Трагічна звістка про раптову смерть 17-річного футболіста з Коростеня Максима Баранівського вранці 11 серпня сколихнула спортивну спільноту Коростенської громади та Житомирщини, його друзів, педагогів і знайомих. Максим був випускником Коростенського міського ліцею №2 імені В. Сингаївського та Житомирського обласного спортивного ліцею Житомирської облради, кращим бомбардиром юнацької Національної ліги з футболу, півзахисником і капітаном команди.
Максим був молодим і перспективним гравцем ФК «Мал» (Коростень), а також дорослої команди «Агронива» (Коростень). Крім того, він був вихованцем футбольної академії ФК «Полісся» (Житомир).
Представники житомирського клубу назвали смерть свого вихованця невимовно тяжкою та болючою втратою для всієї спортивної спільноти. У повідомленні пресслужби «Полісся» зазначено:
«Сьогодні вранці зупинилося серце нашого вихованця — Максима Баранівського. Для нашої родини Полісся це невимовно тяжка та болюча втрата. Важко знайти слова, щоб прийняти й усвідомити, що Максима більше немає поруч. Щиро співчуваємо батькам, рідним, близьким, друзям та всім, хто знав Максима. Сил вам пережити цю страшну втрату. Легких хмаринок тобі, Максиме. Назавжди в наших серцях», — написали на офіційній сторінці клубу «Полісся».
У ФК «Мал» про свого вихованця написали:
«Пішов у вічність вихованець ДЮСШ «Академія футболу» ФК «Мал» Максим Баранівський. Сьогодні, 11 серпня, не стало нашого вихованця Максима Баранівського. Йому було лише 17 років. Максим був частиною великої футбольної родини ДЮСШ «Академія футболу» ФК «Мал». Разом із друзями він тренувався, виходив на футбольне поле, радів перемогам та залишив теплі спогади у серцях тих, хто був поруч із ним. Важко знайти слова, які можуть передати біль цієї втрати. Висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким, друзям та всім, хто знав Максима. У цей важкий час родині Максима потрібна наша підтримка. Кожен, хто має можливість допомогти, може долучитися. Світла пам’ять про Максима назавжди залишиться з нами».
«Спортом Максим почав займатися змалечку, а м’ячем міг перекинути вазон чи поцілити у вікно…»
Журналісту «Суботи» вдалося поспілкуватися з рідною сестрою Максима Іриною Михайлівною Петровою. Ось що вона розповіла:
— Нас у родині троє дітей: я, брат Микола і Максим, — розпочала розмову пані Ірина. — Я тривалий час проживаю окремо від батьків, але ми постійно на зв’язку. Я знала все і переймалася всіма питаннями, що стосувалися нашої родини.
Максим за 17 років жодного разу не посварився зі мною, хоча в родині бувають, знаєте, різні ситуації… Він був спокійним, врівноваженим, компанійським, щирим і відвертим. Змалечку любив спорт, бо армреслінгом займався старший брат Микола, який і привчав його до спорту та тренувань із юних років.
Уже у 5–6 років Максим підтягувався, качав прес, бігав… Микола часто відвідував тренування, брав участь у різних змаганнях, мав нагороди. Напевно, це й стимулювало Максима до ще активніших занять спортом.
А згодом він захопився футболом. Як і всі діти, міг м’ячем розбити люстру в кімнаті чи перекинути вазони… До футболу його, окрім дідуся, прилучив і тато. Максим не пропускав жодного тренування. Марив цією грою. Навчав грати у футбол навіть мою 9-річну донечку Софійку. Батьки душі не чаяли в синові, пишалися ним і всіляко підтримували в усьому…
Максим чудово поєднував спорт із навчанням і мріяв здобути вищу освіту. Він навіть вступив на факультет «Національна безпека» НАУ… 20 серпня ми мали їхати до столиці, поселяти його в гуртожиток, завозити документи… Він завжди допомагав бабусям. Був безвідмовним, відкритим і дуже любив дотепно пожартувати, усміхався…
«Звечора ніщо не віщувало біди, а вранці Максиму раптово стало зле…»
— Того ранку ніщо не віщувало біди? — продовжую розмову.
— Так. То був не просто шок для всіх нас… Напередодні, в понеділок, Максим прийшов із тренування додому, дивився телевізор і грав у телефоні. Вранці 11 серпня тато зайшов до кімнати Максима. І в цей момент у брата з рук раптово випав телефон, закотилися очі, йому стало зле… Викликали «швидку». Медики робили декілька спроб запустити серце брата, але пульс, на жаль, так і не з’явився… Потім його ще тривалий час намагалися реанімувати лікарі міської лікарні, але їм теж це не вдалося… Серце Максима не витримало… Він усіх нас дуже рано покинув, залишивши сум, біль, розпач, сльози та порожнечу в розбитих серцях… Будемо його завжди згадувати й молитися за спокій його доброї душі…
«Максим міг грати у футбол довго і так само довго розповідати про цю гру…»
Максим міг грати у футбол до великих кров’янистих мозолів, стирати пальці в бутсах до крові й намагався приховувати це від батьків, бо боявся, що вони не пустять його на тренування. Проте батьки бачили й знали, наскільки сильно він віддавався футболу.
Під час розтину виявили патологію серця. У висновку судмедексперта Коростенського міжрайонного відділення Житомирського обласного бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради Наталії Мельник причиною смерті Максима зазначено гостру серцево-судинну недостатність та гіпертрофічну кардіоміопатію (ГКМП) — захворювання, що характеризується потовщенням серцевого м’яза, зокрема стінок шлуночків.
Батьки Максима — Галина Василівна Петрова та Андрій Дмитрович Баранівський — у розмові з журналістом «Суботи» не приховували розпачу й горя.
— Максим мріяв і жив лише спортом, — розповіли вони. — Він хотів досягти великих успіхів і результатів, хоча вже й мав багато медалей, кубків, грамот і подяк… У дитинстві він був дуже маленьким, ми жартома називали його «Бублик»… Навіть коли він до крові натирав ноги, стирав нігті на пальцях ніг, ми про це знали, але він не одразу зізнавався, щоб ми не заборонили йому відвідувати тренування.
На останньому тренуванні він почувався нормально. Скарг на здоров’я не було. Якщо інколи потрібно було щось допомогти, Максимко міг ще певний час поніжитися в ліжку, а коли йшлося про тренування з футболу, він миттєво вставав і біг на них.
Максимко ніколи не сумував, багато жартував, усміхався… У нашій родині футболом займався дідусь Дмитро. Можливо, й від нього він ще більше хотів пізнати цю гру й досягти неабияких успіхів. Допомагав і підтримував його в усьому й тато…
На проблеми зі здоров’ям він нам ніколи не скаржився! Просто горів і марив цією грою, досяг уже певних успіхів і пішов від нас, нічого не сказавши, не поскаржившись, залишивши нам пекучий біль, гіркі сльози, розтерзані душі та вічну невигойну рану… І багато нагород, які свідчать про те, що він мав справді перспективне й успішне майбутнє. Та не судилося — Всевишній вирішив по-іншому…
Генеральний директор КНП «Коростенська міська лікарня» Сергій Ковердун журналісту «Суботи» підтвердив факт смерті 17-річного коростенця.
— На превеликий жаль, такий випадок мав місце вранці 11 серпня. До нас у реанімаційне відділення цей юний пацієнт поступив у стані клінічної смерті. Лікарі закладу впродовж майже двох годин намагалися запустити серце юнака, але, на превеликий жаль, хлопець помер. Нині всі необхідні офіційні матеріали щодо причини смерті ми чекаємо від судмедексперта, бо тіло направили на розтин. Щирі співчуття рідним і близьким Максима.
Директор Коростенського міського ліцею №2 імені В. Сингаївського Оксана Володимирівна Кузнєцова пригадала, що Максим — випускник їхнього ліцею 2024 року. Після 9-го класу він вирішив продовжити навчання в Житомирському обласному спортивному ліцеї ЖОР.
— Хлопчик гарно навчався, був спортивним, вихованим, дисциплінованим, чемним і щирим. Від нього завжди йшов лише позитив. У його родині троє дітей: двоє братів і сестричка, вони всі закінчували наш ліцей. Хороша родина, прекрасні виховані діти. Дуже шкода, що Всевишній відміряв так мало років життя Максимкові й забрав його дуже-дуже передчасно до себе, у Царство Небесне. Щирі співчуття батькам, сестрі, брату, всім рідним і близьким цієї світлої й дуже позитивної дитини.
Перша вчителька Максима Наталія Бовсунівська згадує:
«З глибоким сумом та невимовним болем у серці я, як перша вчителька, сприйняла звістку про смерть Максима. Максим був неймовірно світлою, доброю та щирою дитиною, яка мала попереду все життя. Його усмішка, допитливість та доброзичливість назавжди залишаться в моїй пам’яті. Висловлюю щирі співчуття батькам, родині та близьким. Розділяю ваш невимовний біль та сумую разом з вами. Світла і вічна пам’ять Максимові…»
Олена Скаковська:
«Щирі співчуття родині та близьким… Неможливо прийняти й усвідомити втрату, коли життя обривається так рано… Усього 17 років — ціле життя, яке ще мало бути попереду… Нехай сили пережити цю страшну втрату допоможуть рідним вистояти, а світлі спогади про нього назавжди залишаться у серцях. Світла та вічна пам’ять…»
Директор футбольної академії ДЮСШ Коростеня Віктор Петрович Васянович розповів:
«Максим був дуже талановитим вихованцем, перспективним спортсменом-футболістом, капітаном команди. Ніколи жодних конфліктних ситуацій там, де був Максим, не було. Хороший, здібний хлопчик. Жаль, що так розпорядилася доля, зігравши злий і дуже болючий для всіх нас і рідних жарт, який обпікатиме наші серця і душі все життя. Вічна і світла пам’ять Максимові. Не забудемо…»
«У класі Максима всі називали “попригунчиком”, а я — “промінчиком”…»
Зі сльозами на очах про Максима згадувала й куратор, учитель мистецтва та німецької мови Житомирського обласного спортивного ліцею ЖОР Юлія Олександрівна Столярова:
«Я не можу говорити про цю “золоту” дитину в минулому часі… Ми всі його називали “промінчиком” нашого класу, де навчалися 15 здобувачів освіти… Позитивна, світла, добра людина. Завжди з усмішкою сприймав будь-які новини, був для нас усіх справжнім енерджайзером і моїм “попригунчиком”… Не віриться, що був — і вже більше не побачимося, не поговоримо, не пожартуємо… Максим лише в червні випустився з нашого ліцею, мав амбітні плани, яким тепер уже ніколи не судилося збутися… Щиро співчуваємо всій родині Максима і його рідним. Це невимовне горе й біль, з яким вони мають жити упродовж усього життя, важка невигойна рана, непідвладна навіть часу…»
Однокласник Максима в Коростені та Житомирі Дамір Сума із сумом розповів, що його друг був справді дуже хорошою людиною, мав світлу й багату на добрі справи душу:
«Я з ним грав у футбол із 1-го класу. Він був справжнім профі у футболі. Дуже радів успіхам і дуже переживав через невтішні результати. Співчуваємо всім його рідним і близьким».
«Мав жагу до перемог і був дуже активним та перспективним спортсменом…»
Перший тренер Максима в Коростенській ДЮСШ академії «Мал» В’ячеслав Віталійович Гаєвський також згадує, що Максим був одним із кращих його учнів, по-справжньому щиро закоханим у футбол:
«Максим почав тренуватися в мене з 3-го класу. Він так стрімко і серйозно увійшов у нашу команду, що вже в 11-му класі здобув титул “Кращий бомбардир” юнацької Національної ліги з футболу. Грав також за команду СДЮСШ “Полісся” (Житомир) у першій лізі. Його результат — 30 голів у 24 матчах! Грав і у складі дорослих команд… Результат говорить сам за себе. Мав жагу до нових знань, був дуже активним, любив футбол, грав на позиції правого півзахисника, пізніше став і капітаном команди. Був справжнім лідером. Перед кожною грою мав жагу до перемоги! Був відкритим і дуже позитивним вихованцем, котрий прагнув розвиватися далі, до омріяної мети. Це дуже важка втрата для футболу Коростеня, Житомира й області. Будемо завжди пам’ятати Максима і його палку, непідробну любов до гри мільйонів!..»
12 серпня в останню путь Максима провели рідні, друзі, тренери, однокласники та педагоги з Коростеня й Житомира, спортивні друзі та знайомі. Місцем останнього спочинку спортсмена стало кладовище в селі Гошеві Овруцької громади.
«Субота» висловлює щирі співчуття родині Максима й бажає знайти сили пережити цю невимовно важку втрату найдорожчої кровиночки — сина-помічника, доброго брата, дорогого онука, надійного друга, талановитого спортсмена-футболіста, який зумів увійти до літопису футбольної спільноти як один із кращих півзахисників і відповідальних капітанів, яких не забувають.
Вічна і світла пам’ять Максимові. Не забудемо…
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Богдан Лісовський
