин. Перед початком читань, у перервах і по закінченні їх виконані були соборним хором разом із публікою деякі великодні піснеспіви. Нарешті відбулося відкриття «парафіяльного братства тверезості», у члени якого записалося 100 чоловік, які дали обітницю тверезості. Від душі побажаємо, щоб ці нові, утворені при церкві установи на ґрунті рідної історичної традиції, швидко наповнилися членами, досягли бажаних результатів і врятували в майбутньому нашу батьківщину від пияцтва, хуліганства, розбещеності та пустощі, що поїдає нас Л.Ш. ». 

Публікацію написав справжній духовний подвижник – протоієрей Лев Шулькевич, від своєї щирої души  й доброго серця. Якого сміливо  можна  назвати майстром вишуканого писаного слова. Безумовно, що не всім прошаркам населення подобалась громадянська позиція священника. Дисципліна і порядок  підкреслювалось в публікації. Якщо замінити слово «література» на «історію», отримаємо нестандартне вивчення  цивілізаційної місії останньої. За останні роки, видано багато книг з історії Радомисля і повіту. В жодній книзі навіть не згадується ця  історична подія в місті. Заради справедливості треба сказати, що завдяки публікації Льва Шулькевича  в повітовій газеті «Радомыслянинъ» святу народної тверезості пощастило  уникнути забуття.

Часто в історії, та й у нашому житті, благочинні починання та добрі справи піддаються сумніву скептиків. За кілька днів після проведення свята народної тверезості у місцевій газеті опубліковано невеликий фейлетон. Газета «Радомыслянинъ» №53, травень 1913 р. (Російська Національна бібліотека м. Санкт-Петербург): «Побіжно. З різних частин нашого повіту ми отримуємо звістки про влаштування дня свята тверезості. Посміхнеться, звичайно, читач і скаже: «Чи мало що можна влаштувати тільки? Влаштувати можна; але що з того? Але ні, уявіть собі, читачу, що ставлення населення до цього свята за відомостями наших кореспондентів, найкращі: «помічається всюди, що це свято справило враження навіть на темну масу, яка загрузла в «п’яному болоті». «Відчувалося, – пише інший: «що кожен пропийця, що встає з чаркою в руках, вічно думаючий про те, де б випити, щиро бажає в ту хвилину, коли перед ним представили весь жах пияцтва, цього бича всього людства загалом, а села особливо, знайти у собі силу протистояти тяжінню цієї «гіркої» води, відмовиться від пияцтва і врятувати себе. Багато хто плакав». Нехай це п’яні сльози, нехай п’яні каяття є наслідком хвилинного просвітлення, але все ж таки треба вважати, «свято тверезості» принесло трохи користі. Я не покладатиму особливих надій, не скажу навіть, що всі засновані братства тощо, матимуть успіх і процвітатимуть. Але якщо можна хоч на хвилину відвернути масу від пияцтва, якщо є можливість її задуматися, то не заважало б частіше влаштовувати ці свята або що-небудь в цьому роді.

Можливо, насправді вдасться зменшити зло, яке спричиняє повальне пияцтво. Частіше нагадувати, частіше малювати наслідки пияцтва і хуліганства, що витікає від нього, і може, менше стане бідних сімей «глави яких забувають свої обов’язки і проводять весь час у трактирах, будучи додому тільки тоді, коли кошти вичерпаються і потрібно забрати ще що-небудь з будинку, щоб закласти за «сотку» горілки». Можливо, вгамується сільська молодь, яка конкурує з батьками у «випивках» та влаштувує різного роду бешкетства. Можливо! Важко звичайно, повірити, але якщо даються хоч деякі проблиски, то не можна пройти повз: треба зупинитися і спробувати. Може! Може! Випадковий». Хто підписався псевдонімом «Випадковий» історія замовчує.

Прості люди… Вони різні. Хто у скрутну хвилину безрозсудно піддається спокусою Бахуса. Хто завжди і в усьому шанує розум людський. Хто в час випробування за втіхою та підтримкою звертається до Бога. Віра і розум не суперечать одне одному. Так було завжди, старше покоління вирізнялося більшою релігійністю, ніж молоді. На той час жителі Радомисля та повіту були забобонними, глибоко релігійними, серйозно ставилися до своєї православної релігії, багато хто був схвильований і вражений. Свята «народної тверезості» раніше місто не бачило. Народу свято припало до душі і стало гірким уроком для городян. Люди здебільшого гаряче підтримали ідею загальної тверезості. Як видно з опису свята народної тверезості і дуже важливо, що багато людей давали клятви стриманості від спиртного. Говорячи сучасною мовою – кинули вживати алкоголь. З чіпких лап Бахуса рідко вдається вирвати неприкаяну душу людини. Боротьба з пияцтвом – це важка справа, важкий клопіткий, досить величезний обсяг роботи. Православна церква ні на день не припиняла своєї боротьби з алкогольним злом на Радомисльській землі. Жодних сумнівів, що наведена вище інформація представляє незаперечний інтерес для сучасників.

Джерело: Субота Онлайн

Автор: Олександр Пирогов, м. Радомишль