Сумна інформація про те, що 24 липня, близько 19.30, у Малині, на власному подвір’ї, розташованому на вулиці Черняхівській, покінчив життя самогубством (нібито застрелився з рушниці) відомий приватний підприємець Олег Володимирович Петрук (12.07.1970 року народження – 24.07.2024), швидко облетіла місто і громаду.
Інформацію підтвердили й у відділі комунікації ГУНП в Житомирській області та місцевому відділі поліції.
— За фактом самогубства чоловіка, нібито пострілу з вогнепальної зброї, нині в поліції порушено кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального кодексу України з додатковою відміткою «Самогубство», — повідомили в поліції. — Тіло покійного для детального огляду передано судмедексперту. Ознак насильницької смерті при огляді тіла покійного не виявлено. З місця події вилучили вогнепальну зброю (рушницю). Триває слідство.
Одну з версій правоохоронців, пов’язаних із нібито причетністю когось до вбивства відразу допомогло відкинути відео з камери спостереження, що є на подвір’ї цієї родини.
Смерть підприємця – шок для рідних і всіх, хто його знав
Для рідних – дружини, сина, тещі, невістки та всіх, хто знав пана Олега, його передчасна смерть на 55-му році життя, м’яко кажучи, шокувала. Успішний, здоровий, позитивний чоловік, досвідчений підприємець, палкий патріот України…
Олег Володимирович закінчив Іванівську школу колишнього Малинського району, де працювала вчителем-філологом його мама, затим – Малинське ПТУ№36 за фахом «Тракторист», і з 1995 року почав займатися підприємницькою діяльністю. А в системі роздрібної торгівлі You Control фізична особа-підприємець О.В.Петрук оновлював свої дані серед когорти партнерів роздрібної торгівлі з усієї України 27 липня 2020 року.
Років із два бізнес він передав сину Дмитру, а сам закцентував увагу на селі, де розводив господарство, ремонтував і реставрував мамин будинок…Там він проводив багато часу, йому там дуже подобалося…
Журналісту тижневика «Субота» вдалося поспілкуватися з сином покійного — Дмитром Петруком. Після слів співчуття, на запитання «Що найбільше полюбляв у житті його тато?» він, зокрема, відповів: «У першу чергу завжди був патріотом своєї країни, багато допомагав людям, читав багато книжок про історію України, захоплювався походами в гори, дуже любив Українські Карпати, культуру людей, які проживали на цій території, їхні звичаї і традиції. Також надавав перевагу катанню на гірських лижах, ну а загалом був людиною слова, тобто, якщо пообіцяв, завжди виконував, і постійно приходив людям на допомогу! Це невимовна втрата для всіх нас…”
«Помпова рушниця була зареєстрована офіційно з метою самозахисту, хоча тато мисливством ніколи й не займався…»
— Напередодні трагедії нічого дивного в поведінці та вчинках тата не спостерігали?
— Так. За тиждень до трагедії тата ніби підмінили. Раніше з ним такого не було. Ніби якісь чорні сили вселилися в той час у нього і керували його діями, висловлюваннями та вчинками. Він постійно щось нібито марив, а його висловлювання здавалися дивними. А ще говорив і робив якісь нісенітниці, які ми, рідні, не зовсім розуміли. Звісно, ми намагалися не раз із ним говорити, пояснювати та наші зусилля виявились марними. На зауваження він не зважав, а сам жив ніби в якомусь іншому світі, відірваному від землі… До лікаря з цього приводу ми не звертались, бо думали, що це все минеться…
— Пригадуєте, як все сталося того вечора?
— Звичайно, бо це все сталося дуже швидко і майже в мене на очах. Того вечора тато взяв до рук зареєстровану офіційно з метою самозахисту помпову рушницю, хоча до полювання він був байдужий (він все любив, щоб було по закону, — Авт.) і здійснив один постріл у будинку, поціливши у стелю. Затим він вийшов на галявину на подвір’ї, поцілив дулом рушниці в рот і вистрелив… Ви можете лише уявити нашу реакцію після цього…Шок. Розпач. Біль. Горе. Досі не віриться, що його не стало…
— А яка ж причина такого вчинку тата, не аналізували?
— З цього приводу нічого вам не можу сказати, бо самі нічого не знаємо й не зрозуміли чому так сталося…
«Спочатку тато був християнином, а потім прихильником РУНВіри…»
— А якими були релігійні переконання Вашого тата?
— Він був християнином, відвідував церкву в Малині, але давно вже прихильно відносився до РУНВіри. Це учення спрямоване на українців, яким цікавий стародавній світогляд власного народу, які прагнуть відзначати рідні свята, жити за рідними багатолітніми звичаями та обрядами, котрі своїм корінням сягають ще дохристиянських часів. РУНВіра стверджує, що релігій багато, тому що є багато неоднакових розумінь Бога. Є релігії інтернаціональні: буддизм, християнство, іслам. І є народи, які мають національні релігії (японці, індуси, юдеї, китайці та інші). Вони своїми національними вірами установлюють своє окремішне (незалежне) місце в духовному житті людства. А ще РУНВіра критикує поклоніння єврейським святиням (Єрусалим, Вифлеєм, Йордан), тому що, на їхню думку, український народ має свої святині (Дніпро, Київ, Хортиця та ін.).
Одним із понять вчення є Духовна Незалежність, котра є священною і покликана обороняти національну свідомість…
Друзі та знайомі Олега Володимировича про нього згадують лише позитивно.
Бізнесом він почав займатися близько 30 років тому. Мав декілька продуктових крамниць у Малині. Останнім часом від бізнесових справ він дещо відійшов, передавши цю нелегку справу синові – Дмитру. На сьогодні в родини покійного підприємця залишилась одна крамниця, розташована в самісінькому центрі Малина, ще одна – передана в оренду.
— У крамниці Петрука завжди приємні продавці, різноманітний і свіжий товар, адекватні ціни, — розповіла малинка Галина Остапенко. – Я в них завжди купую сири, ковбаси, овочі та молочку, солодощі. – Власника особисто я не знала, але бачила декілька разів раніше в магазині. Чула про це горе, це непоправима втрата в першу чергу для рідних і для нас, покупців. Чула, що він був хорошим чоловіком, допомагав людям.
«З Олегом ми починали разом працювати в Народному Русі України, а затим – і у ВО «Свобода», — пригадав один із друзів і прихильників за політичними переконаннями, спортсмен, президент клубу кікбоксингу «Файтер», голова ГО «Во «Легіон честі», депутат міськради та райради чотирьох скликань Василь Федоренко. — Він був справжнім патріотом, надійним, відвертим, вірним, дуже любив Україну, боровся за справедливість і правду, любив все українське. Дуже шкода, що він, на жаль, зарано пішов у засвіти. Будемо його завжди пам’ятати й продовжувати всі його ідеї й плани».
Знайома Олега Валентина розповідає, що він був дуже хорошою людиною.
— Ми колись в його дитячі роки проживали неподалік. Я пам’ятаю його маму Людмилу, яка була комунікабельною жінкою й багато років працювала вчителем-філологом у Іванівській школі. Олег із юних років був спокійним, тихим, врівноваженим, у гучних компаніях я його ніколи не бачила. Як підприємець, він теж був успішний, досвідчений, людяний. Що спонукало його до такого вчинку – навіть не знаю, що й подумати. Дуже шкода, що так сталося…
Колишня продавчиня магазину Олега Петрука Людмила також нічого поганого про свого шефа сказати не може.
— Я майже спочатку заснування працювала в магазині пана Олега, — повідала жінка. – Я його знала як свого роботодавця і гарного й надійного колегу. Він завжди вирізнявся дисциплінованістю, пунктуальністю, людяністю, щирістю, тонким знанням попиту своїх покупців, із закупок він завжди привозив все вчасно, навіть сам розвантажував товар. Незважаючи на втому й напружений графік роботи, він ще й знаходив час, щоб нас, продавців, підбадьорити, пожартувати, підтримати. Я чула, що нині він від підприємництва відійшов, передав бізнес синові Дмитру, продавцем в їхньому магазині працює і його дружина Наталія…
Він часто проводив свій час у с.Нянівці, звідки родом його мама. Він навіть розпочав реставрувати стару батьківську хату, мав невелике господарство (кури, качки), за яким полюбляв доглядати й піклуватись… Та всім планам цього доброго й хорошого чоловіка здійснитися, на жаль, не судилося. Дуже шкода, не вірю, що його більше немає. Жила людина, планувала, міряла… Та, на жаль, всім планам цього доброго й хорошого чоловіка здійснитися не судилося. Дуже шкода, не вірю, що його більше немає.
Відома в Малині нотаріус Ірина Сотніченко так висловилася на некролог у мережі «Фейсбук», присвячений Олегові Петруку:
«Тяжко змиритися…Пішов із життя прекрасний і доброзичливий Олег Володимирович Петрук…Погляд Олега випромінює безмежну людяність і доброту…Царство Тобі небесне… Вічний спокій…Мої співчуття рідним і близьким».
Настоятель Свято-Покровської церкви ПЦУ, протоієрей, отець Василій (Ігнатович) також добре знав покійного.
— Коли ми в Малині починали будувати Божий храм, пан Олег допомагав нам у цій справі, — сказав отець Василій. – Він просив, я освячував його тоді відкритий новий магазин. Часто спілкувались. Інколи на зиму я просив його привезти по оптовим цінам овочів на зиму, він ніколи не відмовляв, а оперативно виконував моє прохання. Коли сталося це горе, до мене в церкву прийшла його згорьована дружина Наталія, щоб проконсультуватись з приводу чинів відспівування та поховання чоловіка саме в такий момент. У таких сумних і трагічних випадках, відповідно до церковних правил, ми не маємо права брати участь у похоронній процесії взагалі. Виняток можуть становити покійники, які завершили своє земне життя в такий спосіб (самогубство, – Авт.), але мають офіційне медичне заключення про тривалі психіатричні захворювання, ще відспівувати зараз в період війни ми можемо воїнів, котрі отримали контуження і пішли у засвіти, вчинивши самогубство…. У таких випадках рідні покійних повинні взяти дозвіл у владики й лише тоді на похороні батюшка зможе провести всі належні духовні процедури. В іншому ж разі всі дії священика на похороні при, на превеликий жаль, покінченні життя самогубством не матимуть жодної духовної сили. Життя людини – найцінніший скарб, даний Богом. Тому його слід кожному з нас прожити гідно, і, не зважаючи на різні потрясіння, нервові життєві ситуації чи проблеми, яких нині вистачає в кожного з нас, варто знаходити в собі сили жити далі, переборювати й переживати ці всі моменти й насолоджуватись далі життям на повну потужність.
На похороні лунали лише патріотичні пісні. Їх дуже любив Олег Петрук
У день похорону, 26 липня, до добротного будинку, розташованому на вулиці Черняхівській у Малині, де проживав пан Олег із родиною, окрім рідних і близьких прийшли його друзі, знайомі, колеги, колишні й нинішні однопартійці.
У натовпі люди говорили про те, що нібито того дня пан Олег, взявши до рук рушницю, вистрілив спочатку в стелю, а потім вийшов на подвір’я і поцілив у себе… Що спонукало чоловіка піти на такий важкий крок – невідомо. Версій з вуст людей лунало декілька, але до повного завершення слідства їх озвучувати не можна.
Духовий оркестр, на прохання рідних, виконував під час сумної процесії лише патріотичні пісні – «Ой у лузі червона калина», «Яворина», Гімн України «Ще не вмерла України…»
У рідній для Олега Нянівці, де минули його юні роки, жителі, за давньою традицією для цього приміського села, виносили до труни Олега цукерки, хліб, хустини, квіти…І також всі в один голос відгукувалися про свого земляка тепло, щиро, як про вправного господаря, зразкового сім’янина, патріота…
«Олег був доброю та щирою людиною…»
Знайомі й друзі покійного згадують про нього лише добре. Він був людиною слова і порядку.
Все це дуже боляче й непоправимо. Жила успішна людина, а тепер її уже немає і не більше не буде… Чому так сталося, відомо лише Всевишньому. Шкода, звісно, що так рано завершив земне життя пан Олег. А родина тепер все життя житиме з невимовним тягарем на душі з приводу втрати найріднішої людини.
Нелегкі випробування для кожного з нас дарує сьогодні життя. Особливо нині в період російсько-української війни люди дещо знервовані, часто переживають стреси, потрясіння, горе й біду, розруху. Пам’ятаймо, що життя нам дається лише один раз, тому маємо прожити його на повну, насолоджуючись ним, радіючи кожному дню, успіхам рідних і близьким нам людей. Хтось із відомих сказав: «Ви живете лише раз, але якщо ви робите це правильно, одного разу достатньо!»
А такі, на жаль, трагічні вчинки залишають на все життя, в першу чергу, рідним і близьким лише осад, біль, незагоєну рану, море сліз і розпачу, душевну пустоту, моральну й психологічну виснаженість.
Тижневик «Субота» висловлює щирі співчуття рідним і близьким покійного. Сил і витримки пережити важку втрату найдорожчої людини.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Богдан Лісовський
