6 листопада стало ще одним чорним днем для родини Гузовських із с. Гранітного Малинської громади. Саме цього дня, близько 15-ої години на вулиці Залізничній, сталася дорожня пригода з летальним наслідком. Інформацію про це підтвердили у Коростенському райуправлінні Нацполіції в області та пресофіцерка поліції Житомирщини Альона Науменко. Зокрема, у повідомленні від 6 листопада йшлося: «За попередніми даними, 48-річний водій автомобіля Chery наїхав на дитину, яка їхала на велосипеді. Унаслідок зіткнення 7-річний житель громади загинув на місці події.
На місці ДТП працювала слідчо-оперативна група поліції Коростенського РУП. Обставини ДТП встановлюють у межах відкритого кримінального провадження за ч. 2 статті 286 Кримінального кодексу України – «Порушення правил дорожнього руху, що призвело до загибелі людини».
На місці події працювали медики, до яких виклик поступив о 15.01: бригада в складі лікаря, парамедика, екстрений медичний технік, а також на місці був і сімейний лікар, який знаходився неподалік. На превеликий жаль, від отриманих травм хлопчик помер до їх прибуття. За словами фахівців-медиків, смерть до приїзду медиків наступила через черепно-мозкову травму.
В.о. директора ЦНП «Центр Медичної допомоги та медицини катастроф» ЖОР Тарас Волоков, відповідаючи на інформаційний запит «Суботи», зокрема, відповів: «06.11. 2025 року о 15.год. 01 хв. До КНП «ЦЕМД МК» ЖОР дійсно надходив виклик на ДТП, що сталося за адресою: с.Гранітне Коростенського району, вул. Залізнична, 17. О 15 год. 02 хв. Бригада в складі: лікаря, парамедика та медичного техніка виїхала для надання медичної допомоги. Лікарі на місці пригоди буди о 15 год. 17 хв. На місці події бригадою потерпілому проводились реанімаційні заходи, які успіху не мали, в результаті чого була констатована біологічна смерть дитини».
Максимчика поховали поряд із татом-Героєм у с. Федорівці
8 листопада Максимчика Гузовського в останню путь із квітами, вінками та іграшками провели рідні, педагоги ліцею, жителі селища, молодь. Місцем останнього спочинку Янголика стало кладовища в с. Федорівці Малинської громади, де похований його 34-річний тато – Павло, котрий загинув на Донецькому напрямку 4 березня 2024 року…Він у мирний час працював екскаваторником на 31-му кар’єрі.
Максимчик був «золотою» і дуже доброю дитиною
Журналістці «Суботи» вдалося зустрітися із вчителькою початкових класів Гранітненського ліцею Катериною Петрівною Жабуровською, котра навчала Максимчика з 1-го класу.
— У нашому класі – 16 діток. Максимко був дуже відповідальним, старанним, товариським, комунікабельним, подільчивим, ввічливим, вихованим. Він вмів прогнозувати майбутні ситуації, а ще знав на відмінно всі правила, був буде активним, любив спорт (футбол). У нашому класі навчаються двоє діток із особливими потребами, він до них із розуміння ставився і не виділяв їх серед інших дітей. Незважаючи на свій вік, Максимко умів розуміти людей і їхні проблеми. Я дуже мало зустрічала таких різносторонньо розвинених дітей. Добрими словами хочу охарактеризувати й маму хлопчика: відповідальна людина, виконувала з синочком вдома всі мої доручення. Максим ніколи не приходив у клас непідготовленим до уроків. Хлопчик був завжди охайним, чистим, доглянутим, зібраним. За роки, проведені в нашому ліцеї, він не був предметом жодного конфлікту чи неприємної ситуації. Про це дитя у всіх нас лише світлі та прекрасні спогади й думки. Така втрата – це невимовний вічний біль і сум не лише для родини Максимчика, а й для усієї нашої ліцейної дружної родини.
Хлопчик любив «двіж», грати у футбол, займатися англійською мовою і кататися на велосипеді
З журналісткою «Суботи» зустрілась і голова батьківського комітету 2-го класу, де навчався Максим, Діана Вікторівна Алексійчук. Вона, зокрема, сказала наступне:
«Максим – дуже чудова і світла дитина. Він товаришував із моєю донькою Соломією. Разом їздили в Малин на заняття із англійської мови, відвідував танцювальний гурток. Дуже позитивний хлопчик, який, як і всі дітки, любив «двіж», гратися. Розумний, талановитий, допитливий… Любив грати у м’яча, кататися на велосипеді. Мама – дуже відповідальна і прекрасна – вбита подвійним горем жінка. Те, що переживає в ці трагічні дні вона, не можна описати жодними словами. Ми всі в шоці, не віриться, що Максимки більше немає серед нас… Світла йому пам’ять і царство небесне…»
«Максимчик був єдиним промінчиком світла для мене в цьому житті, який у мене так жахливо забрали…»
Розбита страшним горем мама Максимчика Людмила написала у себе на сторінці у Фейсбуці під фото синочка такі слова: «Ти був єдиним промінчиком світла для мене і цьому житті, який у мене так жахливо забрали…»
Лише добрими словами охарактеризувала цю родину й дитину колишній досвідчений директор ліцею, депутат райради декількох скликань, а нині – бібліотекар цього ліцею Любов Андріївна Давиденко:
— Цю родину я знаю дуже добре. Четверо синів Гузовських навчались у нашій школі. Батьки працювали в Українківському лісництві. На превеликий жаль, найменший син Павло – батько Максимчика – загинув на Сході України 4 березня 2024 року. Ще не минуло і два роки… Мама Максимчика, Людмила, працювала бухгалтером у комунальному господарстві нашого селища, а затим – у місцевому магазині – продавцем. Сім’я – трудолюбива, порядна. Мама дуже любила і піклувалась про Максима. Постійно була з ним після загибелі батька, ні на крок його не відпускала самого, скрізь його возила, забирала зі школи, дбала про його усебічний розвиток і гарне навчання. Дитина була дуже добра, спокійна, доброзичлива, одна з кращих у 2-му класі. Він коли щось купував у магазині, не жалів, а відразу ділився зі своїми друзями-однолітками на вулиці. В голові не вкладається, страшно вірити, що цього хлопчика вже немає серед нас… Вічна йому і світла пам’ять!…
Некролог і щирі слова про Максимчика розмістили й на сайті Гранітненського ліцею Малинської громади. У дописі, зокрема, йдеться: «Немає нічого страшнішого і болючішого за втрату дитини. Педколектив та працівники ліцею, однокласники, учні ліцею та батьки висловлюють глибокі співчуття мамі, рідним і близьким з приводу трагічної загибелі Максима Гузовського…»
«Нічого поганого про родину Гузовських сказати не можу…»
Староста Гранітненського старостинського округу Олександр Саміла повідомив, що він теж цю родину знав лише з позитивної сторони.
— Нічого поганого про родину Гузовських сказати не можу. Глава родини Павло – родом із Гранітного. Був дуже послушним і добряком. На мої прохання прочистити сніг взимку на вулицях селища чи ще щось допомогти завжди відгукувався без питань. Для всіх нас він — Герой, загинув на початку березня минулого року на Донеччині. Господиня цієї ідеальної родини, Людмила, родом із Вишева Малинської громади. Трудолюбива і порядна жінка. Працювала продавцем у магазині Українківського лісництва. У цій родині це вже четверті похорони: у 2017 році померло їхнє ще одне дитятко, а 2010 – помер дідусь Максимка — Петро, а минулого року – на війні загинув тато…Така трагічна й чорна доля спіткала, на превеликий жаль, цю родину…Щиро співчуваємо всім рідним і близьким Максимчика, підтримуємо й співпереживаємо разом із ними. Вічна пам’ять світлій і добрій душі Максимчика, що став для нас усіх справжнім Янголом і взірцем доброти, дитиною любові, ввічливості, гарного і сумлінного ставлення і відношення до людей, навчання і життя…
«Синок був її справжньою віддушиною в житті, надією і опорою»
Сусідка родини Гузовських, пенсіонерка, Валентина Гнатівна Черненко знала Максимка з народження.
— Що я можу сказати?! Не стримувала сліз бабуся. Ця добра дитина росла в мене на очах. Я його знаю з коляски. Він був дуже розумним, допитливим, кмітливим, гарно навчався, додатково займався вивченням англійської мови, любив грати у футбол, кататися на велосипеді. Мама з бабусею душі в ньому не чаяли. Вона возила його багато разів відпочивати в Карпати, за кордон, де він навчився плавати. А ще в ігрові кімнати, відпочивати й розвиватися… Синок був її справжньою віддушиною в житті, надією і опорою. Коли він якось почув, що бабуся сумує, що мало дров на зиму він сказав: «Не сумуй, бабусю, я коли виросту, нарубаю вам багато дров, ви точно не замерзнете!» А коли загинув його тато, він казав: «Я піду і відкопаю свого тата, щоб він був завжди поряд зі мною!.. Дуже хороша і гарна дитина була, жаль, що так розпорядилася доля і Всевишній, забравши його так рано із життя…»
«Куди і навіщо так гнатися?»
— Я 31 рік їжджу цією дорогою на роботу, — сказав працівник одного з місцевих підприємств Віталій. – Але чому так гнатися, і куди тут можна поспішати, я взагалі не розумію! Висипна дорога, подекуди – ями, «драбина»! Як так? Я чув, що нібито вона вже планувала придбати синові житло в Малині, щоб він себе комфортно почував, коли підросте… Велике горе, розпач, сум…Щирі співчуття…
Вулиця Залізнична – грунтова, з «драбиною», малолюдна і не особливо інтенсивна для проїзду автомобілів. Але, як кажуть, сталося те, що сталося…Такий, до речі, трагічний випадок на цій вулиці не перший. За словами жителів селища, близько трьох років тому у ДТП на ній також на смерть збили чоловіка, а більше 5 років – дівчинку. Тому місцеві вже встигли її назвати «дорогою смерті».
Про чоловіка, котрий скоїв ДТП в Гранітному, місцеві люди знають не багато. Він, кажуть жителі селища, нібито родом із одного зі східних регіонів України. Нині проживає вже років із 20 у Малині. Займається начебто лісом. Має великі гроші та зв’язки. За словами людей, цією вулицею Гранітного нібито у справах він їздить завжди дуже швидко…
Того ж дня він після ДТП відразу зупинився, викликав лікарів екстреної медичної допомоги, постійно був і чекав на приїзд правоохоронців та медиків.
Максимко був дуже щирим, привітним, світлим і веселим хлопчиком. Його передчасна смерть дуже вибила з колії не лише рідних, а й усіх жителів селища, друзів хлопчика, яких у нього було чимало.
Чому так сталось, люди і рідні Максимка сподіваються, що справедливо і неупереджено встановить слідство, а винний у цій аварії все ж понесе заслужене покарання.
Про той ще один жахливий день у родині Гузовських нині нагадує букет хризантем на місці ДТП та цукерки…
«Субота» висловлює щирі слова співчуття родині Максимчика і сподівається, що вони знайдуть сили, щоб пережити цю невимовну й передчасну втрату найдорожчої людини.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Олена Коваль
