Джозеф Пулітцер, видавець, який прославився «жовтою пресою», залишив після себе спадщину, яка стала мірилом чесної журналістики та високих стандартів у літературі та мистецтві.
Його життя було сповнене суперечностей: видавець, який прославився «жовтою пресою», водночас залишив спадщину, яка стала мірилом чесної журналістики й високих стандартів у літературі та мистецтві.
У 1904 році Пулітцер склав заповіт, пожертвувавши два мільйони доларів Колумбійському університету. Він мріяв про створення Школи журналістики та премії, яка щороку відзначатиме найкращих — тих, хто своїм словом впливає на суспільство. Через тринадцять років після його смерті, у 1917-му, була вручена перша Пулітцерівська премія. Її здобув журналіст Герберт Баярд Своп за серію матеріалів «Зсередини Німецької імперії».
Відтоді премія перетворилася на одну з найпрестижніших нагород США. Щороку, у перший понеділок травня, опікуни Колумбійського університету оголошують нових лауреатів. Якщо спочатку Пулітцер просив вручати лише чотири нагороди з журналістики, чотири з літератури та одну в галузі освіти, то з часом кількість категорій зросла, а сам конкурс охопив музику та театр.
Сьогодні розмір грошової винагороди становить 15 тисяч доларів, а колекція найавторитетніших газет світу поповнюється новими здобутками. Лише The New York Times має вже понад 125 нагород. З 2006 року премію можуть отримувати не лише друковані, а й інтернет-видання, що свідчить про адаптацію до нової медіа-епохи.
І хоча сам Джозеф Пулітцер не дожив до моменту, коли його мрія стала реальністю, його ім’я щороку звучить у списках тих, хто своїм словом доводить: журналістика може формувати майбутнє.
